10.Методологічна основа формулювання функцій податків.

Метою податкового регулювання є досягнення рівноваги суспільних, корпоративних і особистих економічних інтересів учасників податкових відносин. Податкове регулювання переслідує інтереси держави в бюджетно-податковій сфері діяльності, тобто спрямовано на максимальне фінансове забезпечення суспільних інтересів. Логіка процесу податкового регулювання обумовлена функціями податків, до яких відносять: фіскальну, соціальну і регулюючу функції. Регулююча функція, у свою чергу, визначається стимулюючою, стримуючою і функцією відтворювального призначення. Найбільш складною до використання функцією є стимулююча функція податків. Значимість цієї функції обумовлена її природою як функції мікроекономічного регулювання, оскільки вона безпосередньо звернена і взаємодіє з економічними інтересами юридичних і фізичних осіб. У цілому, регуляторний потенціал сучасної податкової системи України знаходиться на низькому рівні. Якщо вести мову про регулювання як про систему факторів стимулювання, то варто визнати, що існуючий в Україні рівень податкового навантаження не дає можливості здійснювати заходи, що можуть привести до його зростання. З іншого боку, істотне зниження податкового навантаження є неможливим у зв'язку з необхідністю фінансування витрат бюджету в умовах відсутності альтернативних джерел його наповнення. Податкове регулювання в сучасних умовах потребує ретельного обґрунтування планових заходів з детальним розрахунком можливих ефектів.Для реалізації стимулюючої функції податків доцільно використовувати методи аналізу і прогнозування фінансового стану суб'єкта оподатковування як основи для прогнозування податкових надходжень. Однак, більшість застосовуваних методик аналізу і прогнозування господарської діяльності підприємства не відображують циклічних характеристик динаміки підприємства як системи, не враховують природу процесів, властиву кожному етапу процесу його розвитку.

11.Розбіжності науковців при визначенні функцій податків.

Охопити всі різновиди процедур послідовники широкого розуміння процесу свого часу намагалися такими поняттями, як “організаційні норми” й “організаційні відносини”. Так, В. М. Горшеньов стверджував таке: якщо організаційні відносини, наприклад, будуються на засадах субординації й установлюються по вертикалі, то вони здобувають якість процедурно-процесуальних організаційних відносин і регулюються процедурно-процесуальними нормами, що виділяються з галузей матеріального права з різним ступенем угруповання, аж до самостійних галузей процесуального права. Якщо ж організаційні соціальні зв’язки будуються на засадах координації й установлюються по горизонталі, то вони здобувають якість локальних організаційних відносин і регулюються локальними організаційними нормами, що включаються як складені частини у відповідні матеріальні галузі права. На думку В. М. Горшеньова, організаційні відносини від інших суспільних відносин відрізняє: а) службовий характер;  б) вони складаються заради “чужого” інтересу; в) організаційні відносини, побудовані на засадах субординації, мають інший склад учасників, ніж пов’язані з ними відносини, що організуються. Розмежування правових норм на матеріальні, процесуальні й організаційні не знайшло широкого визнання в юридичній науці, по-перше, через те, що багато процедур розгорнуті по вертикалі (ієрархічні), тобто одні норми націлені на реалізацію інших, які, у свою чергу, забезпечують перетворення в життя інших норм, і такий ланцюжок триває аж до “основних” (матеріальних) відносин, у зв’язку з чим термін “відносини, що організуються”, використаний проф.   В.М. Горшеньовим для опису організаційних норм,  “здобуває” відносний характер. По-друге, автор аналізованої концепції не надав якісної характеристики диференціації процесуальних та організаційних норм і відносин, на що справедливо вказав у своїй роботі В.О. Лучін. В.М. Горшеньов виділяючи із загальної групи організаційних норм процесуальні, не дає юридичної характеристики останнім.