7.4, Державна символіка України та протокольні норми її використання

В Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р., у ст. 20 зазначено, що державними символами України є Державний Прапор України, Держав­ний Герб України та Державний Гімн України. Затверджені кольори прапора, Основні елементи герба та музика гімну, передбачений механізм подальшо­го законодавчого врегулювання питань щодо Великого Герба та слів гімну.

Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизон­тальних смуг: верхньої - синього кольору, нижньої - жовтого кольо­ру, із співвідношенням ширини пра­пора до його довжини 2:3.

Жовто-блакитні кольори символізували Київську Державу ще до при­йняття на Русі християнства. З часів нашестя татарских орд Батия ця І имноліка зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII ст. полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорізького найчастіше вироблялися із блаки­ті по полотнища, на якому жовтою фарбою наносилися хрест, зорі, зброя, постаті святих.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонталь­них смуг відносять до XIX ст. У Галичині Головна руська рада у 1848 р., приймаючи за національний символ жовтого лева, який спирався на жовту і коню на блакитному тлі (герб Галицько-Волинського князівства), визна­чила жовтий і блакитний кольори за національні. У червні цього року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокре­ма "Соколи". Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910 р.) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор. Відтоді й починається широке використання прапора - спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні. Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т. ІІІевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень. 22 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Закон про Державний Прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний пра­пор символом Української Народної Республіки (УНР). За гетьманського уряду П.Скоропадського порядок кольорів у прапорі було змінено на си­ньо-жовтий. 13 листопада 1918 р. блакитно-жовтий прапор став і держа­вним символом Західно- Української Народної Республіки. У проекті конституції УНР від 1920 р. зазначалося, що "державними кольорами України є синя та жовта". У Західній Україні в 1920-1939 рр. використо­вували повсюдно жовто-блакитний прапор.

24 липня 1990 р. президія Київської міської ради народних депутатів вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним червоно-синім прапором перед будинком міськради на Хрещатику. 24 серпня

1991. 

      ПТ П7/—

      

      

      р. відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. 28 січня

1992. р. сесія Верховної Ради України прийняла Постанову "Про Держав­ний Прапор України", у якій було затверджено опис сучасного Державного Прапора. Порядок використання Державного Прапора в постанові не був урегульований. Символами України в їх сучасному трактуванні є безхма­рне небо або синій колір як символ миру та жовті пшеничні лани або жо­втий колір як символ достатку.

Згідно з Конституцією великий Державний Герб України встановлю­ється з урахуванням малого Державного Герба України як його головно­го елемента та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Вели­кого - тризуб (малий Державний Герб України).

З найдавніших часів тризуб шанувався як магічний знак, свого роду обе­ріг. Він символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєд­нання божественного, батьківського й материнського - священних начал, трьох природних стихій - повітря, води й землі. Це зображення археологи зустрічали в багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка в літописах про ці знаки належить до X ст.

Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договору з віза­нтійцями мали свої печатки з тризубами. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком - його зображення археологи знаходять на моне­тах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб.

У грудні 1917 р. українська Центральна Рада прийняла тризуб в якос­ті герба УНР. З 22 січня 1919 р. згідно з законом про Злуку тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Він залишався головним елементом герба гетьманської держави П.Скоропадського, а також Ди­ректорії УНР. Уперше тризуб як Державний Герб конституційно був офо­рмлений у травні 1920 р. Всеукраїнською Національною Радою. У 1939 р. тризуб став державним гербом Карпатської Русі, що проголосила самостійність після розпаду Чехословацької республіки. У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаю­чись символом національно-визвольного руху.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про Державний Герб України", якою було затверджено тризуб як малий Дер­жавний Герб України і як головний елемент великого Державного Герба України. Згідно з Постановою, "...зображення Державного Герба України розміщується на печатках органів державної влади та державного управ­ління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропо­рцій зображення герба...".

Постановою Верховної Ради України "Про державні символи України" від 3 вере­сня 1996 р. Кабінету Міністрів було запропоновано до 1 грудня 1996 р. про­вести конкурс щодо великого Державного Герба й Гімну, а також дору­чено комісіям Верховної Ради взяти участь у проведенні конкурсу й під­готувати пропозиції щодо процедури розгляду Верховною Радою питань про Державний Герб та Гімн. На виконання Постанови конкурс було проведено, і 11 червня 1997 р. спеціально створена Державна комісія схвалила проект великого Державного Герба України, підготовлений авторським колективом у складі М. Дмитрієнка, О. Івахненка, В. Мітенка, Ю. Савченка. У 2001 р. Президент України Л.Кучма вніс до Верховної Ради проект закону "Про великий Державний Герб України". Законопроектом пропонувалося затвердити великий Державний Герб України, що являє собою зображення на синьому щиті золотого знака княжої держави Володимира Великого (малого Державного Герба України); над щитом - зображення великокняжого вінця та синьо-золотого намету. З боків щита зображено щитотримачів: праворуч - золотого лева (елемент герба Галицько-Волинського князівства), ліворуч - козака з мушкетом (елемент герба Війська Запорізького). Під щитом зображено стрічку, що поєднує національні кольори - синій та жовтий; під стрічкою - золоті ко­лоски пшениці, з'єднані кетягом калини.

Як зазначається в пояснювальній записці до великого Державного Ге­рба України, його автори пропонують обрати згідно з Конституцією України основними елементами майбутнього головного символу країни ті, що ві­дображатимуть складний історичний шлях розвитку української державно­сті, відповідатимуть канонам світової геральдики, потребам новітньої істо­рії та правовим нормам. Автори ескізу великого Державного Герба України зазначають, що він повинен стати символом новітньої Української Держа­ви, який фокусує в собі головні етапи її становлення та багатовікового розвитку, слугувати втіленням провідної національної ідеї - ідеї соборності українських земель та їх демократичного республіканського устрою. На сьогодні великий Державний Герб України не затверджений.

Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького та слова Павла Чубинського. Створення українського гімну бере початок з 1862 р., коли український етнограф, фольклорист та поет П.Чубинський написав вірш "Ще не вмерла Україна". Спочатку вірш співався на мотив сербського патріотичного гімну "Гей, слов'яни", а потім на мелодію М.Лисенка. Утвердилась же до тексту музика М.Вербицького, яка супрово­джує поетичний текст П.Чубинського вже понад століття. Музичний текст уперше побачив світ у 1885 р. у львівській пісенній збірці "Кобзар", полони­вши одразу широкі кола громадянства, зокрема молоді, став поширюватися в численних копіях, входити в музичне життя співочих колективів, аматорів хорового мистецтва. Злившись воєдино, слова і музика пісні одухотворяли й досі одухотворяють покоління борців за волю України.

Нове життя гімну почалося в часи визвольних змагань українського народу в 1917-1920 рр. Однак, у ці роки "Ще не вмерла Україна" як єди­ний державний гімн законодавчо не був закріплений, використовувалися й інші гімни. Протягом радянського періоду української історії національ­ний гімн офіційно було піддано забуттю.

15 січня 1992 р. музична редакція Державного Гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення в Конституції України. Проте тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила "Закон про Державний Гімн України", який затвердив національний гімн на музику М. Вербицького зі словами тільки першого куплету й приспіву пісні П. Чубинського " Ще не вмерла Україна" в якості Державного Гімну.

Державний Гімн України

Музика Михайла Вербицького Слова Павла Чубинського

Ще не вмерли України ні слава, ні воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Приспів: Душу, тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду.

В Україні ще не завершено створення правової системи використан­ня державної символіки, не сформована цілісна концепція протокольної практики використання державних символів. Постанова Верховної Ради України "Про встановлення державної символіки на фасадах і в примі­щенні Верховної Ради України" від 21 січня 2000 р. майже через десять років після здобуття незалежності законодавчо закріпила заміну на фа­садах і в приміщенні Верховної Ради старої радянської символіки на но­ву символіку незалежної України.

Указом Президента "Про впорядкування геральдичної справи в Укра­їні" від 18 травня 2000 р. серед іншого було доручено Кабінету Міністрів внести на розгляд Верховної Ради проект закону про державні символи України та вирішити питання щодо створення Державного геральдичного реєстру України.

Указом Президента "Про геральдичні знаки - емблеми і прапори центральних органів виконавчої влади України" від 30 листопада 2000 р. міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, а також ряду посадових осіб - керівникам цих органів - надано право на власні геральдичні знаки - емблеми й прапори (штандарти) та визначений по­рядок їх заснування. Згідно з Указом затвердження порядку використан­ня геральдичних знаків та прапорів центральних органів виконавчої вла­ди, їх описів та малюнків здійснює глава держави.

Указ Президента "Питання щодо використання державних символів Украї­ни" від 9 лютого 2001 р. зобов'язав Кабінет Міністрів розробити проект тимчасового порядку використання державних символів України, який би містив норми щодо використання державної символіки офіційними органа­ми, державними підприємствами та установами у своїй діяльності; під час проведення офіційних заходів; у товарних знаках вітчизняних виробни­ків, а також внести пропозиції щодо встановлення адміністративної від­повідальності за її неналежне використання.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. у Ст. 338 передба­чив санкції та кримінальну відповідальність за публічне зневажливе ста­влення до Державного Прапора, Герба та Гімну України й офіційно вста­новленого Прапора іноземної держави, що карається штрафом до п'яти-десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Правила використання державних символів під час різних протоколь­них і церемоніальних заходах були визначені в Положенні "Про Держав­ний Протокол та Церемоніал України", затвердженому однойменним Указом Президента від 22 серпня 2002 р.

Указом Президента України Л.Кучми від 23 серпня 2004 р. на вшану­вання багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України було встановлено День Державного Прапо­ра України, який відзначатиметься щорічно 23 серпня.