Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІППОМ 3 курс №3-6.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
27.11.2019
Размер:
107.52 Кб
Скачать

Аудиторна практична робота

1. Виправте помилки в оформленні бібліографії.

1. О. М. Пазяк; Г. Г. Кисіль. “Українська мова і культура мовлення”. Київ – “Вища школа” (1995).

2. М. І. Пентилюк: “Культура мови і стилістика” – Київ, “Вежа”, 1994.

3. Брицин В. М. і Тараненко О. О. (укладачі) Російсько-український словник. Сфера ділового спілкування. К., УНВЦ “Рідна мова” – 1996.

4. Л. Ф. Бурлачук і М. Келесі. Про критерії розвитку особистості. – У зб.: Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. // Вісник Київського університету. – Вип. 2. – Київ, 1996.

5. І. С. Дзюбко (загальна редакція). “Політологія. Курс лекцій”. К. – “Вища школа”. – 1993.

6. Хофстед Г. “Культура бізнесу”. – “Кур’єр ЮНЕСКО”, червень 1994.

7. Г. Й. Юркевич. Психологічні детермінанти розвитку особистості менеджера; автореферат дисертації кандидата психологічних наук, К., 1999.

8. Міщенко С. Проблема забезпечення незалежності Генерального прокурора в умовах сучасної держави. – “Голос України” від 12 лютого 2008 р.

Домашнє завдання

1. Підготуйте відповіді до питань плану.

2. Напишіть рецензію на статтю:

Мачинська Н. І. Правове виховання як складова гармонійного розвитку особистості / Н. І. Мачинська // Збірник наукових праць «Педагогічний процес : теорія і практика». – 2009. – № 1. – С. 112–119.

У статті розкривається проблема правового виховання як одного з провідних напрямів національної системи виховання, що передбачає становлення особистості громадянина, майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу. Автор аналізує суть, мету і завдання, систему та шляхи реалізації правового виховання, визначає умови, що передбачають ефективність його здійснення.

Конституція України закріпила основи побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави. На реалізацію їх і має бути спрямована правова політика держави, політичних партій і громадських організацій. Єдиною і необхідною гарантією свободи є закон. Його верховенство має свою основу найперше у правовій свідомості суспільства; її відсутність, з іншого боку, є передумовою нехтування законами, а звідси і правової незахищеності людини.

Необхідним елементом доступу громадян до права є правовиховання, що насамперед має правозахисний зміст, але водночас формує і позитивне ставлення громадян до державних інститутів. В Україні протягом тривалого періоду тоталітаризму правове виховання було інструментом духовного закріпачення народу. Історичним фактом залишається те, що навіть існуючі більшовицькі закони ігнорувалися партійними функціонерами, діяло так зване телефонне право, коли вирок виносився виключно за вказівкою партійного вождя [1, 295]. Багатолітнє життя в такій атмосфері сприяло формуванню у населення нігілізму, коли громадянин не відчуває поваги до закону і робить усе можливе, щоб його не виконувати, ставить свої інтереси над законом. А в результаті все це створює ситуацію загальної незахищеності людини, яка свій останній «порятунок» повинна бачити у волі партійного керівника. Ідея побудови правової держави полягає, отже, не тільки в тому, щоби виробити і прийняти правильні закони, а й в тому, щоби сформувати в свідомості сучасної людини повагу до них [1, 300]. Саме тому утвердження демократичних основ правового виховання після проголошення незалежності України стало одним з найважливіших завдань нової держави.

Правове виховання – цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування в неї правової культури й активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання – дати людині необхідні в житті юридичні знання та навчити її шанувати закони і підзаконні акти і дотримуватися їх, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, здатний зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права й обов'язки, може грамотно себе захищати від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право [2, 117].

Проблема правового виховання не є новою для України. Ще в епоху Козаччини в Європі і в багатьох країнах Азії була широко відома самобутня козацька законотворчість, яка опиралася на етноправову основу. Витоки правосвідомості козаків сягають княжої доби, давньоукраїнського збірника законів «Руська правда». Козацьке право відображало інтереси не тільки козацького стану, а й усього народу. Воно передбачало виборність органів козацького самоврядування, утвердження демократичних основ української державності, гуманістичні засади громадського життя. В основі козацької правосвідомості були філософські ідеї про волю як найдорожчу цінність життя. У козаків побутували крилаті вирази: краще смерть, ніж рабство, краще смерть, ніж вічний сором та ін. Це було продовженням волелюбних заповідей наших предків. На території стародавньої України, як відомо, не було рабства. Дітей вчили дотримуватися народного звичаєвого права, зафіксованих у ньому принципів і правил, норм моралі.

Козацька законотворчість закріплювала високоморальні традиції ставлення до людини, поваги її гідності. Право власності на козацькій Україні охоронялося законом, захищалося владними структурами. Високим взірцем козацької державної законотворчості є Конституція українського гетьмана Пилипа Орлика 1710 р., яка була фактично першим у світі демократичним і гуманістичним законом такого типу. Ознайомлення сучасної молоді з гуманістичними положеннями козацької Конституції, яка захищала права українського народу, козацькі вольності, сприяє формуванню гордості за наших пращурів, що прагнули жити за законами добра, правди, краси. Козацька ідеологія увібрала в себе все краще, що було в ідейній скарбниці наших предків язичників, народному житті, християнській вірі. Вона відображала прогресивні ідейні спрямування епохи українського Відродження XVI-XVIII ст., є одним із виявів української національної ідеології [4, 185].

Правове виховання тісно пов'язане з усіма видами соціального виховання – морального, політичного, естетичного, економічного та ін. Їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язаними з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

Ознаки правового виховання такі:

1) будується на основі системи норм права;

2) припускає впровадження у правосвідомість вихованців складових елементів упорядкованих суспільних відносин-дозволів, обов'язків, заборон. Дозволи, обов'язки, заборони стають первинними способами правового регулювання, поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) опирається на можливість застосування примусової сили держави шляхом покладення юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює не тільки суб'єктів права, які дотримуються правових норм, а й схильних до правопорушень і тих, що порушили правові норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, які здебільшого мають педагогічну освіту або спеціальну педагогічну підготовку [3, 360].

Сутністю правового виховання є формування правової установки на узгодження прагнень і очікувань особистості з інтересами й очікуваннями суспільства, тобто процес вироблення стійких правових ідей і принципів у правосвідомості вихованців, формування правової культури.

Зміст правового виховання – це процес цілеспрямованого та систематичного впливу на правосвідомість особистості (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і засобів, які має суспільство.

Функції правового виховання:

1) передача вихованцям (індивідам, суспільним групам) певної суми правових знань, навичок, умінь;

2) формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості вихованців, вироблення правової установки на правомірну поведінку [3, 360].

Правове виховання здійснюється у правовому полі, у регульованих правом сферах суспільних відносин. Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.

Система правового виховання – це сукупність основних елементів правовиховного процесу, що забезпечує певний порядок і організацію його. Систему правового виховання утворюють такі елементи:

1) суб'єкти – державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, які здійснюють правовиховну діяльність;

2) об'єкти – громадяни або суспільні групи, яких виховують;

3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну (педагогічні державні університети, інші навчальні заклади України, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну з багатьох (ради депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС, Міністерства освіти та науки та ін.).

Об'єкт правового виховання (громадяни) у перебігу правовиховного процесу зазнає впливу двох чинників, від яких залежить ефективність правового виховання:

1) об'єктивний чинник – позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особистості, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання тощо);

2) суб'єктивний чинник – позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, установка на правомірну поведінку) або негативний (правова установка на неправомірну поведінку, однією з основ якої є правовий нігілізм) [3, 361].

Сукупність правовиховних заходів можна подати у вигляді способів і засобів правового виховання. Способи правового виховання такі:

• правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);

• правова пропаганда;

• юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури тощо);

• правомірна поведінка громадян, особиста участь їх у здійсненні (реалізації) і охороні правових норм;

• самовиховання.

Правова освіта – це поширення юридично-педагогічних і правових знань у формі освіти, що має систематичний, фундаментальний характер. У класичній формі вона реалізується в освітніх закладах різних рівнів і видів. До основних напрямів удосконалення правової освіти України належать:

• наукове, методичне та організаційне забезпечення розвитку правової освіти;

• розробка концепції правової освіти в Україні, відповідних галузевих та регіональних програм;

• сприяння створенню та діяльності недержавних фондів підтримки правової освіти населення;

• розширення мережі закладів юридичної освіти, зокрема юридичних ліцеїв, коледжів, шкіл (класів, груп) з поглибленим вивченням правознавства;

• підготовка висококваліфікованих наукових та науково-педагогічних кадрів;

• забезпечення населення та посадових осіб необхідною нормативною та іншою правовою інформацією (текстами законів, кодексів, науково-практичними коментарями тошо);

• створення мережі спеціалізованих видавництв правничої літератури, юридичних журналів науковго та практичнго спрямування, газет та інших періодичних видань;

• організація ступеневої системи правової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації юридичних та педагогічних кадрів [7, 284].

Правова пропаганда – вид педагогічної діяльності з поширення ідей правової держави, правової поведінки, необхідності й змісту правовиховної діяльності тощо, що входить до змісту правової освіти. Образно кажучи, – це правова освіта вдома за допомогою засобів масової інформації, періодичної преси, читання лекцій за місцем проживання тощо.

Правова пропаганда ефективна, якщо вона сприяє глибокому засвоєнню правових ідей, зміцнює переконання в необхідності дотримання їх, зміцнює віру в існування справедливості в суспільстві, у правоохоронні органи, у невідтвореність покарання за злочини <…>.

Отже, правове виховання, як складова національного виховання, є одним із шляхів підготовки повноцінного громадянина України у період глибоких соціальних, економічних і політичних перетворень. Тільки достатньо підготовлений у правовому плані, високоморальний спеціаліст може орієнтуватися у правовій політиці своєї держави і суворо дотримуватися законності.