73.Гігієнічні вимоги до утримання лабораторних тварин

Корми слід згодовувати з автоматичних годівніць і напувати тварин із таких же автоматичних напувалок з метою запобігання забрудненню їх фекаліями. Недопустиме згодовування запліснявілого, недоброякісного, перемерзлого корму. Гїгієта годівлі тварин вимагає, щоб до цих кормів не мали доступу дткі гризуни. Підстилковим матеріалом для лабораторних тварин (при клітковому утриманні) можуть бути подрібнений сухий торф, солома, тирса, листя та ін. Ла­бораторних тварин розводять у спеціальних розплідниках. Віварії, як -правило, призначені для утримання піддослідних тварин, хоч для задоволення невеликих (або частини) потреб наукового за­кладу (кафедри) чи виробничої лабораторії і у віваріях можна розводити' лабораторних тварин. Звичайно розплідник і віварій повинні мати спеціальні ізольовані приміщення та прилеглу до них вільну територію.

Віварій має складатися із таких приміщень: кімнат, в яких утримують тварин (основне відділення), карантинного відділення та ізолятора, кухні, складських приміщень (для кормів). Необхід­но обладнати камеру для дезинфекції кліток, інвентаря, спецодя­гу, місце для розтину трупів тварин і піч, у якій спалюють трупи та кал. Якщо' у віварії утримують собак, необхідно мати ванну для їх купання. Тераріуми можна обладнувати в підвальних при­міщеннях, від акваріумів вони відрізняються наявністю штучних острівців суші. Якщо немає можливості збудувати спеціальний ві­варій, то його можна розмістити на будь-якому з поверхів звичай­ного приміщення (навіть у напівпідвальному або на пристосова­ному горищі). Для собак краще вибирати горищні приміщення, ніж підвальні, щоб їх гавкання і запах не заважали жителям су­сідніх будинків.

74.Зоогігієнічні вимоги до пасовищ.

Кожне (особливо віддалене) пасовище ранньої весни повинно бути обстежене спеціалістами й очищене від трупів і кісток диких тварин, куп хмизу, каміння, гниючих рослин, залишків мінеральних добрив тощо. Особливо обережно слід випасати тварин на бобових травах і при заморозках. Пасовища обладнують, дотримуючи схеми влаштування таборів для літнього утримання худоби. Кількість і якість навісів залежать від чисельності та особливостей розміщуваного поголів’я і тих виробничих процесів, які тут будуть здійснюватися. Тому пасовища потрібно підготовити заздалегідь до прибуття тварин. Обов’язковою умовою успішного використання пасовищ є правильна організація перегону, або переведення тварин із господарства на відгінні пасовища. Коли ж як відгінні використовують гірські пасовища, необхідна попередня (перед підняттям у гори вище З км)^-адаптація тварин на нижчих. Для великої рогатої худоби кращими є пасовища із високим добрим травостоєм, в якому переважають злаки і бобові трави. Високий ефект випасання худоби (корови, молодняк) забезпечують штучні багаторічні заливні (зрошувані чи меліоровано-зрошувані), степові й навіть гірські, частково лісові пасовища. Небажаними є болотисті або заболочені ділянки із кислими злаками, осоками і хвощами. Вони бідні на макро- та мікроелементи, і випасання на них тварин зумовлює розвиток остеодистрофії, акобальтозу та інших мікроелементозів. Лісові пасовища з густими кущами й низькою поживністю ростучих на них рослин також малопридатні для молочних корів. Тут багато жалких комах, мошки і кліщів. Для овець і кіз потрібні пасовища сухі, непильні з густим низьким травостоєм, в якому переваж ає різнотрав’я. У лісах для овець придатні лише великі, добре' освітлені галявини. Вівці й кози гарно пасуться на гірських і степових пасовищах. Зовсім непридатні для них низинні заболочені луки. Тут в овець, часто уражуються копитця і відмічаються зараження глистяними хворобами та інвазіями, особливо фасціольозом і диктіокаульозом. Малопридатні для цих тварин пасовища, зарослі грубими колючими рослинами, які забруднюють вовну. Овець не можна випасати на степових із волосистою ковилою пасовищах у період її колосіння та дозрівання насіння (з першої половини червня). Потрапляючи у вовну, зріле насіння ранить шкіру, проникає в підшкірну клітковину і внутрішні органи, нерідко викликаючи загибель тварин. На сіяних пасовищах, де немає бур’янів, вовна в овець значно чистіша, ніж при випасанні їх на природних пасовищах. Свині добре використовують пасовища із низинними вологими грунтами, а ще краще — лісові й паркові, особливо в дубових і березових лісах, де знаходять корми і тінь. Проте цих тварин краще випасати на штучних сіяних пасовищах із молодою конюшиною, люцерною, топінамбуром. Такі пасовища найбільш придатні для свиноматок із поросятами і ремонтного молодняка. Для коней найкращі сухі, підвищені пасовища із щільним грунтами, густим, але невисоким травостоєм. Зовсім непридатні для них низинні заболочені, вологі ділянки, що псують копитний ріг. Найкращі за травостоєм і близькі від ферми або табору ділянки пасовищ відводять для молодняка раннього віку (лошат), глибоко-, тільних і високопродуктивних корів, поросних та підсисних свиноматок, кітних і підсисних вівцематок, підсисних кобил із лошатами. У господарстві слід чітко спланувати й підготувати пасовищне утримання, тварин. Велику рогату худобу поділяють на такі вікові та продуктивні групи: корови, нетелі й телиці старше року; нагульна (відгодовувана) худоба, телята у віці від 6 до' 12 міс (бички і телички окремо); телята від 2- до 6-місячного віку. На великих вівчарських фермах організовують кілька отар: вівцематки із ягнятами до відлучення, нагульні вівці й валахи. Коней пасуть табунами, лошат після відлучення виділяють в окремий табун. Розміри гуртів, отар, табунів визначають залежно від особливостей пасовищ, їх травостою і забезпеченості водою. При випасанні в лісі гурти повинні бути меншими, ніж на відкритих природних або сіяних пасовищах. Так, при використанні культурних пасовищ в одному стаді доцільно утримувати 100—150 корів або 150—200 голів молодняка великої рогатої худоби. Ефективність літнього пасовищного утримання залежить від належної підготовки пасовищ, правильного переведення сюди тварин, раціонального розподілу пасовищ між різними видами і категоріями тварин, вибору технології використання пасовищ.