1.3 Системи і моделі корпоративного управління

У світі переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склалися історично та економічно в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно прийняття рішень і реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських (таблиця 1.2).

Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій.

Таблиця 1.2 – Порівняльний аналіз інсайдерської та аутсайдерської систем корпоративного управління

Характеристики	Інсайдерська система	Аутсайдерська система
Розповсюдження	Система розповсюджена у країнах континентальної Європи та Японії.	Використовується в США та Великій Британії.
Корпоративна власність	Власність зосереджена в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна.	Характеризується акціонерною власністю, яка є досить поширеною.
Управління корпорацією	Управління здійснюється інсайдерами (юридичними і фізичними особами) і менеджмент перебуває під їх прямим впливом.	Вплив на прийняття рішень значною мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.
Суб’єкти	Інсайдери – це особи, які одночасно є акціонерами й працівниками підприємства. Інсайдерами можуть бути працівники і менеджери підприємства, які є його акціонерами.	Аутсайдери – це особи, які виконують відносно підприємства тільки роль акціонерів. Аутсайдери можуть бути представлені юридичними та фізичними особами (не працівниками підприємства), а також державою.
Контроль	Базується на діяльності інституційних інвесторів, які здійснюють внутрішній прямий контроль діяльності корпорацій, а зовнішній контроль є дещо допоміжним.	Базується на регулюванні через невиконавчих директорів і через ринки цінних паперів.

Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонерною власністю, яка є досить поширеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.

В Україні вже сформувалась змішана, але з відчутними аутсайдерськими рисами система корпоративного управління, яка потребує відповідного аналізу її позитивних і негативних сторін. Аутсайдерський характер системи корпоративного управління в Україні пов'язаний із наявністю величезної кількості дрібних власників корпоративних цінних паперів, які намагаються реалізувати свої права. Крім того, велику роль в управлінні акціонерним сектором відіграє менеджмент — виконавчі директори.

Залежно від потреб акціонерного товариства й від кількості акціонерів в АТ в Україні може існувати чотири моделі управління:

• загальні збори акціонерів – наглядова рада – колегіальний виконавчий орган (наприклад, правління, дирекція) – ревізійна комісія;

• загальні збори акціонерів – наглядова рада – одноосібний виконавчий орган (наприклад, директор) – ревізійна комісія;

• загальні збори акціонерів – колегіальний виконавчий орган – ревізійна комісія;

• загальні збори акціонерів – одноосібний виконавчий орган – ревізійна комісія.

Отже, відмінність моделей полягає в:

а) наявності або відсутності наглядової ради в АТ і

б) різноманітних формах функціонування виконавчого органу (колегіальної чи одноосібної).

Можна виділити зовнішні та внутрішні структурні елементи корпоративного управління.

До зовнішніх елементів системи корпоративного управління відносять: державні органи загальної та спеціальної компетенції; механізми ринкового контролю (роль у системі корпоративного управління ринків продукції, а також фінансових ринків); громадські організації, засоби масової інформації.

Внутрішні елементи системи корпоративного управління залежать, насамперед, від наявності ефективних норм та процедур взаємовідносин власників та їх впливу на менеджмент підприємства. Такі норми і процедури (проведення загальних зборів і прийняття ними рішень, визначення органів нагляду за діяльністю менеджерів у період між зборами, визначення компетенції укладання угод та ін.) формуються частково із зовнішнього середовища – обов’язковими законодавчо розробленими приписами і нормами, та із внутрішнього – створеними внутрішьокорпоративними документами, які мають правову силу на рівні господарського товариства і не суперечать законодавчо визначеним нормам.