1. Територіальна диференціація сільськогосподарського виробництва в країнах Латинської Америки.

2. Особливості розвитку агробізнесу в Австралії, Новій Зеландії та країнах Океанії.

1. Територіальна диференціація сільськогосподарського виробництва в країнах Латинської Америки.

Дотепер сільське господарство є основною сферою матеріального виробництва багатьох латиноамерикан­ських країн, хоча загалом по регіону його частка в структурі ВНП становить лише 13 %. Особлива його роль у країнах Центральної Америки і Карибського басейну, для більшості яких експорт продовольства і сировини рослинного й тваринного походження є основним джере­лом валютних надходжень.

Відсталість сільського господарства багато у чому спричиняє обмеженість внутрішнього ринку навіть найрозвинутіших країн регіону. У галузі функціонують два типи виробничих структур — великі поміщицькі маєтки (латифундії) та дрібні господарства. Приблизно 1 % господарств площею понад 5 тис. га кожне володі­ють 60 % сільськогосподарських угідь, а 7,5 млн дріб­них середньою площею 4,5 га кожне (понад 3/4 усіх господарств) — лише 1/5 угідь.

Землі латифундій у рідконаселених районах викорис­товують переважно під екстенсивне тваринництво, у густонаселених — під плантаційне господарство, в якому широко використовують ручну працю. їх продукція здебільшого продається на зовнішніх ринках.

У Латинській Америці обробляється лише 8 % сіль­ськогосподарських площ. Велика територія регіону вкрита лісами (63 %) або зайнята під пасовища (29 %). Орні землі займають до 80 млн. га.

Рослинництво. Розміщення продуктивних сил сільськогосподарського виробництва у регіоні є нерів­номірним. На рівнинах і в передгір'ях великі госпо­дарства спеціалізуються на бавовництві. У горах (до висоти 1000—2000 м) поширені плантації кавового де­рева (найчастіше під деревами, які їх затінюють, що поліпшує якість кави). На світовому ринку особливим попитом користується високоякісний сорт кави «блу маунтін». На ділянках вище 2000 м вирощують куку­рудзу, квасолю, пшеницю, картоплю. За критерієм спеціалізації країн Гондурас, Коста-Ріка і Панама ви­різняються виробництвом бананів, Гватемала і Саль­вадор — кави.

У плантаційному господарстві країн Вест-Індії пере­важає вирощування цукрової тростини (Домініканська Республіка, Пуерто-Ріко, Ямайка, Куба). Повсюдно розвинуте тропічне плодівництво. Із цукровою промис­ловістю і плодівництвом пов'язане виробництво рому, лікерів, соків. Головними продовольчими культурами, які вирощують для внутрішнього споживання, є батат, ямс, маніок, кукурудза, рис, помідори, манго, боби. Традиційна експортна культура — ямайський перець (піменто), за обсягами вирощування й експорту якого Ямайка утримує монополістичні позиції.

В Андських країнах переважає плантаційне вирощу­вання кавового дерева і бананів. За виробництвом висо­коякісних сортів кави Колумбія посідає одне з перших місць у світі. Елітним сортом колумбійської кави є «медельїн», а менш цінні — «манісамс», «арменіа», «Севі­лья», «арабіка». Стан економіки країн цього субрегіону залежить від урожайності бананів (Еквадор, Венесуела), цукрової тростини (Колумбія). В аридній зоні Перу роз­винуте зрошувальне землеробство (бавовництво), садів­ництво (яблука, груші, черешні, ківі, персики тощо). У Чилі збереглися найчистіші за біологічним родоводом виноградні лози на Землі. Колумбія експортує квіти (ор­хідеї, хризантеми, гвоздики).

У галузевій структурі сільського господарства країн Амазонії та Ла-Плати виділяються плантації тропічних багаторічних культур, насамперед кави, за виробниц­твом якої Бразилія традиційно посідає 1-ше місце у світі (1,25 млн т), та цукрової тростини — у Бразилії, Гайані, Суринамі та Французькій Гвіані. Серед продовольчих — кукурудза і рис, а також маніок. На степових чорнозе­мах аргентинської Пампи вирощують пшеницю і куку­рудзу, а з 60-х років XX ст. — сою. Збільшуються обся­ги виробництва технічних культур — бавовнику, тю­тюну, йерба-мате, тунгу тощо. За вирощуванням апель­синів Бразилія є лідером у світі (18,6 млн т), вона забез­печує 80 % світового експорту апельсинового соку і концентрату.

У багатьох країнах дотепер переважає монокультурність сільського господарства: у Бразилії, Колумбії, Гва­темалі, Сальвадорі, Коста-Ріці та Гаїті профілюючою культурою є кава, в Еквадорі (основний експортер їх на світовому ринку), Гондурасі й Панамі — банани, Гайані та Домініканській Республіці — цукрова тростина, Пе­ру і Нікарагуа — бавовник. У багатьох країнах Півден­ної Америки однією з головних культур є кукурудза, за виробництвом якої Бразилія й Аргентина поступаються тільки США.

Тваринництво. За загальною вартістю воно дає 1/3 сільськогосподарської продукції регіону. Найбільш розвинуте в Аргентині (за виробництвом яловичини по­сідає 1-ше місце у регіоні) та Уругваї. Зростає виробниц­тво продуктів тваринництва у Бразилії, Колумбії та де­яких країнах Центральної Америки, що пов'язано зі збільшенням попиту на них на світовому ринку. Пого­лів'я великої рогатої худоби налічує 345 млн, свиней — 80 млн, овець — понад 91 млн, кіз — майже 32 млн. Ос­новна його частина зосереджена у великих господарс­твах, які здебільшого працюють на зовнішній ринок.

У горах розводять лам — тварин із сімейства верблю­дових (лама, альпака, уарісо, вікунья, гуанако). Ламу було одомашнено приблизно у І тис. до н.е., але спершу використовували її лише як в'ючну тварину. Згодом стали використовувати шкіру, вовну, м'ясо. Альпака менша за ламу, розводять її переважно заради вовни. Поширена у високогірних районах, де вівчарство вже неможливе. Уарісо — гібрид лами та альпаки — цінна своєю вовною. Вікунья та гуанако є дикими тваринами.

Рибальство. Почало інтенсивно розвиватися в остан­ні ЗО років. Переважає морський прибережний проми­сел на невеликих суднах. Багато риби виловлюють і в численних чистих гірських озерах. Головними об'єкта­ми морського промислу є оселедцеві (анчоус, сардина, оселедець), окуневі, тунець, скумбрія, акули, ракоподіб­ні (креветки, лангусти), молюски (устриці, мідії). Най­більших обсягів рибальство досягло в Перу (4-те місце за виловом у світі), Чилі (5-те місце), Аргентині, Мексиці та Бразилії. У Нікарагуа на фермах розводять морських черепах і крокодилів. Рибальство у регіоні має експор­тну спрямованість. Виловлюють понад 213 млн т риби, з них більше 70 % анчоусів.

Лісове господарство. Йому належить помітне місце в економіці країн Південної Америки, насамперед Бра­зилії, Чилі, Аргентини. Найрозвинутіші лісові промис­ли — забезпечення деревиною паперової та будівельної промисловості, добування цінної деревини червоного де­рева, кедра, рожевого дерева, бальси, збирання хінної кори, листя чагарнику коки, чаю мате, чикле (для жу­вальної гумки), лікарських рослин, використання ка­учуконосів тощо. Ліси багаті на різноманітні види пальм, з плодів яких виробляють харчові й технічні мастила, олії. Заготівля деревини — 128,9 млн м³.

Сільське господарство значною мірою залежить від іноземних монополій, хоча земля у деяких країнах регіо­ну націоналізована. Тому в багатьох країнах (Мекси­ка, Чилі, Перу, Панама, Гватемала, Венесуела, Колумбія та ін.) здійснюються аграрні реформи, головним завдан­ням яких є перерозподіл земель).

Харчова й легка промисловість. Традиційно відігра­ють важливу роль. Харчова промисловість займає по­мітні позиції у структурі продуктивних сил регіону як за вартістю продукції, так і за кількістю зайнятих. До найдавніших її складових належать борошномельна і м'ясна галузі. Великі обсяги продукції галузі призначе­ні на експорт (м'ясо — Аргентина, Уругвай, Бразилія, цукор — Бразилія, Перу, Мексика, Карибські країни тощо). Відомими товарами на регіональному і світовому ринках є багато видів напоїв (ром, вина, пиво), тютюно­ві вироби (кубинські сигари). Стабільними є позиції мо­лочної та рибоконсервної галузей.

Країни регіону мають унікальне за своєю продукцією кустарне виробництво, особливо у текстильній, шкіря­но-взуттєвій і харчосмаковій галузях. У районах, засе­лених індіанцями, зберігаються традиційні ремесла, ви­роби яких користуються великим попитом у туристів.

Загалом Латинська Америка має потужний вироб­ничий потенціал. Найбільших успіхів досягли Мекси­ка, Бразилія та Аргентина. Разом з розвитком тради­ційних галузей важкої індустрії в них прискорилося формування наукомістких виробництв (електроніки, робототехніки, біотехнології, атомної й авіаційної про­мисловості тощо), які визначають структуру сучасного господарства в регіоні.