Лекція 14. Управління витратами малого підприємства

План

14.1. Управління витратами від операційної діяльності малого підприємства.

14.2. Методи визначення точки беззбитковості малого підприємства.

14.1. Управління витратами від операційної діяльності малого підприємства

Скорочення величини витрат та поліпшення якості продукції є обов'язковою умовою досягнення успіху у бізнесі, оскільки сприяють підвищенню конкурентоспроможності та прибутковості підприємства.

Управління витратами повинно враховувати два аспекти:

по-перше, відслідковування та корегування величини витрат на закупівлю необхідних сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, оплату праці;

по-друге, що є більш важливим, аналізувати та корегувати діяльність, яка спричинює виникнення витрат: пошук шляхів зменшення матеріало- та трудомісткості без загрози втрат якості продукції.

Усі витрати малого підприємства можуть бути ідентифіковані за їх видом, місцем виникнення і носієм.

Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень передбачає таке їх трактування: розподіл витрат на постійні та змінні здійснюється за ознакою залежності від зміни обсягу виробництва або продажу.

Постійні витрати — це витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними при зміні обсягу виробництва). До них належать: амортизація, орендна плата, лізинг, опалення, освітлення, адміністративні витрати.

Змінні витрати — це витрати на обслуговування та управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу виробництва. До них входять: сировина і матеріали; комплектуючі вироби; заробітна плата виробничих робітників; паливо та енергія на технологічні потреби; інші прямі витрати.

Сума постійних та змінних витрат становить валові витрати малого підприємства. Валові витрати на виготовлення продукції можна поділити на операційні і додаткові адміністративні. Операційні включають в себе всі витрати, крім вартості кредиту, непередбачених витрат, податків, бо ці витрати належать до додаткових адміністративних витрат. До того ж у підприємства виникають витрати, які важко віднести повністю до постійних чи до змінних. Такі витрати називають змішаними. Крім того, витрати згідно з напрямом «для прийняття управлінських рішень» поділяються на:

• релевантні та нерелевантні;

• маржинальні (граничні);

• диференціальні (приросні);

• альтернативні і безальтернативні;

• контрольовані і неконтрольовані.

Релевантні витрати — витрати підприємства, які залежать від прийняття управлінського рішення.

Нерелевантні витрати — витрати, незалежні від прийняття управлінського рішення. Збільшуючи кількість випущеної продукції до певної межі, середні витрати на виготовлення одиниці продукції зменшуються, а після досягнення певної точки мінімуму починають збільшуватися.

Маржинальні (граничні) — витрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

Диференціальні — витрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.

Альтернативні — витрати, які виникають у результаті прийняття оптимального рішення.

Альтернативні витрати — втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмови від іншого (альтернативного) рішення.

Контрольовані — витрати, які управлінці підприємства можуть проконтролювати або суттєво впливати на них.

Неконтрольовані — витрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і не можуть контролювати їх.

На практиці буває доволі складно розділити постійні і змінні витрати. Часто буває так, що витрати не є повністю постійними, ні повністю змінними, а інколи потрібен детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності малого підприємства. Такі витрати називають змішаними, і їх поділяють на постійні та змінні за методом «максимум—мінімум». Наприклад, до змішаних витрат можна віднести витрати на самостійну доставку продукції споживачам. Для цього кількість перевезеної продукції та затрати на її доставку розподіляють по кварталах. Визначають максимум та мінімум перевезеної продукції і затрат на її доставку та визначають різницю показників.

Постійні витрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва. Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі витрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Встановлення ціни продукції — одне з рішень, яке підприємці приймають найчастіше. Якщо ціна надто висока через великі затрати або через значний відсоток прибутку, то товари і послуги не знайдуть покупця на ринку. Якщо ціна нижча, ніж у конкурентів і водночас покриває усі затрати виробництва і прибуток, то підприємство працює ефективно і має переваги в конкурентній боротьбі. Для визначення ціни на вироби можна використати такі методи:

• метод включення всіх витрат до ціни виробу;

• метод включення змінних витрат до ціни виробу.

Досліджуючи тему управління витратами, множна сказати, що головні завдання управління витратами підприємства - це пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, контролю витрат. Важливою передумовою планування, обліку, калькулювання, прийняття управлінських рішень є розуміння різної природи витрат і вміння їх правильно класифікувати.

Також існують і проблеми, які залишаються нерозв'язаними, а саме:

• труднощі поділу всіх витрат на змінні і постійні;

• дублювання у системі обліку;

• заниження вартості залишків продукції на складі.

У процесі створення ефективної системи управління витратами малого підприємства основна увага повинна приділятися визначенню напрямків зниження витрат. При цьому необхідно зосереджуватись на пошуку: реалізації таких резервів зниження витрат, які пов'язані зі сферою дії факторів, що залежать від діяльності даного малого підприємства. У складі резервів, пов'язаних з удосконаленням управління, найбільший ефект у зниженні витрат мають такі заходи:

• більш елективне використання основних засобів та виробничих потужностей малого підприємства;

• раціональне та економне використання оборотних активів;

• здійснення ефективної цінової політики стосовно окремих категорій клієнтів (введення системи знижок для постійних клієнтів);

• більш ефективне використання грошових коштів;

• зниження собівартості продукції, яка виробляється малим підприємством.

Повніше використання основних засобів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску продукції та підвищення рівня її якості, прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних засобів. Успішне функціонування основних засобів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних засобів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування; по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Основними напрямками збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування, скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних засобів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних засобів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи.

Інтенсивне використання основних засобів підвищується також через технічне удосконалення засобів праці та технології виробництва, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва й управління, підвищення кваліфікації та професійної майстерності робітників.

Раціональне та економне використання оборотних активів — одне з найважливіших завдань управління витратами. Чим ефективніше використовуються сировина, матеріали, паливо, енергія, тим менше їх витрачається на виготовлення певної кількості продукції, тобто створюється можливість збільшити обсяги виробництва, що в цілому підвищує його ефективність.

Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції використовується мінімальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створюючи раціональну структуру споживання сировини і матеріалів, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівняно низьких витратах на її виготовлення. З цією метою на підприємстві розробляють комплекс заходів щодо економії матеріальних ресурсів з урахуванням специфіки виробництва продукції на даному підприємстві.

Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Основними джерелами економії сировини та матеріалів є:

• зменшення питомих витрат матеріалів;

• скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів;

• використання відходів;

• використання вторинної сировини;

• ліквідація браку.

Залежно від характеру заходів, які розробляються на підприємстві відповідно до конкретних умов виробництва, основні напрямки економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини, палива; комплексне перероблення сировини; застосування маловідхідної та безвідхідної технології.

До основних організаційно-економічних напрямів економії матеріальних ресурсів відносять такі: удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Головним напрямком економії матеріальних ресурсів на підприємстві є: збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів. Це, у свою чергу, залежить від технічного рівня виробництва, рівня кваліфікації, майстерності робітників, що виготовляють продукцію, раціональної організації матеріально-технічного забезпечення, норм витрат і запасів матеріальних ресурсів.

Важливим напрямком економії матеріальних ресурсів є скорочення втрат у виробничому процесі. Для цього потрібно забезпечити необхідні умови зберігання, перевезення як матеріальних ресурсів, так і готової продукції; раціонально готувати паливо, сировину, матеріали для подальшого оброблення в процесі виробництва, застосовувати ефективну систему економічного стимулювання працівників.

Ефективне використання грошових коштів є одним із першочергових завдань у сучасних умовах і забезпечується це прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

Прискорення оборотності грошових коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.

Економія грошових коштів забезпечується за рахунок раціональної організації збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації та прискорення її руху, дотримання договірної та платіжної дисципліни.

Для виявлення ресурсів зниження собівартості продукції необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження.

Під фактором зниження собівартості продукції (робіт, послуг) розуміють усю сукупність причин, які визначають її рівень та динаміку.

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

1. підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання та удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів;

2. поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього;

3. упровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих засобів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо;

4. зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

5. зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

У процесі вдосконалення системи управління витратами важливо враховувати «вузькі місця» в господарській діяльності малого підприємства.

Існують п'ять основних причин виникнення «вузьких місць»:

1. організаційні проблеми;

2. несплановане недовикористання виробничих потужностей;

3. структурні зміни плану (відхилення від нього) протягом року;

4. складності з розмежуванням витрат і результатів діяльності за періодами;

5. відхилення у порівняльному підсумку віл. суми витрат і доходів.

Організаційні проблеми — це недоліки в обліку витрат, допущення помилок у кореспонденції рахунків витрат, нерегулярне надання облікових даних, що перешкоджає своєчасному складанню звітності. Виправити це становище можна способом усунення причин недоліків.

Структурні зміни плану (відхилення від нього) за випуском і реалізацією продукції, обсягом витрат, складу покупців можуть зробити сильний вплив на динаміку результатів господарської діяльності підприємства. Важливо стежити за цими змінами. Вони виникають, наприклад, коли змінюються структура клієнтів або регіони збуту продукції, що спричинює додаткові транспортні витрати, якщо іншими стають співвідношення каналів збуту й умови реалізації продукції.

Розмежування витрат у звітних періодах необхідно, якщо фактичний час здійснення операції не збігається з часом, зафіксованим у бухгалтерському документі.

Таким чином, з урахуванням виявлених резервів за перерахованими й іншими їх видами обґрунтовується конкретна система заходів, спрямованих на зниження витрат у наступному за звітним періодом та підвищення прибутковості малого підприємства.