18. Становище українських земель у складі Польського королівства з хіv до першої половини хvі ст.

Польща, побоюючись падіння «нездоланного щита» -- Галицького-Волинського князівства, яке захищало поляків від ординців зі сходу, -- постійно втручалася в його внутрішнє життя. У 1340 році після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія II, який дуже зблизився в останні роки життя з поляками (за що й був отруєний), польський король Казимир III захотів прибрати до своїх рук галицько-волинські землі. 1349 року з допомогою угорського короля Людовика Казимирові вдалося захопити Львів і вивезти до Польщі коронаційні відзнаки поневолених галицьких земель12. Та Польщі довелося зіткнутися в Галичині з двома проблемами: опором місцевого боярства й спробою Литви поширити свою владу на цей край. Керуючись високою метою захистити католицизм від язичників-литовців та схизматів-українців, Казимир вів тривалі (майже 15 років) кровопролитні польсько-литовські війни, у результаті яких приблизно 1366 року вся Галичина й частина Волині, а також понад 200 тис. українського населення опинилися під владою Польщі13.

Нова влада дуже обережно вносила зміни в суспільне й політичне життя Галичини. Поряд з польською й далі використовувалася староукраїнська мова, діяли деякі норми давньоруського права, чимало українців зберегло свій статус у суспільстві, в обігу була власна монета. Але після активної підтримки Римом політики колонізації ситуація на українських територіях стала змінюватися. Казимир щедро роздавав українські землі польським, німецьким та угорським феодалам, заохочуючи їх до королівської служби.

Польська й латинська мови стали офіційними, посадовців призначав тільки король. На теренах Галичини було створене Руське воєводство, яке вважалося польською провінцією.

Щоб зберегти свої привілеї та здобути рівне з поляками правове становище, частина галицьких бояр почала переходити в католицьку віру.

Наприкінці XIV ст. міжнародні умови для Польського королівства та Великого князівства Литовського стали досить несприятливими. У цих державах посилювалися інтеграційні процеси, зумовлені:

• наступом на польські та литовські землі Тевтонського ордену;

* політикою Московського князівства, правителі якого заявили про «збирання» давніх руських земель. Об'єднавши майже всі великоруські землі, великий князь Іван III висунув претензії на білоруські та українські землі як на історичну спадщину династії Рюриковичів;

* необхідністю протистояти нападам татар;

• зацікавленістю польських феодалів в експансії на українські землі, литовських -- у досягненні тих економічних та політичних привілеїв, які мали можновладці в Польському королівстві.

Це спонукало дві країни змінити свою зовнішню політику й 1385 року підписати Кревську унію.

19.Українські землі у складі Речі Посполитої в другій половині хvі – першій половині хvіі ст.

Річ Посполита в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. увійшла в епоху “золотої доби”. Об'єднання після Люблінської унії на федеративних началах Річ Посполита була державою, яка за розмірами території уступала в Європі тільки Росії і Османській імперії. Польське королівство і Велике князівство Литовське, включно васальні території - Прусське князівство і Курляндія, займали більш ніж 8000 тис. кв. км. Населення цих земель складало 8 млн. чоловік.

Зовнішня політика створеної за Люблінською унією Речі Посполитої була єдиною для Корони і Литви, її засади і напрями розроблялися в польській столиці, що водночас була й політичним центром двоєдиної держави. Її характер був успадкований від долюблінської доби, з тим, однак, що включивши до свого складу у 1569р. три українські воєводства, Корона повністю перейняла на себе їх захист і пов'язані з цим відносини з державами, з якими межували. Загальне керівництво зовнішньою політикою здійснював король, а безпосередньо відав нею великий коронний канцлер. За Генриховими артикулами 1573р. вона погоджувалась із сенатом. До компетенції сейму належало затвердження укладених договорів з іншими державами, а з 1613р. й оголошення війни. У XVI ст. склалася добре налагоджена й підконтрольна сенатові дипломатична служба.

Для досягнення цієї мети нами були поставлені наступні завдання:

Дослідити основні напрямки зовнішньої політики Речі Посполитої в др. пол. XVI- п. пол. XVII ст.

Проаналізувати стосунки Польщі з Московською державою під час Лівонської війни.

· Визначити характер носійко - польських відносин в др. пол. XVI - п. пол. XVII ст.

· Визначити причини перемоги Речі Посполитої у Смоленській війні (1632-1634рр.)

· Порівняти зовнішньополітичну діяльність Польщі щодо Швеції та імперії Габсбургів.

· Проаналізувати еволюцію польсько-турецьких відносин в др. пол. XVI - п. пол. XVIIст.

· Оцінити геополітичну роль Речі Посполитої на Європейському континенті в зазначений період.