Розділ іі. Проекція утопічного образу суспільного буття ф. Фенелон

«Мандрівка на острів насолод»

Ми довго пливли по Тихому морю та нарешті побачили удалині цукровий острів з мармеладними горами, карамельними та льодяниковими скелями, ріками сиропу, які біжать між полями. Мешканці острова, великі ласунки, облизують дороги та залюбки опускають пальці в ріку, а потім смокчуть їх. Є там і лакричні ліси, і великі дерева, з яких падають вафлі, а вітер несе їх подорожнім прямо до рота. Оскільки всі ці солодощі здалися нам нудно-солодкими, ми побажали відправитися в іншу країну та насолодитися більш вишуканими стравами. Нас запевнили, начебто за десять льє звідси знаходиться інший острів, з копальнями шинки, сосисок та пряних закусок. Їх добувають так же, як і золото в копальнях Перу. Течуть тут і струмки цибулевого соусу. Стіни домів зроблені з паштету. В негоду дощ іде п’янким вином, а у сонячні дні ранкова роса завжди випадає краплинами білого вина, що за присмаком нагадує грецький або сен-лоранський мускат. Щоб дістатися до цього острова, ми наказали привести дюжину жахливих товстунів та приспати їх: вони захропли з усіх сил — і вітрила наші відразу ж наповнилися попутним вітром. Щойно ми пристали до другого острова, як на березі стовпилися продавці апетиту — при такому надлишку ласощів жителям часто його не вистачало. Інші продавали сон — певна ціна за годину, причому дорожче коштував той, який приносив кращі сновидіння. Пречудові сни були досить дорогими. Я купив ті, що були мені по кишені, й пішов подрімати, відчуваючи втому. Як тільки-но я вмостився у ліжку, пролунав страшний гуркіт. Я перелякався та став кликати на допомогу. Мені сказали, що це розчахнулися надра землі. Я очікував найгіршого, але мене заспокоїли: виявляється, земля розчахується тут в певний час кожну ніч, із силою виштовхуючи бурхливу лавину шоколадного мусу та різноманітні прохолодні лікери. Я квапливо схопився та скуштував кожного потроху — лікери були чудові. Потім я знову ліг – та мені наснилося, що люди зроблені з кришталю, а коли зголодніють, то харчуються парфумами; вони не ходять, а танцюють, не говорять, а співають; у них є крила, щоб літати, є плавники, щоб плавати по морю. Причому люди ці були подібні кресалам у зброярів: від дрібного поштовху їх тіла висікали вогонь. Вони спалахували наче трутник, і я від душі сміявся їх чуттєвості. В однієї людини я спитав, що це її так розібрало; у відповідь вона показала мені кулак та зауважила, що гніватися не в її звичаях.

Щойно я прокинувся — увійшов продавець апетиту, бажаючи дізнатися, що саме я бажаю поїсти та чи не потрібні мені змінні шлунки на весь день. Я погодився, заплативши потрібну суму та надівши на себе дюжину тафтяних торбинок, щоб без турбот перетравити дюжину ситних обідів за день. ... Я улаштував собі дванадцять розкішних страв та насолоджувався ними цілий день. ... наступного дня я постував та відпочивав від насолод переїдання. Мені сказали, що в країні є досить незвичне місто, куди пообіцяли відвезти мене в екіпажі, досі мною не баченим. Ось мене посадили в маленький, дуже легкий портшез, прикрашений великими пір'їнами, прив'язали до нього шовковими шнурками чотирьох величезних птахів, розмірами зі страуса, з крилами відповідно до розмірів їх тіл. Коли птахи піднялись угору, я став керувати на схід, як мене вчили. ... За годину ми прибули у відоме місто, втричі більше Парижу та повністю побудоване з мармуру. Усе місто складалося з одного — єдиного будинку з двадцятьма чотирма просторими подвір’ям; кожний двір — як найбільший у світі палац, ушестеро більший за будь-який з них. Усі апартаменти в будинку однакові, адже жителі міста за станом рівні. Тут немає ні слуг, ні челяді, кожен сам собі пан і слуга; зате є примхи — маленькі крилаті ельфи, які тут же доставляють всім бажане. Прибувши сюди, я теж отримав маленького ельфа, завдяки якому ні в чому не знав незручностей: щойно я висловлював якесь побажання, він блискавично виконував мою примху. Доступність утіх народжувала все нові й нові бажання, та кінець кінцем я навіть втомився від них. Так на власному досвіді я зрозумів, що краще не втішатися занадто, а навпаки, вгамовувати свої бажання та вміти своєчасно зупинитися, щоб пізнати спокійну радість насолоди. Жителі цього міста — люди привітні, сором'язливі, передбачливі. Вони прийняли мене як старого знайомого. Не встигав я рота відкрити,як мої прохання попереджали та відразу ж виконували. Я був здивований, що вони зовсім між собою не розмовляють, зате читають думки по очах, наче по книзі, а якщо хочуть їх приховати, опускають повіки. ... У цій країні жінки керують чоловіками, засідають у суді, навчають юних наукам та воюють. Чоловіки ж рум'яняться та чепуряться з ранку до вечора; вони прядуть, шиють, вишивають та жахаються гніву своїх дружин, коли насмілюються їх не послухати. Кажуть, ще недавно все було навпаки, але чоловіки, розбещені крилатими ельфами, зробилися настільки нікчемними, лінивими та неосвіченими, що жінки засоромилися таких правителів та об'єдналися заради врятування республіки. Вони відкрили публічні школи, куди прийшли вчитися найрозумніші представники їх статі. Вони роззброїли чоловіків, а ті були щасливі, що воювати більше не доведеться. Вони взяли у свої руки ведення всіх судових справ, очолили охорону суспільного порядку, склали кодекс законів — та республіка, яку, безсумнівно, занехаяла б чоловіча безпомічність, легковажність та нікчемність, відродилася до життя....