Порогові значення змінного і постійного струму

Вид струму	Пороговий відчутний струм, мА	Пороговий невідпускаючий струм, мА	Пороговий фібриляційний струм, мА
Змінний струм частотою 50 Гц	0,6 – 1,5	10 – 15	80 – 100
Постійний струм	5 – 7	50 – 80	100 – 150

Фібриляція серця - це хаотичне різночасове скорочення волокон серцевої м'язи (фібри), коли серце не може переміщувати кров по судинах.

Струм 100 мА частотою 50 Гц вже протягом 2-3 секунд викликає фібриляцію серця та параліч дихання, тобто клінічну смерть.

Верхньою межею фібриляційного струму промислової частоти є струм 5 А. При постійному струмі пороговим (найменшим) фібриляційним буде струм 300 м А.

Струм понад 5 А, як при постійній напрузі, так і при частоті 50 Гц фібриляцію серця не викликає. Внаслідок його дії виникає зупинка серця, минаючи стан фібриляції. Сила струму, що проходить крізь будь-яку ділянку тіла людини, залежить від прикладеної напруги та електричного опору, який чинить струмові ця ділянка тіла.

2. Частота і тривалість дії струму.

Найбільш небезпечною частотою є проміжок від 20 до 200 Гц.

Гранично допустимі значення напруги і струму при визначеній тривалості дії струму

ВПЛИВ ВЕЛИЧИНИ НАПРУГИ І СТАНУ ДОВКІЛЛЯ

Чим вища напруга, тим більша небезпека ураження електричним струмом, оскільки за законом Ома:

,

де І_л – сила струму, що протікає через людину, U_пр – прикладена напруга, R_л – опір тіла людини.

Стан довкілля може підвищувати небезпеку ураження електричним струмом. Наприклад, у приміщеннях з високою температурою і відносною вологістю повітря наслідки ураження можуть бути важчими, оскільки порушується теплобаланс між організмом і навколишнім середовищем, що призводить до зменшення опору людини.

ОПІР ТІЛА ЛЮДИНИ

Опір тіла людини залежить від таких факторів:

• виду і частоти струму;

• напруги дотику;

• температури навколишнього середовища;

• місця розташування і площі контакту, стану шкіряного покриву в місці дотику до електрода;

• часу дотику.

Дайте аналіз основним причинам та умовам ураження електричним струмом.

Причинами електротравм можуть бути:

• випадкове доторкання до струмоведучих частин електроустаткування;

• використання несправних інструментів;

• робота без ЗІЗ та запобіжних застосувань;

• дотик до незаземлених корпусів;

Найчастіше зустрічаються два випадки замикання кола через людину: однофазний і двофазний дотик.

Однофазний дотик – коли людина доторкається одного проводу, за умови електричного зв'язку між мережею та землею. Такий зв'язок можливий у разі:

• недосконалості ізоляції проводів відносно землі;

• заземлення нейтралі джерела живлення (генератора, трансформатора);

• наявності ємності між проводами та землею;

• несправності замиканням проводу на землю.

Двофазний дотик більш небезпечний, ніж однофазний, оскільки до людини прикладається більша напруга даної мережі – лінійна, і відповідно через людину пройде струм, більший в 1,73 разу При двофазному дотику струм, що проходить через людину, практично не залежить від режиму роботи нейтралі мережі, відповідно, двофазний дотик є однаково небезпечним як в мережі з ізольованою, так і в мережі з глухозаземленою нейтраллю (якщо лінійні напруги цих мереж однакові).

• Також очевидно, що небезпека ураження електричним струмом суттєво не зменшиться, якщо людина буде надійно ізольована від землі, тобто, буде мати діеелктричне взуття чи буде стояти на діелектричному килимі.

Які є види ізоляції? В чому полягає особливість кожного з них.

Ізоляція – засіб захисту, що виключає можливість створення кола через тіло людини для проходження електричного струму або обмежує її до такої міри, коли електричний струм не перевищує значення небезпечного для людини.

Розрізняють такі види ізоляції:

Робочу (ізоляція струмовідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом);

Додаткову (ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом);

Подвійну (складається з робочої і додаткової);

Посилену (покращена робоча ізоляція).

Яким чином виконується контроль за станом ізоляції?

Періодичний контроль ізоляції проводиться у терміни, встановлені Правилами при вимкнених установках. Постійний контроль проводиться на робочій установці в експлуатаційному режимі.

Постійний контроль для мереж з напругою вище 1000 В забезпечується досить просто. Три однофазних трансформатора напруги, ввімкнені зі сторони напруги вище і нижче 1000 В в зірку, зі сторони обмоток напруги нижче 1000 В вмикаються на три вольтметра. Якщо опір ізоляції усіх трьох фаз знаходиться в межах вимог, то вольтметри покажуть значення фазної напруги. Якщо є пошкодження ізоляції, то напруга відносно землі однієї з фаз буде нижчою.

Вимірювання силових освітлювальних електропроводок, пристроїв розподілення, щитів струмопроводів здійснюється не рідше 1 разу на 3 роки (при капітальних ремонтах). Поточні і міжремонтні терміни встановлюються відповідальним за електрогосподарство. Вище перераховані апарати та устаткування повинні випробовуватися мегомметром напругою 1000 В, а їх мінімальний опір повинен складати не менше 0,5 МОм. Ізоляція переносного електрифікованого інструменту та знижувальних трансформаторів випробовується 1 раз в 6 місяців мегомметром напругою 500 В, її опір повинен бути не меншим 2 МОм (для подвійної ізоляції – 7 МОм).

Як класифікуються засоби та способи захисту від ураження електричним струмом в електроустановках?

Якими засобами і заходами захисту здійснюється захист людини від ураження електричним струмом при нормальній роботі електроустаткування? Охарактеризуйте їх.

Ізоляція – засіб захисту, що виключає можливість створення кола через тіло людини для проходження електричного струму або обмежує її до такої міри, коли електричний струм не перевищує значення небезпечного для людини.

Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин передбачає застосування:

1) захисних огорож (суцільні – в електроустановках до 1000 В;

сітчасті – в електроустановках до та понад 1000 В);

2) блокувальних пристроїв (механічні, електричні та електронні, що забезпечують зняття напруги із струмопровідних частин при відкриванні огорожі та спробі проникнути в небезпечну зону);

3) розташування струмопровідних частин на недосяжній висоті (U<1000В – 6м).

Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світло діоди і т.п.) та звуковою (дзвінки, сирени).

Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. До малих напруг належать номінальні напруги, що не перевищують 42 В. Струм, що проходить через тіло людини, при таких напругах є малим і вважається відносно безпечним.

Малі напруги застосовують у приміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до 36 В включно) та в особливо небезпечних (напруга до 12 В включно) для живлення ручних електрифікованих інструментів, переносних світильників, для місцевого освітлення на виробничому устаткуванні.

Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг дотику та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини, або на яких вона може одночасно стояти. Тобто, якщо потенціал рук залишається сталим, а потенціал ніг зменшується при віддаленні від електрода, то при встановленні останніх через невелику відстань один від другого, можна досягти зниження значень напруг дотику та кроку (потенціали заземлювача і струмопровідних частин при їх замиканні на землю однакові).

Дайте коротку характеристику засобам і заходам захисту людини від ураження електричним струмом в аварійному режимі роботи електроустаткування.

Захисне заземлення передбачається для усунення небез­пеки ураження електричним струмом у разі дотику до кор­пусу та інших металевих неструмовідних частин електро­установки, що опинилася під напругою. Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під наругою в результаті замикання на корпус або з інших причин. Принцип дії захисного заземлення - зниження напруги між корпусом електроустановки і землею до безпечного зна­чення.

Занулення - це навмисне електричне з'єднання із нульо­вим захисним проводом металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під напругою внаслідок замикання на корпус або за інших причин.

Занулення призначено для усування небезпеки ураження електричним струмом у разі дотику до корпусу та інших неструмовідних металевих частин електроустановки, яка опи­нилася під напругою внаслідок замикиння на землю. Вирі­шується ця задача іншим шляхом, ніж у випадку захисного заземлення: швидким вимиканням від мережі пошкодженої електроустановки. З моменту виникнення замикання на кор­пус і до відключення електроустановки від мережі занулення виконує функцію захисного заземлення, тобто знижує напругу дотику до безпечних значень.

Захисне вимкнення – вимкнення ділянки мережі спеціальним пристроєм, що реагує на відносно невеликі струми, з метою захисту людей від ураження електричним струмом.

Пристрій захисного вимкнення – пристрій, який вимикає частину ділянки мережі, якщо в ній протікає незначний струм відносно "землі" (струм витоку). Причинами може бути прямий дотик людини до струмовідної частини або пошкодження фазної ізоляції.

Охарактеризуйте захисне заземлення: його схема, принцип дії, призначення та область використання.

Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під наругою в результаті замикання на корпус або з інших причин.

Замикання на корпус - це випадкове електричне з'єднання струмовідної частини з ме­талевими неструмовідними частинами електроустановки в результаті ушкодження ізоляції, попадання проводу, що пе­ребуває під напругою, на неструмовідні частини тощо.

Принцип дії захисного заземлення - зниження напруги між корпусом електроустановки і землею до безпечного зна­чення.

Заземлення електроустановок слід вико­нувати: за напруги 380 В і більше змінного струму та 440 В і більше постійного струму - в усіх електроустановках, за напруги 42 В і більше змінного струму та 110 В і більше постійного струму тільки в приміщеннях із підвищеною небезпекою; у вибухонебезпечних приміщеннях - за будь-яких значень напруги постійного і змінного струму.

Захисне заземлення застосовується в усіх електроуста­новках понад 1000 В незалежно від режиму роботи нейтралі, а в електроустановках до 1000 В - в електричних мережах з ізольованою нейтраллю.

Охарактеризуйте захисне занулення: його схема, принцип дії, призначення та область використання.

Занулення - це навмисне електричне з'єднання із нульо­вим захисним проводом металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під напругою внаслідок замикання на корпус або за інших причин.

Занулення призначено для усування небезпеки ураження електричним струмом у разі дотику до корпусу та інших неструмовідних металевих частин електроустановки, яка опи­нилася під напругою внаслідок замикиння на землю. Вирі­шується ця задача іншим шляхом, ніж у випадку захисного заземлення: швидким вимиканням від мережі пошкодженої електроустановки. З моменту виникнення замикання на кор­пус і до відключення електроустановки від мережі занулення виконує функцію захисного заземлення, тобто знижує напругу дотику до безпечних значень.

Принцип дії занулення — перетворення замикання на кор­пус в однофазне коротке замикання (тобто замикання між фазним та нульовим проводами) з метою викликати струм, значно більший, ніж робочий, спроможний забезпечити спрацювання захисту і тим самим автоматично відключити ушкоджену електроустановку від мережі.

Повторне заземлення захисного нульового проводу вико­нується з метою зменшення небезпеки ураження людей стру­мом, який виникає у разі обриву нульового захисного про­воду і замикання фази на корпус за місцем обриву.

Охарактеризуйте захисне відключення: його призначення та область використання.

Захисне вимкнення – вимкнення ділянки мережі спеціальним пристроєм, що реагує на відносно невеликі струми, з метою захисту людей від ураження електричним струмом.

Технічні терміни "захисне вимкнення", "пристрій захисного вимкнення", "пристрій захисту від струму витоку" логічно та достатньо точно відображають їх призначення.

Принцип роботи ПЗВ заснований на вимірюванні балансу струмів між вхідними в нього струмовідними провідниками за допомогою диференціального трансформатора струму. Якщо баланс струмів порушений, то ПЗВ негайно розмикає всі вхідні в нього контактні групи, відключаючи таким чином несправне навантаження.

ПЗВ вимірює алгебраїчну суму струмів, що протікають по контролюючим провідникам (двом для однофазного ПЗВ, чотирьом для трьохфазного): в нормальному стані струм, що "протікає" по одним провідникам, повинен бути рівним струму, що "витікає" по іншим, тобто сума струмів що протікає через ПЗВ дорівнює нулю (точніше не перевищувати деякого значення, наприклад 10 мА). Якщо сума перевищує це значення, то це значить, що деяка частина струму протікає повз ПЗВ, тобто контролюєме електричне коло несправне – відбувається витікання. Розраховані ПЗВ на струми витікання 10, 30, 100 і 300 мА.

Дайте характеристику пристроям захисного відключення: схема, принцип дії, застосування.

Рис. 1 – Схема ПЗВ і принцип його дії

Будь-яке витікання струму із захисного кола на заземлені провідники призведе до порушення балансу в трансформаторі струму: через фазний провідник протікає більший струм, ніж через нульовий. Незбалансований струм в первинній обмотці трансформатора струму призводить до виникнення ЕРС у вторинній обмотці. Вона реєструються слідкуючим пристроєм, що відключає живлення соленоїда 5. Відключений соленоїд більше не утримує контакти 4 в замкнутому стані, і вони розмикаються під дією сили пружини, відключаючи установку.

Дайте порівняльний аналіз таким засобам захисту як «захисне заземлення» і «захисне занулення», їх переваги і недоліки.

Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під наругою в результаті замикання на корпус або з інших причин.

Замикання на корпус - це випадкове електричне з'єднання струмовідної частини з ме­талевими неструмовідними частинами електроустановки в результаті ушкодження ізоляції, попадання проводу, що пе­ребуває під напругою, на неструмовідні частини тощо.

Принцип дії захисного заземлення - зниження напруги між корпусом електроустановки і землею до безпечного зна­чення.

Заземлення електроустановок слід вико­нувати: за напруги 380 В і більше змінного струму та 440 В і більше постійного струму - в усіх електроустановках, за напруги 42 В і більше змінного струму та 110 В і більше постійного струму тільки в приміщеннях із підвищеною небезпекою; у вибухонебезпечних приміщеннях - за будь-яких значень напруги постійного і змінного струму.

Захисне заземлення застосовується в усіх електроуста­новках понад 1000 В незалежно від режиму роботи нейтралі, а в електроустановках до 1000 В - в електричних мережах з ізольованою нейтраллю.

Занулення - це навмисне електричне з'єднання із нульо­вим захисним проводом металевих неструмовідних частин, які можуть опинитись під напругою внаслідок замикання на корпус або за інших причин.

Занулення призначено для усування небезпеки ураження електричним струмом у разі дотику до корпусу та інших неструмовідних металевих частин електроустановки, яка опи­нилася під напругою внаслідок замикиння на землю. Вирі­шується ця задача іншим шляхом, ніж у випадку захисного заземлення: швидким вимиканням від мережі пошкодженої електроустановки. З моменту виникнення замикання на кор­пус і до відключення електроустановки від мережі занулення виконує функцію захисного заземлення, тобто знижує напругу дотику до безпечних значень.

Принцип дії занулення — перетворення замикання на кор­пус в однофазне коротке замикання (тобто замикання між фазним та нульовим проводами) з метою викликати струм, значно більший, ніж робочий, спроможний забезпечити спрацювання захисту і тим самим автоматично відключити ушкоджену електроустановку від мережі.

Повторне заземлення захисного нульового проводу вико­нується з метою зменшення небезпеки ураження людей стру­мом, який виникає у разі обриву нульового захисного про­воду і замикання фази на корпус за місцем обриву.

Що таке заземлюючий пристрій, з яких елементів він складається і яким вимогам повинен відповідати?

Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно об'єднаних заземлювальних провідників та заземлювачів.

Заземлювач – провідник (електрод) чи сукупність електрично з'єднаних між собою провідників (електродів), які перебувають у контакті із землею або її еквівалентом.

Заземлювачі бувають природні та штучні. В якості природних використовують електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій, а також комунікацій, які мають надійний контакт із землею (водогінні та каналізаційні трубопроводи, фундаменти будівель і т.п.). Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35-50мм (товщина стінок не менше 3,5мм) та кутники (40х40 та 60х60 мм) довжиною 2,5-3,0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до 10 м. В більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі знаходяться у землі на глибині 0,7 м. Вертикальні заземлювачі з'єднують між собою штабою з поперечним перерізом не менше ніж 4х12мм або прутком з діаметром не менше 6 мм за допомогою зварювання..

Яким чином виконуються контури заземлення? Як виконується їх приєднання? Дайте обгрунтування видам приєднання.

Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування, що підлягає заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення. Перевагою виносного є те, що можна вибрати місце розташування заземлювачів з найменшим опором ґрунту; контурне дозволяє вирівняти потенціали всередині контуру, тобто знизити напругу дотику та кроку.

а б

Рисунок 1 – Види заземлення: а – виносне, б – контурне; 1 – контур заземлення, 2 – магістраль заземлення, 3 – електрообладнання, що заземляється

Приєднання заземлювального провідника до корпусу устаткування здійснюється зваркою або болтами. Об'єкти, що підлягають заземленню, приєднуються до магістралі заземлення виключно паралельно за допомогою окремого провідника.

За якими системами заземлення повинні виконуватися електричні мережі в Україні? Наведіть відповідні схеми.

Вимоги з електробезпеки при експлуатації ПЛЕП.

6.1.82. Забороняється провадити будь-які ремонтні та відновлювальні роботи, а також підніматися на опору та її конструкційні елементи під час огляду ПЛ або повітряного пункту перемикань. Піднімання на опору допускається під час верхового огляду ПЛ.

6.1.83. У важкопрохідній місцевості (болота, водяні перешкоди, гори тощо) та за умов несприятливої погоди (дощ, снігопад, сильний мороз тощо), а також в темний час доби огляд ПЛ повинні здійснювати два працівники, які мають групу II. В інших випадках оглядати ПЛ може один працівник, що має групу II.

Забороняється йти під проводами під час огляду ПЛ в темний час доби.

Під час пошуку пошкоджень ПЛ працівники повинні мати з собою попереджувальні знаки або плакати для встановлення їх в разі виявлення пошкодження.

6.1.84. Забороняється на ПЛ понад 1000 В наближатися до проводу, що лежить на землі, на відстань меншу ніж 8 м. Поблизу такого проводу слід:

- організувати охорону для запобігання наближенню до нього людей і тварин;

- встановити, якщо це можливо, попереджувальні знаки і плакати;

- повідомити про те, що сталося, власника лінії;

- дочекатися приїзду ремонтної бригади.

6.1.85. Забороняється наближатися на відстань меншу 8 м, до залізобетонних опор ПЛ 6, 10, 35 кВ за наявності ознак проходження через стійки опор струму замикання на землю внаслідок пошкодження ізоляторів, доторкування проводу до опори тощо (інтенсивне випаровування вологи з грунту, виникнення електричної дуги на

стійках і в місцях безпосереднього закріплення опори в грунті).

6.1.1. Підійматися на опору і працювати на ній дозволяється тільки в тих випадках, коли є повна впевненість в її достатній міцності і стійкості. Необхідність укріплення опори і безпечні засоби визначаються на місці керівником робіт і відображаються в ППР.

6.1.2. Роботи з укріплення опори, механічна міцність і стійкість якої викликає сумніви, виконуються методом закріплення тросів, відтяжок, або спеціальних пристроїв для розкріплення на опорі. В цьому разі підіймання на опору забороняється. Роботи виконуються з телескопічної вишки або іншого механізму для підіймання людей, чи з встановленої поряд іншої опори.

В разі застосування відтяжок з гаками, останні повинні мати запобіжні замки.

6.1.3. Підійматися на опору дозволяється членам бригади, які мають:

- групу III - під час всіх видів робіт до верху опори;

- групу II - під час робіт зі зняттям напруги - до верху опори, а під час робіт без - зняття напруги віддалік від струмовідних частин, що перебувають під напругою,- не вище 2 м до рівня розташування нижніх проводів, з групою I - під час всіх видів робіт - не вище 3 м від землі (до ніг працівника).

6.1.4. Ті опори, які не розраховані на однобічне тяжіння від проводів і тросів, але тимчасово піддаються такому навантаженню, мають бути попередньо укріплені для запобігання їх падінню.

6.1.5. Забороняється порушувати цілісність проводів і знімати в'язки на проміжних опорах без попереднього укріплення опор. Забороняється підіймання на проміжну опору, якщо на ній закріплено менше як два проводи.

6.1.6. На кутових опорах зі штирьовими ізоляторами підніматися і працювати з боку внутрішнього кута забороняється.

6.1.7. Під час роботи на стійці опори розташовуватися слід таким чином, щоб не випускати з поля зору найближчі проводи, що перебувають під напругою.

6.1.8. Під час підіймання на опору слід закріплятися стропом запобіжного паска.

6.1.9. Під час заміни деталей опор слід унеможливити їх зміщення або падіння опори.

6.1.10. Забороняється під час заміни приставок П і АП-подібних опор, відкопувати одночасно обидві стійки опори.

Встановлення приставок слід починати з однієї стійки опори, і тільки після заміни на ній приставок, закріплення бандажів і трамбування грунту можна розпочати заміну приставок на другій стійці. Замінювати здвоєні приставки слід почергово.

Забороняється під час витягування чи спускання приставки знаходитися у котловані.

Вимоги з електробезпеки при експлуатації КЛЕП.

6.2.1. Всі земляні роботи, які виконуються під час розробки грунтів в траншеях, котлованах і приямках, провадяться відповідно до вимог СНиП III-4-80* (розділ 9) і цих Правил.

6.2.2. Перед риттям траншей чи котлованів для кабелів необхідно заздалегідь отримати письмовий дозвіл на виконання робіт від підприємства, організації, цеху, на території яких передбачається провадити земляні роботи, і вказівки про точне

місце перебування наявних споруд: газових, водопровідних, зв'язку та інших комунікацій.

В разі проведення земляних робіт поблизу цих споруд і в охоронній зоні комунікацій необхідно виконувати умови робіт, вказані підприємствами - власниками комунікацій.

6.2.3. Не допускається проведення розкопувань землерийними машинами на відстані меншій ніж 1 м і використання клина – молота та аналогічних ударних механізмів на відстані меншій ніж 5 м від кабелів.

Під час виконання земляних робіт над кабелями застосування відбійних молотів для розпушування грунту і землерийних машин для його виймання, а також ломів і кирок допускається тільки на глибину, на якій до кабелів залишається шар грунту, не менший 0,3 м.

Подальше виймання грунту має проводитись лопатами.

Перед початком роботи під наглядом представника організації, що експлуатує кабелі, керівником робіт, що виконує земляні роботи, має бути проведене контрольне розкриття грунту для уточнення розташування і глибини прокладання кабелів і встановлена тимчасова огорожа для визначення межі роботи землерийних механізмів.

6.2.4. В зимовий час виймання грунту лопатами можна розпочинати тільки після його відігрівання. В цьому разі наближення джерела тепла до кабелів допускається не ближче ніж на 15 см.

6.2.5. У разі виявлення під час проведення земляних робіт не зазначених на планах і схемах кабелів, трубопроводів, підземних споруд тощо, необхідно призупинити роботи до з'ясування характеру виявлених споруд або предметів та отримання відповідного дозволу і довести це до відома керівника робіт.

6.2.6. За появи шкідливих газів роботи мають бути негайно припинені, а робітники виведені з небезпечних місць до виявлення джерела загазування і його усунення. Подальше проведення земляних робіт за появи шкідливих газів допустиме лише за наявності індикаторів для визначення газу і забезпеченні працівників протигазами. Працівники мають бути проінструктовані про порядок

виконання робіт в таких умовах.

6.2.7. Під час копання траншей в слабкому або вологому грунті, коли є загроза обвалу, їх стінки мають бути надійно укріплені.

В сипучих грунтах роботи можна вести без укріплення, але з укосами, що відповідають куту природного укосу грунту.

6.2.8. В грунтах природної вологості за відсутності грунтових вод і розташованих поблизу підземних споруд копання котлованів і траншей з вертикальними стінками без укріплення дозволяється на глибину не більшу ніж:

- 1 м - в насипних, піщаних і гравійних грунтах;

- 1,25 м - в супісках;

- 1,5 м - в суглинках і глинах;

- 2 м - в особливо щільних і нескельних грунтах.

В щільних зв'язних грунтах траншеї з вертикальними стінками копати роторними і траншейними екскаваторами без встановлення укріплення допускається на глибину не більшу ніж 3 м.

В цих випадках спускання людей в траншеї забороняється. В місцях траншеї, де необхідне перебування людей, мають бути влаштовані укріплення або виконані укоси.

Взимку розробка грунту (крім сухого) на глибину промерзання допускається без укріплення.

6.2.9. За умов, що відрізняються від наведених в 6.2.8, котловани і траншеї розробляються з укосами без укріплення або з вертикальними стінками, закріпленими на всю висоту.

6.2.10. Найбільша крутість укосів котлованів і траншей, які розробляються без укріплення на глибину, що перевищує зазначену в 6.2.8, зазначена в таблиці 6.2.1.

6.2.11. Вертикальні стінки котлованів і траншей глибиною до 3 м укріплюються відповідно до вимог, зазначених в таблиці 6.2.2.

6.2.12. Укріплення котлованів і траншей глибиною до 3 м має бути інвентарним і виконуватися за типовими проектами.

6.2.13. Дощані кріплення котлованів і траншей розбираються у напрямку знизу вгору в міру зворотнього засипання грунту.

Кількість дощок кріплення, що одночасно вилучається по висоті, має бути не більшою трьох, а в сипучих і нестійких грунтах - не більше однієї. В міру вилучення дощок розпірки переставляються, в цьому разі існуючі розпірки вилучаються тільки після встановлення нових.

6.2.14. Під час копання ям, траншей та котлованів будівельні матеріали і земля, що викидається з траншей та котлованів, по можливості розміщуються в межах огородженого місця або осторонь від нього, але так, щоб не заважати рухові транспорту і пішоходів.

6.2.24. На КЛ перед розрізанням кабеля або розкриттям з'єднувальної муфти необхідно перевірити відсутність напруги за допомогою спеціального пристосування, яке складається з ізолювальної штанги і стальної голки або різального наконечника. Пристосування має забезпечити прокол або розрізування броні і оболонки до жил із замиканням їх між собою і на землю. Кабель у місці проколу заздалегідь прикривається екраном. В тунелях, колекторах і колодязях таке пристосування допускається застосовувати тільки за наявності дистанційного керування.

6.2.25. Якщо внаслідок пошкоджень кабеля відкриті всі струмовідні жили, то відсутність напруги можна перевірити безпосередньо покажчиком напруги без проколу.

6.2.26. Прокол кабеля виконує керівник робіт або допускач під його наглядом. Проколювати кабель слід в діелектричних рукавичках і користуючись захисними окулярами. Стояти під час проколювання потрібно на ізолювальній основі зверху траншеї, якнайдалі від проколюваного кабелю.

6.2.27. Для заземлення пристосування для проколу використовують спеціальний заземлювач, що заглиблюється в грунт на глибину, не меншу 0,5 м, або броня кабелю. Заземлювальний провідник приєднується до броні за допомогою хомутів; бронестрічку під хомутом слід очищувати.

Якщо бронестрічка піддавалася корозії, допускається приєднання заземлювального провідника до металевої оболонки.

Під час робіт на кабельній чотирижильній лінії напругою до 1000 В нульова жила від'єднується з обох кінців.

Що таке електрозахисний засіб? Які електрозахисні ізолюючі засоби називаються основними? Як класифікуються основні електрозахисні засоби? Наведіть приклади.

Електрозахисні засоби – це засоби, призначені для забезпечення електробезпеки. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними можна доторкатись до струмовідиих частин, що знаходяться під напругою.

Основні електрозахисні засоби, що застосовуються під час проведення робіт в електроустановках до та понад 1000 В.

Основні електрозахисні засоби

Ізолювальні штанги

Ізолювальні кліщі

Вимірювальні кліщі

Покажчики напруги

Діелектричні рукавички

Інструмент з ізолювальними руко­ятками

Що таке електрозахисний засіб? Які електрозахисні ізолюючі засоби називаються додатковими? Як класифікуються основні електрозахисні засоби? Наведіть приклади.

Електрозахисні засоби – це засоби, призначені для забезпечення електробезпеки. Додаткові електрозахисні засоби самі по собі не можуть за даної напруги забезпечити захист від ураження електричним струмом. Тому вони призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони й повинні застосовуватися. Додатковий ізолювальний електрозахисний засіб може застосовуватися без основного лише для захисту від напруги дотику та крокової напруги.

Основні електрозахисні засоби, що застосовуються під час проведення робіт в електроустановках до та понад 1000 В.

Додаткові електрозахисні засоби

Діелектричні калоші

Діелектричні килимки

Ізолювальні підставки

Ізолювальні накладки

Ізолювальні ковпаки

Сигналізатори напруги

Захисні огородження

Переносні заземлення

Плакати і знаки електробезпеки

Які захисні засоби використовуються в електроустаткуванні, їх призначення.

Ізолювальні штанги

Ізолювальні кліщі

Вимірювальні кліщі

Покажчики напруги

Діелектричні рукавички

Інструмент з ізолювальними руко­ятками

Дайте визначення, приведіть класифікацію й область застосування ізолювальним штангам.

Ізолювальна штанга — це стрижень, виготовлений із електро­ізоляційного матеріалу, яким людина може торкатися частин електро­установки, що знаходяться під напругою, без небезпеки ураження струмом.

Залежно від призначення ізолювальні штанги підрозділяються на оперативні, штанги переносних заземлень, вимірювальні та універсальні.

Оперативні ізолювальні штанги призначені для вмикання та вимикан­ня ножів однополюсних роз'єднувачів, вимикачів напругою понад 1000 В з ручним приводом, установлення деталей розрядників та інших аналогічних експлуатаційних операцій.

Штанги переносних заземлень призначені для установлення на струмовідних частинах електроустановок переносних заземлень.

Вимірювальні ізолювальні штанги призначені для проведення вимірювань у електроустановках, що знаходяться під напругою (визна­чення поділу напруги на ізоляторах гірлянд повітряних ліній електропередавання (ПЛ), вимірювання опору контактних затискачів на проводах ПЛ тощо).

Універсальні ізолювальні штанги мають більший діапазон застосування, оскільки містять знімні головки (робочі частини). Широкий асортимент таких головок дає можливість виконувати різноманітні операції, в тому числі й ті, що виконують оперативними штангами.

Ізолювальні штанги складаються із трьох частин (рис. 1): робочої, ізолювальної та рукоятки (руків'я).

Конструкція робочої частини обумовлюється призначенням штанги і може бути різною (від простого гачка (пальця) для вмикання та вимикання роз'єднувачів, до складного приладу для проведення відповідних вимірювань).

Ізолювальна частина, що забезпечує, головним чином, безпеку людини, виготовляється з ізоляційних матеріалів, що мають високу механічну міцність і стійкі діелектричні властивості (бакелітові чи пластмасові трубки, дерев'яні стрижні, просочені мастилами тощо).

Дайте визначення, приведіть класифікацію й область застосування покажчикам напруги.

Покажчики напруги — це переносні прилади, що призначені для перевірки наявності чи відсутності напруги на струмовідних частинах електроустановки. Необхідність такої перевірки виникає відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.21-98 перед встановленням переносного заземлен­ня в попередньо вимкненій електроустановці для виключення можливості ураження персоналу електричним струмом. Крім того, покажчики напруги використовуються під час контролю справності електроуста­новки, монтажі, ремонті і т. п.

Про наявність напруги на струмовідних частинах, що перевіряються, сповіщає, як правило, світловий сигнал газорозрядної індикаторної лампочки, встановленої в покажчику напруги. Для більшої надійності крім візуальної індикації режиму "напруга наявна" у деяких покажчиках напруги застосовують ще й звукову сигналізацію. Візуальна індикація та звуковий сигнал можуть бути неперервними, переривчастими або змінної інтенсивності.

Покажчики напруги поділяються на два типи: для електроустановок до 1000 В і понад 1000 В.

Покажчики напруги для електроустановок до 1000 В поділяються на одно- та двополюсні.

Однополюсний покажчик знаходить застосування лише в уста­новках змінного струму, оскільки при постійному струмі його неонова лампочка не світиться навіть у разі наявності напруги. Його можна застосувати для перевірки схем вторинної комутації, визначення фазного проводу в електролічильниках, лампових патронах, вимикачах, запо­біжниках тощо.

Застосовуючи однополюсні покажчики напруги, необхідно мати на увазі, що світіння неонової лампочки може відбуватися й від наведеної напруги, якщо поряд знаходяться електроустановки під напругою.

Двополюсні покажчики напруги більш універсальні і, внаслідок цього, знаходять ширше застосування. Вони можуть використовуватися і в колах постійного струму.

Які встановлені норми та терміни випробувань діелектричних рукавичок, що знаходяться в експлуатації? Як здійснюється їх випробування?

В процесі експлуатації необхідно проводити електричні випробування діелектричних рукавичок, що не мають механічних пошкоджень.

Діелектричні рукавички необхідно 1 раз на 6 місяців випробовувати протягом 60 сек підвищеною напругою 6 кВ за такою методикою: рукавички необхідно занурити у металеву посудину з водою, що має температуру плюс (25±10) ⁰С, налити також всередину рукавичок воду, рівень якої як ззовні, так і всередині рукавичок має бути на 50 мм нижче їхнього верхнього краю. При цьому краї рукавичок, що виступають, повинні бути сухими. Один вивід випробного трансформатора необхідно з'єднати з посудиною і заземлити, а всередину рукавичок занурити електрод, з'Єднаний з другим виводом трансформатора через міліамперметр. Струм, що у цьому разі протікатиме через рукавичку, не повинен перевищувати 6 мА.

Схема випробної установки показана на рис. 3.

Під час проведення випробувань перемикач П спочатку повинен бути у положенні А – для того, щоб за сигнальними лампами визначити, чиє пробій. Уразі відсутності пробою перемикач П для вимірювання струму, що протікає через рукавичку, встановлюють у положення Б.

Рукавичку відбраковують, якщо струм, що протікає через неї, перевищує 6 мА, або у разі різких коливань стрілки амперметра.

У разі пробою вимикають коло дефектної рукавички або всю установку.

Після закінчення випробувань діелектричні рукавички необхідно просушити.

Рис. 2 – Принципова схема випробування діелектричних рукавичок, бот і калош:

1 – випробний трансформатор, 2 – контакти перемикача П, 3 – шунтуючий опір,

4 – газорозрядна лампа, 5 – дросель, 6 – міліамперметр, 7 – розрядник, 8 – ванна з водою

Які встановлені норми та терміни випробувань покажчиків напруги до 1000 В, що знаходяться в експлуатації? Як здійснюється їх випробування?

Електричні експлуатаційні випробування покажчиків напруги до 1000 В включно необхідно проводити в такому обсязі і з дотриманням таких вимог:

• визначити напругу спрацьовування;

• провести вимірювання струму, що протікає через покажчик за найбільшої робочої напруги;

• перевірити схему підвищеною напругою;

• випробувати ізоляцію підвищеною напругою, а саме: для однополюсних покажчиків напруги – ізолювальний корпус покажчика по всій довжині до обмежувального упора необхідно загорнути у фольгу, залишивши між фольгою та контактом на торцевій частині корпусу розрив до 10 мм; один провід від випробної установки необхідно приєднати до контакта- наконечника, а другий, заземлений, - до фольги; для двополосних покажчиків напруги – обидва ізолювальні корпуси покажчика необхідно обгорнути фольгою, а з'єднувальний провід занурити у посудину з водою так, щоб вода закривала провід, не доходячи до рукояток на 9 – 10 мм; один провід випробної установки необхідно приєднати до контактів-наконечників, а другий, заземлений, – до фольги і занурити його у воду, як показано на рис. 1.

Рис. 1 – Принципова схема електричних випробувань ізоляції рукояток і проводу покажчиків напруги: 1 – покажчик, що підлягає випробуванню, 2 – випробний трансформатор, 3 – ванна з водою, 4 – електрод.

Дайте характеристику додатковим електрозахисним засобам: діелектричним килимкам, ізолювальним підставкам, ізолювальним накладкам, сигналізаторам напруги.

Діелектричні килимки застосовуються як додаткові захисні засоби лише в закритих електроустановках, розташованих у сухих приміщеннях. Килимки розстеляють на підлогу перед обладнан­ням, де можливе доторкання працівника до струмовідних частин, що знаходяться під напругою до 1000 В, під час проведення експлуатаційно-ремонтного обслуговування обладнання тощо. Вони застосовуються також у місцях, де здійснюється вмикання та вимикання рубильників, роз'єднувачів, вимикачів, керування реостатами та інші операції з кому­таційними та пусковими апаратами електроустановок як низької, так і високої напруги.

Діелектричні килимки виготовляються із високоякісної гуми та повинні мати розмір не менше 75x75 см. Перед застосуванням необхідно провести зовнішній огляд ді­електричних килимків. Вони повинні бути сухими, без забруднень і по­шкоджень.

Підставки призначені для ізоляції людини від підлоги в установках будь-якої напруги. Вони застосовуються в приміщеннях з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних за ступенем небезпеки ураження електричним струмом. Ізолювальні підставки особливо ефективні в сирих приміщеннях з високою вологістю, де гумові килимки не здатні забезпечити надійної ізоляції від підлоги. Як і килимки, вони застосовуються в закритих електроустановках, а у відкритих — лише в суху погоду.

Підставки складаються з дерев'яного решітчастого настилу розміром не менше 50x50 см без металевих деталей, що встановлений на фарфорових або пластмасових ізоляторах.

Дистанційні сигналізатори наявності напруги (ДСНН) призначені для попередження (звуковим сигналом) працівників про недопустимо близьке наближення до частин електричної установки, що перебувають під напругою. Вони застосовуються в електроустановках 6, 10, 20, 35 кВ.

Принцип роботи ДСНН базується на різниці потенціалів, що виникає в разі внесення двох електродів в електричне поле. Наведений на електродах сигнал після підсилення вмикає звуковий генератор.

Як класифікуються знаки і плакати безпеки. Наведіть приклади.

Знаки та плакати електробезпеки належать до додаткових електрозахисних засобів. Відповідно до ГОСТ 12.4.026-76 вони підрозділяються на чотири групи:

— заборонні, які призначені для заборони певних дій у визначених місцях (наприклад, плакати "Не вмикати! Працюють люди", "Не вмикати! Робота на лінії");

— попереджувальні, які призначені для попереджування працівників про можливу небезпеку (наприклад, плакати "Стій! Напруга");

— приписувальні, які призначені для дозволу працівнику виконувати лише конкретні вимоги (припис) (наприклад, плакати "Працювати тут", "Вилазити тут");

— вказівні, які призначені для інформування працівників про вжиті заходи безпеки (наприклад, плакат "Заземлено").

Навести класифікацію приміщень за небезпекою ураження людини електричним струмом та умовами виробничого середовища.

Виробничі приміщення за ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом відповідно до ПУЕ і ГОСТу 12.1.013-78 поділяють на три категорії.

1) Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються нормальною вологістю та відсутністю пилу, наявністю неструмопровідної (ізольованої) підлоги. В них відсутні ознаки двох інших класів. У більшості випадків до приміщень без підвищеної небезпеки належать кабінети, зали, лабораторії, приладні ділянки машинобудівних заводів.

2) Приміщення з підвищеною небезпекою має одну з наступних ознак:

• підвищена температура (температура повітря тривалий час перевищує 35С або короткочасно перевищує 40°С незалежно від пори року і різноманітних теплових випромінювань);

• підвищена (понад 75%) відносна вологість повітря;

• наявність струмопровідного пилу (металевий, вугільний тощо) на обладнанні та провіднику;

• струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна тощо);

• можливість одночасного доторкання людини до металоконструкції будівлі, яка не має сполучення з землею, та технологічного апарата або механізмів, з одного боку, і до металевих корпусів електрообладнання - з іншого.

До цієї групи приміщень належать складські неопалювані приміщення, механічні цехи та ділянки з нормальною температурою, вологістю, без виділення пилу, але зі струмопровідною підлогою.