54.Опозиція радянському режиму в Україні у 50-х – 80-х рр. Хх ст.

Дисидентсво – виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці. Виділяють 3 основні напрямки течії дисидентсва: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване.

У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Отже, дисидентський рух зародився у 60-х рр. у Радянському Союзі як форма виступу проти існуючого державного ладу та політичного режиму в країні. Його поява була певною мірою викликана десталіназацією та новою політикою Хрущова.

Після виявлення цих груп їхніх учасників на закритих процесах було засуджено до тривалих термінів ув'язнення.

55.Наростання кризових явищ у суспільному та економічному житті Української рср впродовж 60-х – пер. Пол. 80-х рр. Хх ст.

У 60-х роках в СРСР функціонував могутній народногосподарський комплекс, важливою складовою якого була багатогалузева економіка України. Досягнення попередніх років відкривали перед радянським суспільством можливості подальшого соціально-економічного, культурного розвитку та політичної стабільності.

Невдовзі після прийняття третьої програми Комуністичної партії у 1961 р. стало очевидним, що накреслений стратегічний курс на переростання соціалізму у комунізм упродовж двох десятиліть країна здійснити не зможе. У саму основу цього курсу були закладені концептуальні прорахунки.

У 60-х роках, як і у попередній період, радянська економіка продовжувала розвиватися екстенсивними методами. Нове керівництво СРСР, яке прийшло на зміну М. Хрущову восени 1964 р., вже з весни 1965 р. започаткувало економічні реформи, які умовно можна звести до трьох основних напрямів.

Протягом 1970-1985 рр. розширення виробництва досягалося передусім за рахунок більших затрат праці, залучення додаткових ресурсів. Економіка розвивалася екстенсивним шляхом, будувалося чимало підприємств, у виробництво залучались нові робочі руки.

56.Розпад Радянського Союзу та перетворення України на незалежну державу.

Наприкінці 1990 - початку 1991 р. внутрішньополітична обстановка у Радянському Союзі ще більше загострилася. На грудневому (1990) пленумі ЦК КПРС більшість учасників закликала до рішучої боротьби з «деструктивними силами», «сепаратистами», «націоналістами» 19—21 серпня 1991 р. військово-партійна бюрократія зробила останню спробу врятувати імперію і свою владу в ній шляхом державного перевороту. За традицією його було здійснено під час відпустки лідера КПРС і держави М. Горбачова.

21 серпня, коли відкрилася надзвичайна сесія Верховної Ради Росії, стало зрозуміло, що путч провалився. З делегацією парламенту Горбачов повернувся в Москву. 22 серпня він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС з постів, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано.

24 серпня М. Горбачов розповсюдив заяву, якою засудив участь керівних органів компартії у державному перевороті, запропонував ЦК КПРС саморозпуститись та склав з себе повноваження Генерального Секретаря ЦК КПРС. Б. Єльцин видав Указ про припинення діяльності компартії РРФСР.

24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія Верховної Ради України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнято низку надзвичайно важливих документів. Серед них — Постанова та Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю.

1 грудня 1991 р. на виборчі дільниці прийшло близько 32 млн. громадян. З них майже 29 млн. (90,35%) підтвердили Акт проголошення незалежності України. За ходом референдуму спостерігали представники державних органів, політичних партій і рухів, держав колишнього СРСР і зарубіжних країн, міжнародних організацій, українські та іноземні журналісти.