34, Характеристика вогнегасних властивостей води та хімічних засобів пожежогасіння.

Для гасіння переважної більшості пожеж найчастіше використовують воду.

Вода внаслідок контакту з високотемпературним осередком перетворюючись на пару, збільшується в об'ємі у 1700 разів, витісняючи кисень повітря до концентрації, що не підтримує процес горіння.

Струмінь води, спрямований на речовину, що горить, змочує ті частини, які ще не горять, утворюючи тонку плівку, що зменшує доступ горючих речовин у зону горіння.

Сильний струмінь води збиває полум'я, що полегшує гасіння пожежі.

Суттєвим недоліком води є висока температура замерзання. Воду не використовують для гасіння речовин, що бурхливо з нею реагують (лужні метали, карбіди, гідриди металів та ін.).

Для більшого проникнення в пори тліючих матеріалів у воду вводять добавки поверхнево-активних речовин, що підвищують її змочувальну здатність та в'язкість.

ля гасіння пожеж використовують хімічну або повітряно-хімічну піну.

Піна — це колоїдна система, що складається з пухирців газу, оточених плівкою поверхнево-активних речовин і стабілізаторів.

Піна використовується для гасіння у першу чергу легкозаймистих і горючих речовин, що не вступають у взаємодію з водою.

Хімічна піна утворюється при взаємодії лужного й кислотного розчинів у присутності піноутворювача, при цьому утворюється газ — двооксид вуглецю, — виникає стійка піна, що тривалий час залишається на поверхні горючої речовини.

Вогнегасна властивість піни обумовлена насамперед її ізоляційною дією, а відтак здатністю перешкоджати надходженню в зону полум'я горючих парів і кисню, що підтримує процес горіння.

Вогнегасні властивості піни визначаються ще такими її характеристиками як:

кратність — відношенням об'єму піни до об'єму рідкої фази, з якої вона утворилася;

стійкість — опір процесу руйнування, що оцінюється часом виділення з піни 50% рідкого компонента;

в'язкість — здатність утримуватися на вертикальних і похилих поверхнях.

З підвищенням в'язкості стійкість піни зростає, але погіршується її розтікання на поверхні, що горить.

Чим вища кратність піни, тим менша витрата води, але при цьому погаршуються вогнегасні властивості за рахунок зменшення стійкості піни та її ізолюючої здатності.

35, Характеристика вогнегасників та область їх використання

Вогнега́сник — технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в ньому, під дією надмірного тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування однією людиною.

Вогнегасники є одним з найефективніших первинних засобів пожежогасіння.

Вогнегасники розрізняють за способом спрацьовування:

автоматичні — стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.

ручні (приводяться в дію людиною) — розташовуються на спеціально оформлених стендах.

У залежності від акумуляторної вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на п'ять видів:

• вуглекислотні,

• повітряно-пінні,

• порошкові,

• водні,

• аерозольні.

Вогнегасники пінні

Призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами: хімічної або повітряно-механічної.

Вогнегасники порошкові

Є найбільш універсальним по області застосування й по робочому діапазоні температур (особливо із зарядом типу ABCE), якими можна успішно гасити майже всі класи пожеж, у тому числі й електроустаткування, що перебуває під напругою 1000 В.

Вогнегасники газові

До їхнього числа відносяться вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні й вуглекислотно-брометилові, зарядом у яких слугує галойодовані вуглеводні, при подачі яких у зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18%).