3.2. Роль центральної нервової системи в трудовій

діяльності людини;

Нервова система людини складається з центральної (ЦНС

головний та спинний мозок) і периферійної (ПНС нервові

волокна). За функціями нервову систему поділяють на

соматичну і вегетативну. Соматична нервова система регулює

опорно-руховий аппарат і всі органи відчуття, а вегетативна –

процес обміну речовини та роботу всіх внутрішніх органів.

Найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок

керує травленням, диханням, кровообігом та іншими важливими

функціями. Підкоркова і коркова частини головного мозку

керують всією психікою людини. ЦНС виконує рефлекторну,

інтегровану і координаційну функції.

Рефлекторна діяльність мозку зумовлена безумовними і

умовними рефлексами. Виконуючи інтегративну функцію, ЦНС

забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму,

підтримує його стійкий внутрішній стан.

Несприятливі умови праці можуть привести до стомлення

нервової системи, що послаблює її інтегративну функцію і може

спровокувати розлад ряду фізіологічних систем: серцево-

судинної , дихальної, шлунково-кишкової або привести до різних

захворювань.

Завдяки координаційній функції ЦНС здійснює

підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має на даний

час найважливіше значення для організму.

Вища нервова діяльність людини заснована на функціях двох

сигнальних систем. Анатомічною основою першої сигнальної

системи є –аналізатори. Аналізатор – це система нервових

клітин, які сприймають і переробляють інформацію, яка

надходить до них із зовнішнього і внутрішнього середовища

організму. Анатомічною основою другої сигнальної системи (яка

властива лише людині), є мовно-руховий аппарат, що тісно

пов’язаний з зоровим і слуховим аналізаторами, а її

подразником є слово.

Мова– підвищує здатність мозку відображати дійсність,

забезпечує аналіз і синтез, абстрактне мислення, створює

можливість для спілкування, використання і передачі життєвого

досвіду, досягнень культури і мистецтва.

Але в деяких випадках слово може бути негативним

подразником і може призвести до розладів нервової системи,

порушенню функціонування всіх систем організму і стати таким

чином небезпечним виробничим фактором.

3.3. Значення алаптації в трудовому процесі.

Праця людини прямо пов’язана із виробничим середовищем.

Працівник може нормально працювати лише тоді, коли умови

зовнішнього середовища - оптимальні. Коли ж вони міняються,

стають несприятливими, то на протидію їм організм людини

включає механізм адаптації, який зберігає сталість внутрішнього

середовища, або змінює його в межах допустимого. Адаптація –

це важливий засіб попередження травмування, виникнення

нещасних випадків у трудовому процесі і відіграє значну роль в

охороні праці.

Адаптація – це динамічний процес пристосування організму

та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.

Адаптація у трудовому процесі поділяється на фізіологічну,

психічну, соціальну та професійну.

Фізіологічна адаптація – це сукупність фізіологічних

реакцій, які є в основі пристосування організму до змін отчуючих

умов, і направлені на збереження відносної постійності його

внутрішнього середовища – гомеостазу.

Гомеостаз – це відносна динамічна постійність складу та

властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних

фізіологічних функцій організму людини.

Суть механізму адаптації полягає у змінах меж чутливості

аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних резервів

організму та зміні в певних межах параметрів фізіологічних

функцій. Процес фізіологічної адаптації має наступні фази:

переважання явищ декомпресії (порушення функцій), неповного

пристосування і відносно стійкого пристосування.

Психічна адаптація - процес встановлення оптимальної

відповідальності особистості до оточуючого середовища в

процесі діяльності.

Гальмування мислення, низька швидкість переробки

інформації, обмежений діапазон сприйняття, порушення функцій

пам’яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових

процесів – її підвищує. Психічна адаптація залежить від

психічних реакцій на стреси, кваліфікації і культури людини,

особливостей професіональної діяльності, конкретних умов праці

тощо.

Соціальна адаптація – це пристосування працюючої

людини до системи відносин у робочому колективі з його

нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтирами. Під

час соціальної адаптації працівник отримує інформацію про

колектив, систему ділових і особистих взаємовідносин. При

несприятливому протіканні соціальної адаптації підвищується

рівень стресу на роботі, наслідки якого позначаться на поведінці

працівника і можуть привести до міжособових конфліктів та

нещасних випадків.

Професійна адаптація – це адаптація до трудової діяльності,

тобто, до робочого місця, знарядь і засобів праці, об’єктів та

предметів праці, особливостей технологічного процесу і часових

параметрів роботи тощо.