12 . Зайнятість і безробіття. Повна зайнятість і природне безробіття

Зайнятість як соціально-економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або дохід (прибуток).

Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Вона забезпечується при рівні безробіття, який дорівнює природному рівню.

Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері та основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Слід розрізняти два основні типи безробіття — природне і вимушене. Кожному з цих типів властиві своєрідні форми.

Природне безробіття набуває форм добровільного, фрикційного і структурного. Добровільне безробіття виникає тому, що деякі люди не хочуть працювати за пропоновану заробітну плату або з інших причин. Фрикційне безробіття пов'язане з рухом населення в пошуках роботи, зміною професій, очікуванням роботи. Структурне безробіття виникає внаслідок змін у попиті на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці.

Вимушене безробіття існує у формах плинного, прихованого, застійного, сезонного та технологічного. Плинне безробіття — це та частина населення, яка то втрачає, то знаходить роботу. Приховане або аграрне безробіття становлять переважно селяни, які розорюються, і дрібні господарства яких не забезпечують їх роботою і відповідними доходами. Вони працюють неповний робочий день, місяць, але офіційна статистика не зараховує їх до безробітних. Застійне безробіття включає ту частину працездатного населення, яка не має регулярної роботи й живе за рахунок випадкових заробітків. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях. Технологічне — пов'язане з ліквідацією робочих місць унаслідок модернізації виробництва, застосування нових технологій, зокрема, роботизації.

13. Механізм функціонування ринку праці: кейнсіанський і неокласичний підходи

Механізм ринку праці - це взаємодія та узгодження різноманітних інтересів роботодавців і працездатного населення, що бажає працювати за наймом на основі інформації, одержуваної у вигляді змін ціни праці (функціонуючої робочої сили). Його структура включає: попит на працю, пропозиція праці, ціну праці, конкуренцію.

В основу неокласичного підходу покладено постулати класичної політекономії. Її дотримуються Дж.Перрі, Н.Фельдстайн, Р.Холл, а у 80-ті роки минулого століття прихильники концепції економіки пропозиції Д.Гілдер, А.Лаффер та ін. Згідно з цію концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, основним ринковим регулятором є ціна робочої сили (заробітна плата). Так, за допомогою заробітної плати регулюються попит та пропозиція робочої сили та підтримується рівновага. Із неокласичної концепції випливає, що ціна на робочу силу гнучко реагує на потреби ринку, тобто збільшується або зменшується незалежно від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку праці існує рівновага. На переконання представників цієї концепції безробіття існує завжди, тому вони посилаються на деякі «недосконалості» ринку, що призводять до розбіжностей їх теорії з дійсністю. До них відносять вплив профспілок, встановлення мінімальних ставок заробітної плати державою, відсутність інформації тощо.

Кейнсіанці розглядають ринок праці як явище постійне. Кейнсіанська модель виходить з того, що ціна робочої сили (заробітна плата) жорстко фіксована і практично не змінюється. Згідно з цією концепцією, ціна не регулює ринок праці. Роль регулятора належить державі, яка збільшує або зменшує сукупний попит і може ліквідувати цю рівновагу. Отже попит на робочу силу згідно з цією концепцією регулюється не коливанням ринкових цін на працю, а сукупним попитом, обсягом виробництва.