2. Становлення Адмін.Ї юстиції в Україні.

- перший етап: зародження Адмін. юстиції періоду Російської імперії другої половини ХІХ — перших десятиліть ХХ століть;

- другий етап: 1905-1921рр. - формування Адмін. юстиції в період УНР та національно-демократичних революцій;

- третій етап: 1921-1991рр. — Адмін. судочинство УРСР;

- четвертий етап: 1991-2005рр. — розвиток Адмін. юстиції незалежної України.

Запровадження Адмін.ї юстиції на Україн     Конституцією України передбачено, що всі правовідносини в нашій державі забезпечуються судовим захистом та кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.     У сучасному суспільстві будь-які відносини мають потенційну небезпеку перерости у конфлікт, особливо відносини між громадянами та владою. Громадяни позбавлені важелів впливу на владу, а тому в стосунках з нею є беззахисними. Право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Ось чому в сучасних демократичних країнах велике значення для гарантування прав людини у її відносинах з владою надається правовому захисту з боку незалежного й авторитетного органу – суду, перед яким громадяни та Адміністрація є рівними.

Український шлях становлення Адмін. юстиції виявився довшим, аніж у середньому по Європі. І це попри те, що основні підвалини закладалися ще в той далекий час, коли наша держава перебувала у складі Російської імперії.     Судова система України являє собою сукупність усіх судів, яка побудована у відповідності до їх компетенції, завдань та цілей і ґрунтується на конституційних засадах правосуддя. Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. З Закону "Про судоустрій” судо­чинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. В свою чергу суди загальної юрис­дикції включають загальні суди та спеціалізовані суди (господарські суди та адміністративні суди).

У судовій системі України адміністративні суди є відносно нови­ми структурними утвореннями щодо інших судів загальної юрис­дикції. І хоча думки з приводу необхідності створення такої гілки спеціалізованих судів висловлювалися досить давно, перші реальні кроки щодо їх практичної реалізації розпочалися зовсім недавно. Водночас слід зазначити, що питання щодо необхідності створення таких судів порушувалися досить давно і, певним чином, вони зна­ходили практичне втілення. Аналіз законодавства та науково-теоре­тичної думки царської Росії, до якої входила Україна, дають підстави виділити такі важливі кроки щодо створення та розвитку адміністра­тивних судів:

- створення адміністративної юстиції у складі: губернських присутствій (розглядали обмежене коло адміністративних справ (про податки, військову повинність, порушення поліцейських постанов, із земських та городових справ); повітових й міських поліцейських управлінь, губернських управлінь, губернаторів та генерал-губерна­торів; 1-го Департаменту Сенату (який в ряді випадків виступав як перша й остання інстанції). Характеризуючи діяльність даного орга­ну, російський адміністративіст І. Т. Тарасов вважав, що " 1-й Депар­тамент Сенату як вищий адміністративний суд в імперії є в нашому законодавстві немов би куполом без будинку і фундаменту, оскільки ні середніх, ні нижчих загальних судово-адміністративних інстанцій чи адміністративних судів не існує, а слабкі подоби цих судів, звичайно, не можуть заповнити цієї істотної прогалини”;

— передбачення П. А. Столипіним у своїй програмі необхідності організації адміністративних судів, які так і не були створені;

— прийняття Тимчасовим урядом ЗО травня 1917 р. постанови про введення судів в адміністративних справах і затвердження відповідного Положення, яке передбачало таке: 1) судова влада в адміністративних судах поділялась на три інстанції: адміністратив­ний суддя, окружний суд, 1-й Департамент Правительствуючого Сенату; 2) за своїм службовим статусом адміністративний суддя був прирівняний до членів окружного суду, користувався правом не­змінюваності і не міг бути переведеним, без згоди окружного суду, для розгляду кримінальних і цивільних справ; 3) адміністративні судді повинні були призначатися з числа осіб з вищою юридичною освітою і необхідним досвідом практичної діяльності в галузі права; 4) чітко розділено компетенцію між адміністративними і окружними судами.

Декрет від 22 листопада 1917 р. № 1 про суд припинив діяльність всієї старої судової системи, в тому числі й адміністратив­них судів. Замість дореволюційних судів були створені нові суди, які розглядали кримінальні та цивільні справи. Адміністративні суди не створювалися, оскільки в цьому, по-перше, на той час, не було по­треби, по-друге, рівень правової системи в державі не відповідав тим вимогам, за яких може функціонувати адміністративний суд;

- у 1918 р. Наркомат Держконтролю розробив проект створен­ня адміністративного суду у вигляді особливого Комітету по роз­гляду скарг при Державному контролі, а також місцевих відділень Комітету;

- у 1921 р. Інститут радянського права при МДУ і в 1922 р. НКЮ УРСР розробляли проекти створення органів адміністративною юстиції;

- у 1917—1920 рр. (період існування самостійної Української держави) в Конституції Української народної республіки 1918 р. було передбачено: "Судова влада в межах цивільного, кримінального й адміністративного законодавства здійснюється виключно судовими органами". В артикулі № 103 вказувалося, що Найвищий Дер­жавний суд складається з усіх членів Найвищих Касаційного і Адміністративного судів і їх президії. Таким чином Адміністративний суд визнавався складовою судової системи, який розглядає та вирішує питання про законність розпоряджень адміністративних органів і органів самоврядування. Названі акти втратили свою чинність після входження до складу СРСР;

— 12 жовтня 1927 р. прийнятий Адміністративний кодекс Україн­ської PCP, який не мав аналогів у СРСР і передбачав порядок роз­гляду скарг на дії місцевих адміністративних органів. При цьому в судовому порядку скарги розглядалися тільки у таких випадках: не­правильне проведення опису, оцінки майна, що підлягає продажу у випадку необхідних платежів; неправильний поділ отриманих від продажі майна коштів [9J;

-1924 — початок 1960-х pp. — перехід від судового до позасудового оскарження незаконних дій адміністративних органів, тобто законність у сфері державного управління забезпечувалася через державний, відомчий та громадський контроль. Суди розглядали лише деякі спори адміністративно-правового характеру (скарги на дії нотаріусів, судових виконавців);

- 1961 — початок 1970-х pp. — відбувається поступове розши­рення меж судового контролю за діяльністю органів державного уп­равління (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 15 грудня 1961 р. "Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" дав право громадянам на оскарження в загальні суди постанови про накладення штрафів; Указ Президії Верховної Ради УРСР від 12 квітня 1968 р. "Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян" передбачив адміністративно-про­цесуальні гарантії розгляду скарг і заяв);

- у квітні 1978 р. прийнято Конституцію УРСР, ст. 56 якої за­кріпила, що "дії посадових осіб, вчинені з порушенням закону, із перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, мо­жуть бути у встановленому законом порядку оскаржені до суду";

- у червні 1987 р. прийнятий Закон СРСР "Про порядок оскар­ження в суд неправомірних дій посадових осіб, що ущемляють права громадян", який став важливим кроком на шляху становлення адміністративної юстиції в Україні і зумовив доповнення Цивільного кодексу УРСР главою 31-А "Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності". Закон СРСР від 2 листопада 1989 р. "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, що ущемляють права громадян", прийнятий на зміну попередньому, характеризувався Істотною но­визною, яка полягала в можливості оскарження рішень і діяльності як одноособових, так і колегіальних органів державного управління і посадових осіб;

- у 1996 р. Концепція судово-правової реформи задекларувала створення адміністративних судів;

- у 1998 р. Концепція адміністративної реформі в Україні обґрунтувала роль адміністративної юстиції як форми судового контро­лю за діяльністю органів державного управління;

- 2002 р. — утворення Вищого адміністративного суду України

-2004 р. — даний час — утворення місцевих судів України (відповідно до Указу Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу");

- 2005 р. — створення нормативно-процесуальної основи діяль­ності адміністративних судів; 6 липня 2005 р. Верховна Рада України ухвалила Кодекс адміністративного судочинства України, який введений в дію з 1 вересня 2005 р.

…..