2. Рекомендації соціального педагога батькам дітей з особливими потребами

1. Допомагайте дитині стати самостійною й полегшуйте своє життя

Пам'ятайте, що слід бути уважними до того, на якому етапі розвитку своїх здібностей і можливостей перебуває ваша дитина.

Визначте:

• що дитина вже в змозі робити самостійно;

• що може робити сама, але ще потребує вашої підтримки й допомоги;

• що ще не може робити сама, але ви хотіли б, аби найближчим часом вона цього навчилася робити.

І не беріть на себе зайвої відповідальності.

Вам стане легше, і дитина поступово навчиться бути самостійною. Наприклад, традиційна проблема, коли батьки змушені постійно разом із дитиною робити уроки, інакше дитина їх просто не робить або робить неуважно.

Як навчити її робити уроки самостійно? Якщо спочатку ви робите уроки разом, то потім запропонуйте дитині робити самій, а ви посидьте поруч, допоможіть, якщо треба, а потім разом перевірте. Потім запропонуйте їй спочатку перевірити все самій, а потім уже разом. Згодом ви можете поступово відмовитися від перевірок, довіривши їй самій функцію контролю. Ще пізніше можете домовитися, що будете зрідка заглядати до неї, коли вона робитиме уроки самостійно.

Важливо тільки бути уважними до того, чи готова дитина вже впоратися з тим, чого від неї очікують.

Коли ви відчуваєте, що дитина своєю поведінкою - вередуванням, брутальністю, неслухняністю - виводить вас із рівноваги, спробуйте згадати про активне слухання.

У пригоді стануть і Я-висловювання. Я-висловлювання - це повідомлення про свої почуття у зв'язку з ситуацією від першої особи. Спробуйте замінити такі фрази як «Ти виводиш мене з рівноваги», «Ти огидно поводишся» на «Я злюся, коли не бачу ніякої реакції на свої слова». Ви можете помітити, що в цій фразі немає обвинувачення дитини. Ви просто кажете про себе й свої почуття. Отже, ви не стримуєте своїх почуттів, не накопичуєте їх, щоб, зрештою, вони не вирвалися через крик або сльози. Дитина бачить урок, як можна виявити почуття. І вона, як і будь-яка інша людина, швидше буде готова вас почути, оскільки Я-висловлювання не роблять її винною й поганою.

У ситуаціях, коли дитина стикається з труднощами, коли вона не слухається, коли вам складно пояснювати, чому ви вводите ті чи інші обмеження, ви можете розповісти дитині про те, що ви самі відчували в дитинстві в таких ситуаціях.

Щоб дитина менше вибивала вас із колії, слід зрозуміти причини її поведінки. І пояснити їх собі й самій дитині.

Наприклад, діти часто діють імпульсивно. Коли вони здійснюють ірраціональні вчинки, вони почуваються жахливо, самотньо й дуже розгублено. Вони гадають, що ніхто й ніколи так не поводився і, тим більше, ніхто ніколи так не почувався.

Розповідає мама одного хлопчика: «Коли ми були на риболовлі з друзями, Вітя (6 років) раптом закинув снасть одного з друзів на середину річки. Він стояв і посміхався як дурень. Першою реакцією було роздратування: «Що за неможлива дитина, зробив гидоту ще й посміхається. Невже він не розуміє, що його вчинок жахливий?». Тільки потім я побачила в його очах страх і розгубленість. Він явно почувався винним та розгублені»!, і не знав, як спокутувати свою провину. Посмішка виникла від напруги й розгубленості. Я сказала йому, що бачу, як він переживає, що зробив дурницю, про яку шкодує, що він може попросити пробачення й допомогти виловити снасть».

Навіть якщо те, як ви зрозумієте і поясните почуття дитини, не буде абсолютно точним, вона відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Інтерпретувати поведінку дитини не завжди просто. Особливо це стосується поведінки «важковихо-вуваних», до яких найчастіше відносять дітей, що поводяться неслухняно, агресивно, замкнено. Такі діти частіше викликають роздратування й нерозуміння, відчуття, що вони «навмисно дратують», «просто не хочуть слухати і розуміти», просто «байдужі». Найчастіше все оточення їх обвинувачує.

Необхідно знати! Такі діти, майже завжди особливо чутливі, вразливі й багато що розуміють.

Причинами такої поведінки можуть бути:

1. Боротьба за увагу: дитина знаходить те, до чого батьки найчутливіші, й починаються проблеми саме в цій сфері (здоров'я, навчання тощо).

2. Боротьба за самоствердження проти зайвої влади й опіки батьків. Коли у вихованні є надмір вказівок, зауважень, критики, заборон, побоювань, тривог, дитина за допомогою неслухняності й упертості починає використовувати всі засоби, щоб показати, що вона - самостійна особистість.

3. Бажання помститися за образи, які завдали батьки (через розлучення, появу молодших дітей, ігнорування або відштовхування дитини) чи інші люди.

4. Втрата віри у свій успіх: коли дитина не справляється з чимось, наприклад, із взаєминами з однокласниками, вона починає погано вчитися.

Розуміючи ці причини, батьки можуть бачити в «проблемній» поведінці сигнал про потребу в допомозі. Якщо спілкування з дитиною перестало бути радісним і не задовольняє вас, зайшло в г r ухий кут, не впадайте у відчай. Можна просто намагатися зрозуміти, що відбувається з вашою дитиною.