Комплекси симптомів горя:

• емоційний комплекс - печаль, гнів, тривога, безпорадність, байдужість;

• когнітивний комплекс - нав'язливі думки, зневіра, відчуття присутності померлого;

• поведінковий комплекс - порушення сну, безглузда поведінка, уникнення речей і місць, пов'язаних з померлим, фетишизм, надмірна активність, уникнення соціальних контактів, втрата інтересів;

• можливі комплекси фізичних відчуттів і алкоголізація як пошук комфорту.

Необхідно проявляти обережність, визначаючи ускладнене горе тільки за його тривалістю. Індивідуальні темпи «роботи горя» дуже різні, і навіть через рік після втрати вона може бути ще не закінчена. Але якщо минуло кілька років і ознаки горя все ще істотно заважають у житті, тоді слід говорити про ускладнене горе. Воно зустрічається у 10-15% людей які перенесли втрату.

Існує кілька форм ускладненого синдрому втрати (Моховиков, 2001р.):

1. Хронічне горе. При цій найбільш частій формі переживання втрати носить постійний характер та інтеграція втрати не настає. Серед ознак переважає туга за людиною, з якою існував тісний емоційний зв'язок. Навіть через багато років найменше нагадування про втрату викликає інтенсивні переживання.

2. Конфліктне (перебільшене) горе. Одна або декілька ознак втрати спотворюються або надмірно посилюються, перш за все, почуття провини і гніву, що утворюють порочне коло контрастних переживань, що заважає справитись з горем і затягує проходження гострого періоду. Вихід може досягатися через ейфорічний стан, що переходить у тривалу депресію з ідеями самозвинувачення.

3. Пригнічене (замасковане) горе. Прояви горя незначні або повністю відсутні. Замість них з'являються соматичні скарги, ознаки хвороби, що була у померлого, з подальшим розвитком тривалої іпохондрії. Наприклад, описуються стани «кластерного головного болю», який може тривати протягом декількох місяців і складатиметься з безлічі окремих нападів. Усвідомлення їх зв'язку з втратою відсутня.

4. Несподіване горе. Раптовість робить майже неможливим прийняття та інтеграцію втрати. Їх розвиток затримується, переважають інтенсивні почуття тривоги, самозвинувачення і депресія, що ускладнюють повсякденне життя. Дуже характерно виникнення думок про самогубство і його планування.

5. Відстрочене горе. Його переживання відкладається на тривалий час. Відразу після втрати виникають емоційні прояви, але потім «робота горя» припиняється. Надалі нова втрата або нагадування про колишню запускають механізм переживання. Відвідуючи лікаря, людина неодноразово говорить про втрату. Вдома не бажає щось змінювати, розставатися з дорогими речами або, навпаки, прагне повністю змінити життя (змінити обстановку, квартиру, іноді - місто).

6. Відсутність горя. При цій формі відсутні будь-які зовнішні прояви, як якщо б втрати не було взагалі. Людина повністю заперечує її або залишається в стані шоку.

Формування посттравматичного стресового розладу.

В деяких випадках перебіг горя, в тому числі і ускладненого, може посилюватися приєднанням ознак посттравматичного стресового розладу, наприклад, в надзвичайних умовах стихійних лих, військових дій або їх наслідків.

В останні роки категорія посттравматичного стресового розладу (ПТСР), причиною якого є ситуація непередбаченої втрати об'єкта особливої ​​прихильності або іншого значущого, виділена в якості окремої таксономічної одиниці. На відміну від інших варіантів життєвих катастроф, ця психотравмуюча ситуація зачіпає в першу чергу сферу індивідуальних особистісних цінностей. Хоча психологічний вплив інший, ніж при подіях, пов'язаних із загрозою фізичного існування, такого роду гранична ситуація сприймається як еквівалентна їй - «непоправне» знищення особистості. Втрата значущої людини в результаті любовної драми або смерті після загрозливого життю захворювання, нещасного випадку, зникнення за трагічних обставин, самогубства та інших подібних ситуаціях супроводжується відчуттям повної втрати Я, почуттям неможливості подальшого відновлення і супутніми посттравматичними проявами (Андрющенко, 2000).

Формування ПТСР при втраті об'єкту прив'язаності відбувається в перші 6 місяців після психотравмуючої події та триває від 6 місяців до декількох років і більше. Так само, як і класичні форми ПТСР, ці стани відрізняються наступними особливостями:

1) формуються в кілька стадій, набуваючи, таким чином, пролонгований перебіг;

2) визначаються поліморфною психопатологічною структурою;

3) у 6-20% людей, які перенесли втрату, спостерігається ПТСР з тривалою дезадаптацією.

Дані про віддалені етапи (перші 6-12 місяців після психотравмуючої ситуації) свідчать про появу в структурі ПТСР, крім реактивних утворень, інших розладів, що співіснують одночасно з основним розладом за механізмом коморбідних зв'язків.