2. Школа усвідомленого батьківства

Ідею створення Центру раннього розвитку дитини ми виношували понад десять років, коли у 2000 р. вийшов спільний наказ МОН та МОЗ України щодо проведення експерименту використання в окремих ДНЗ України методики В. С. Ліщука “Формування читацьких умінь у дітей раннього дошкільного віку”. В той час автор педагогічного досвіду з однодумцями пропагували свої напрацювання у багатьох регіонах України, проводячи семінари для педагогів і батьків. Пам’ятаємо, що за методикою “Читати і говорити одночасно” працювали і вихователі ДНЗ № 10 м. Чернівців. Дивно, але діти у 3 роки могли вже читати. А коли малюк читає, він робить значні успіхи в інтелектуальному розвитку, якось непомітно набуває певного соціального забарвлення. Чільну роль у цій метаморфозі відіграє, зрозуміло, вдосконалення інтелекту дитини. Прогрес у внутрішньому розвитку дитини відзначається і в тому, що вона вже досить усвідомлено бачить своє місце у суспільстві людей. У неї зміцнюється думка, що вона не єдина у цьому світі і має посісти у ньому певне місце.

Всі базові ідеї раннього розвитку ґрунтуються на одному факті – мозок дитини росте і розвивається інтенсивно у ранньому дитинстві. Інтелектуальні здібності закладаються і залежать від стимуляції й розвитку головного мозку саме у ці роки, особливо на першому році життя дитини.

Проблема усвідомленого батьківства стала для нас очевидною, коли ми кожного дня зустрічаємось з покаліченими душами школярів 1-11 класів, з відчаєм, неспроможністю, а інколи байдужістю батьків – як допомогти своїй дитині? Першокласник плаче від того, що батьки не підготували його до школи, що він не знав, як йому буде важко сидіти за партою, слухати вчителя, красиво писати. Все це у нього погано виходить. Однолітки сміються, вчителька незадоволена, а батько б’є. Багато дітей з дефектами мови, не вимовляють багатьох звуків: гіперактивність, риси дитячого аутизму, дезадаптованість до класного та шкільного середовища – все це притаманне сьогодні багатьом першокласникам, а у окремих спостерігається навіть протягом 2-3-х років початкової школи.

Виховання дитини – завдання нелегке. Що дорослішає малюк, то складніші проблеми виникають у процесі виховання. Дослідження показують, що 60% дітей 5-го класу спілкуються з батьками 40-60 хвилин на добу; 36% учнів 6-8 класів терплять від сімейного насилля, а ще 28% від насилля у шкільному середовищі. Тільки 29% учнів 9-10-х класів живуть у відносно здорових сім’ях і відчувають себе комфортно й добре.

Сьогодні спостерігається криза емоційного благополуччя дитини у сім’ї: емоційний резервуар дитини спустошений, у багатьох випадках він не наповнюється батьківською любов’ю. Соціальна сімейна адаптація дитини – це проблема номер один. Більшість батьків про це і знати не бажають. А інші мати і батько люблять своє чадо, але при цьому в поняття “любити дитину” вкладають своє значення, своє розуміння. Часто доводиться чути від своїх дітей: “Ти мене любиш?” А частіше малюк не запитує словами, а поведінкою. І відповідь на це запитання має величезний вплив на подальше життя дитини. А. С. Макаренко назвав сім’ю тим осередком, де реалізується краса людського життя, куди приходять відпочити переможні сили людини, де народжуються і зростають діти. Якщо ж у батьків немає з дитиною стосунків, заснованих на любові, все інше (дисципліна, взаємини з однолітками, успіхи у школі) будується на хибній основі, тоді неминуче виникають проблеми.

Сьогодні є нагальна потреба навчити батьків азам сімейних стосунків, як по-справжньому любити своїх дітей, як розуміти дитину і як їй допомогти на всіх етапах життя. Не секрет, що багато людей сьогодні болісно сприймають підміну у сфері життєвих цінностей: коли щастя ототожнюється з успіхом, пошук свого місця у житті – з високооплачуваною роботою, цінності материнства протиставляються успіхам кар’єрного зростання.

“Згасання батьківської ініціативи” – одна з проблем сьогодення, про яку з тривогою говорять фахівці, які працюють з сім’єю. Не менш емоційно про це говорили всі виступаючі на парламентських слуханнях у Верховній Раді України, що відбулися 21 вересня 2011 року. Молоді батьки, у найкращому випадку, схильні доручити навчання та виховання своєї дитини “третім особам”, мізерно мало часу присвячують сімейному спілкуванню. Загублена наступність у традиціях домашнього виховання. Молодші школярі часто-густо не знають, як звати їх бабусь та дідусів. Материнство і батьківство часто усвідомлюються як вимушена “пауза”, що перешкоджає соціалізації та особистому зростанню.

Створення інституту усвідомленого батьківства – основне завдання держави і всіх громадських організацій, які працюють у цьому напрямку. Та які б програми не видавались, які б завдання не ставились перед органами освіти, справа не зрушиться з місця, якщо на державному рівні не буде вирішена проблема підготовки кадрів для роботи у Центрах раннього розвитку дитини та усвідомленого батьківства. Розгалуження таких Центрів повинно дійти до кожного міста, кожного населеного пункту.

Звичайно, тут повинні бути використані передові методики розвитку, навчання та виховання дітей і батьків, створені ігрові розвивальні середовища, де б дитина розвивалась за розвоєм своєї душі, а вихователі спостерігали і вчасно приходили на допомогу. Тут і столітня методика відомого італійського вчителя, психолога, фізика і лікаря М. Монтиссорі. Головною за цією методикою є дитина – єдина, унікальна і неповторна.

Популярні у США і Європі лікарі, психологи, педагоги пропонують батькам свої теми: “Як дати дитині енциклопедичні знання”, “Як навчити дитину математики”, “Як навчити дитину читати”. Гасло американського лікаря Глена Домана: “Легше навчити однорічну дитину, ніж шестирічну”, методичні поради В. С. Ліщука “З молоком матері”, “Читати раніше, ніж говорити”, “Материнська школа” – повинні стати стрижнем формування у батьків свідомого розуміння значення раннього розвитку дитини для її щасливого подальшого життя.

У культурну педагогічну практику родини повинні ввійти і батьківська колискова пісня, народна гра й казка, елементи художніх промислів і рукоділля, річне коло календарних свят. З цих перевірених часом засобів починається відкриття перед дитиною культури своєї Батьківщини – поетики і її мови, висоти ідеалів.

З цього приводу у Центрах раннього розвитку дитини запрацюють сімейні клуби “Відродження традицій”. Наставниками батьків можуть стати досвідчені висококваліфіковані фахівці з медицини, педагогіки, психології, соціології, культури.

Відповідну роль у роботі таких клубів можуть виконувати члени різних громадських об’єднань, у тому числі Всеукраїнського об’єднання “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка.

На цьому підґрунті за ініціативою Чернівецького обласного об’єднання “Просвіта”, при підтримці і сприянні управління освіти Чернівецької міської ради, Головного управління освіти та науки обласної держадміністрації ми отримали державну реєстрацію обласної громадської організації Центру раннього розвитку дитини та усвідомленого батьківства “Паросток”. Разом із соціально-психологічною службою ЗОШ № 24 м. Чернівців розпочинаємо у мікрорайоні соціальну програму роботи з батьками “Ранній розвиток дитини – запорука щасливого дитинства”. Звичайно, є проблеми з приміщенням. Школа дуже заповнена. Та віримо, що місцева влада нас підтримає і наш “Паросток” виросте “великим деревом” у м. Чернівцях.

Діти – це наше сьогодення, а щасливим майбутнім вони стануть лише тоді, коли ми допоможемо їм сьогодні.