Лекція 13. Формування і управління грошовими коштами суб ‘єктів малого підприємництва
План
13.1. Особливості аналізу і управління дебіторською заборгованістю суб'єктів малого підприємництва.
13.2. Формування та управління станом готівки.
13.1. Особливості аналізу і управління дебіторською заборгованістю суб'єктів малого підприємництва
За сучасних умов ведення підприємницької діяльності існування дебіторської заборгованості є необхідним явищем, оскільки одним із засобів заохочення покупця до придбання продукції є надання йому можливості відстрочки платежу. Але наявність дебіторської заборгованості свідчить про те, що певною часткою оборотних активів підприємства користуються покупці. Таке явище може призвести до дефіциту грошових коштів, загрози нормальної роботи підприємства, необхідності залучення зовнішніх джерел фінансування для забезпечення погашення власної кредиторської заборгованості, а у разі неможливості залучення — до низької або нульової платоспроможності, і як наслідок — до банкрутства. Тому основне питання управління дебіторською заборгованістю полягає у реалізації стратегії балансування між ризиковістю інвестицій у дебіторську заборгованість та їх рентабельністю.
Дебіторська заборгованість - це складова оборотних активів малого підприємства, яка являє собою вимоги до фізичних і юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, робіт або послуг. Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення частини грошових коштів з обігу, що своєю чергою вимагає додаткового фінансування.
Порядок класифікації дебіторської заборгованості здійснюється за такими критеріями:
залежно від термінів її погашення (до одного року або операційного циклу, проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації продукції, товарів або послуг; понад один рік; понад операційний цикл або інші терміни);
залежно від імовірності її погашення;
за оцінкою відображення в балансі дебіторської заборгованості.
Схематично класифікацію дебіторської заборгованості малого підприємства можна відобразити у такий спосіб (рис. 13.1).
Рис. 13.1. Класифікація дебіторської заборгованості малого підприємства
За критерієм «терміни та ймовірність погашення» дебіторська заборгованість поділяється на такі групи.
Довгострокова дебіторська заборгованість — сума дебіторської заборгованості, що не виникає під час операційного циклу і буде погашена після 12-ти місяців з дати складання балансу. Довгострокова дебіторська заборгованість відображається у складі необоротних активів, тобто в першому розділі активу балансу.
Поточна дебіторська заборгованість — це сума заборгованості, що виникає під час операційного циклу і буде погашена протягом 12-ти місяців з дати складання балансу. Поточна дебіторська заборгованість відображається у другому розділі активу балансу.
Поточну дебіторську заборгованість можна класифікувати у таких напрямах:
дебіторська заборгованість, за якою існує впевненість у погашенні її боржником;
дебіторська заборгованість, за якою існує невпевненість у погашенні її боржником, тобто сумнівні борги;
дебіторська заборгованість, за якою існує впевненість у неповерненні її боржником або закінчився строк позовної давності, тобто безнадійна дебіторська заборгованість.
Перехід дебіторської заборгованості з першої групи у другу групу пов'язаний з появою на балансі резерву сумнівних боргів, оскільки дебіторська заборгованість стала сумнівною у стягненні з платника. Перехід дебіторської заборгованості у третю групу потребує певного списання з балансу малого підприємства, тому що вона перестає відповідати визначенню активу.
Постійне зростання дебіторської заборгованості, недисциплінованість покупців, які щораз затримують розрахунки, можуть перерости у серйозну проблему. Товарні кредити відволікають кошти з обігу та уповільнюють їх оборотність, проте покупці прагнуть по можливості працювати з відстрочкою платежів, а малому підприємству втрачати налагоджені зв'язки недоцільно.
Політика управління дебіторською заборгованістю є частиною загальної політики управління оборотними активами та маркетингової політики малого підприємства, яка спрямована на розширення обсягів реалізації продукції та оптимізацію загального розміру дебіторської заборгованості, а також забезпечення своєчасної її інкасації.
Розмір дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами, які поділяються на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх факторів належать:
стан розрахунків у країні;
ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України;
рівень інфляції;
вид продукції;
кон'юнктура ринку та рівень його насиченості.
Зовнішні фактори практично не залежать від діяльності малого підприємства і обмежити їх вплив досить складно. Внутрішні фактори залежать від того, наскільки підприємство володіє навичками управління дебіторською заборгованістю.
До внутрішніх факторів належать:
кредитна політика малого підприємства;
професіоналізм працівника, який займається управлінням дебіторською заборгованістю;
види розрахунків;
стан контролю за дебіторською заборгованістю.
Дебіторська заборгованість покупців — це фактично безвідсоткова позика контрагентам. її рівень визначається підприємством за умовами розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо форми розрахунків є прогресивними, то зменшується обсяг продажу товарів (продукції) в кредит і відповідно зменшується величина дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. З іншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з'являється більше замовників, зростає обсяг реалізації продукції і сума дебіторської заборгованості.
Послаблення розрахункових умов, що збільшує дебіторську заборгованість покупців, має свої переваги і недоліки. Так, з одного боку — це зростання обсягу продажу товарів та прибутку, а з другого — збільшення суми безнадійних боргів та додаткові фінансові витрати через наявність на балансі дебіторської заборгованості.
Перш ніж прийняти рішення про послаблення розрахункових умов, слід порівняти витрати від утримання на балансі додаткової дебіторської заборгованості контрагентів з вигодою від зростання обсягу продаж. Якщо результат такого порівняння дає прибуток, то мале підприємство може послабити покупцям свої розрахункові умови.
Однак послаблення вимог щодо розрахунків не завжди дає такий результат. Інколи додаткові витрати на безнадійні борги та утримання на балансі додаткової дебіторської заборгованості значно перевищує прибуток від додаткового обсягу реалізації продукції. Результатом може стати накопичення на балансі, окрім дебіторської заборгованості минулих періодів, ще й нової дебіторської заборгованості. У цьому разі краще не змінювати умови розрахунків, тобто не послаблювати їх.
Дебіторську заборгованість, як правило, подано у вигляді кредиту, що надається по відкритому рахунку. Єдиним доказом того, що покупець винен постачальнику гроші за отримані ним товари чи послуги, є запис у бухгалтерських книгах і рахунок, підписаний покупцем. Щоб захистити себе від ризику несплати за рахунками, постачальник може вимагати оформлення комерційного кредиту шляхом виписки простого або переказного векселя, або виставлення покупцем акредитиву.
Алгоритм управління дебіторською заборгованістю має такі складові:
фінансовий аналіз діяльності організації-постачальника;
розробка кредитної політики малого підприємства;
прийняття рішення про надання кредиту, страхування, дебіторської заборгованості;
зміна кредитної політики малого підприємства;
контроль за відвантаженням продукції, випискою рахунків та його відправкою покупцю; складання картотеки дебіторів;
контроль за фінансовим станом дебіторів;
при непогашенні боргу або його частини — встановлення оперативного зв'язку з дебітором на предмет визнання ним боргу;
звернення до господарського суду із позовом про стягнення простроченої заборгованості.
Основними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:
сприяння зростанню обсягу продаж шляхом надання комерційного кредиту і тим самим зростанню прибутку;
підвищення конкурентоспроможності за допомогою відстрочки платежів;
визначення рівня ризику неплатоспроможності покупця;
розрахунок планового розміру резерву сумнівних боргів;
надання рекомендацій по роботі з фактично або потенційно неплатоспроможними покупцями.
Для того щоб ефективно управляти дебіторською заборгованістю, необхідно визначити основні причини затримки платежів з боку дебіторів. Основні причини кризи неплатежів можна назвати такі:
1) надмірний податковий тиск на підприємства. Частина податків і обов'язкових платежів входить до структури собівартості, що приводить до збільшення собівартості і ціни продукції, робить її неконкурентоспроможною;
порядок і методи нарахування податкових платежів. При розрахунку податку на додану вартість застосовується метод нарахувань, відповідно до якого податкові зобов'язання виникають при відвантаженні продукції (виконанні робіт, наданні послуг), незалежно від її оплати. Після закінчення звітного податкового періоду суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний сплатити ПДВ, у тому числі і з неоплаченої продукції. Метод нарахувань застосовується і при визначенні валових доходів і витрат платників податків, при цьому завищується сума прибутку, а податок платиться з ще неотриманого прибутку;
постійна зміна податкового законодавства, що зводить нанівець спроби довгострокового планування бізнесу. Першорядного значення набуває зниження ставок оподатковування і нормативів різноманітних відрахувань, а також перегляд діючих пільг з оподатковування;
висока ціна банківських кредитів, яка не дозволяє на даний час основній масі боржників використовувати їх для поповнення оборотних активів і яка є похідною рівня інфляції і девальвації гривні, кредитних ризиків і базових ставок;
незбалансованість бюджету, викликана наявністю величезного боргу України, особливо зовнішньої його частини, що створює додаткове фіскальне навантаження на платників податків. Зовнішній борг України перевищив допустимі 20 % від внутрішнього валового продукту, що підриває боргову безпеку держави.
Допустима дебіторська заборгованість є не що інше, як вид товарного кредиту, спосіб зберегти сумлінного, що зарекомендував себе як дисциплінованого і відповідального партнера — споживача.
Безнадійна дебіторська заборгованість - це не тільки результат невмілого управління реалізацією продукції (робіт, послуг), а й прорахунків власників (засновників) малого підприємства.
Прострочена дебіторська заборгованість - це заборгованість, за якою минув строк погашення і малому підприємству необхідно застосовувати різні методи її зменшення: використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості, переведення її у високоліквідні оборотні активи, оформлення векселів та їх продаж, застосування факторингових операцій.
Варто звернути увагу, що у роботі з безнадійною і простроченою дебіторською заборгованістю підприємство неодмінно буде зазнавати втрат: операції зі стягнення цих видів заборгованості вимагають додаткової плати. Крім того, прострочена дебіторська заборгованість означає тривале відволікання високоліквідних оборотних активів з виробничо-комерційного циклу. Неминучі інфляційні втрати і збитки від поповнення оборотних активів шляхом залучення дорогих на сьогодні кредитів.
Ефективне управління дебіторською заборгованістю суб'єктів малого підприємництва пов'язане з методами рефінансування дебіторської заборгованості, до яких належать:
Спонтанне фінансування - призначення знижок покупцям за скорочення термінів розрахунку (при оплаті товару достроково) покупець одержує знижку з ціни. Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка, ніж втратити більшу суму в результаті інфляції.
Облік векселів - продаж наявних у малого підприємства векселів банку за дисконтною ціною (нижче номіналу). Величина дисконта, утримуваного банком, залежить від номіналу векселів, терміну їхнього погашення та облікової вексельної ставки (при сумнівній платоспроможності векселедавця дисконтна ставка може включати премію за ризик).
Факторинг - це банківська операція, суть якої полягає у придбанні банком (фактором) у постачальника (продавця) права вимоги у грошовій формі на дебіторську заборгованість покупців за відвантажені їм товари (виконані роботи, надані послуги), з прийняттям ризику виконання такої вимоги, а також приймання платежів. Ще недавно розвиток факторингу обмежувався на законодавчому рівні. Сьогодні - це ліцензована банківська послуга і право на її здійснення мають практично всі банки. Щоправда, лише деякі з них репрезентують себе на ринку як продавці факторингових послуг.
Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, хоч і постійно збільшуються. Як свідчить світова практика, стрімкий розвиток факторингових послуг притаманний економічним системам у стадії стабільного зростання, з постійним приростом купівельної спроможності населення, збільшенням виробництва і реалізації продукції. Тож, ураховуючи незмінно позитивні прогнози економічного розвитку нашої держави, вже найближчим часом слід очікувати значної активізації ринку факторингу.
Основна цінність факторингу полягає в його комплексності. Це не просто фінансування певних витрат, а саме сукупність рівноцінних для малого підприємства фінансово-посередницьких послуг. Зазвичай факторингове обслуговування передбачає після відвантаження товару клієнт банку (продавець) відразу отримує значну частину коштів від суми поставки (до 95 %) у формі авансу, не очікуючи оплати від свого боржника (покупця).
Треба мати на увазі, що термін «відразу отримує» може зайняти певний час. По-перше, клієнт повинен документально підтвердити факт поставки товару (рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні тощо); по-друге, банку може знадобитись певний термін для перевірки достовірності наданих документів.
Розмір авансу, що виплачується банком, у кожному випадку визначається окремо і залежить насамперед від якості дебіторської заборгованості, тобто від сукупного ризику, що бере на себе банк, купуючи певну дебіторську заборгованість. Можливі варіанти, коли аванс узагалі не виплачується, а цінність послуги полягає саме в адмініструванні банком заборгованості недисциплінованих покупців і забезпеченні своєчасності їх розрахунків з клієнтом.
Банки надають факторингові послуги клієнтам, які здійснюють поставку товарів з різними термінами відстрочки платежів за договором, хоча, зазвичай, цей термін не перевищує 90 днів. В окремих випадках термін може бути збільшений до року, але лише за умови надання клієнтом додаткового забезпечення.
Розмір фінансування автоматично збільшується разом зі зростанням обсягів продажу клієнта, не створюючи при цьому зростання кредиторської заборгованості (у процесі факторингу в підприємства не виникає фінансових зобов'язань перед банком, таких як, наприклад, заборгованість по кредиту, адже фактичним боржником банку є не сам клієнт, а його дебітори) та не утворюючи дефіциту оборотних активів (банк одразу фінансує частину дебіторської заборгованості).
Після погашення усіх боргів перед банком-фактором (суми сплаченого ним авансу та винагороди за надання послуг) залишки коштів, що надходять для погашення відповідної дебіторської заборгованості, перераховуються на поточний рахунок клієнта у міру їх надходження до банку.
Факторингове обслуговування передбачає відкриття поточних рахунків клієнта у банку, що його здійснює. Таким чином, банк має змогу оперативно відстежувати проходження платежів на рахунках малого підприємства.
Управління дебіторською заборгованістю включає в себе контроль за своєчасною оплатою покупцями проданих товарів, прогнозування термінів інкасації, відповідні процедури нагадування у разі затримки платежів, а також регулярні звіти банку про стан дебіторської заборгованості, здійснені клієнтом поставки та платежі його покупців. Кінцевою метою управління є поліпшення фінансового стану клієнта завдяки зміцненню платіжної дисципліни покупців, прискоренню товарообігу, зменшенню термінів обігу дебіторської заборгованості і зрештою — скороченню обсягу дебіторської заборгованості.
За відповідну винагороду банк бере на себе ризики підприємства, пов'язані з постачанням товарів з відстрочкою платежів, які за інших обставин могли б призвести до нестачі коштів у самого підприємства для розрахунків з постачальниками.
Факторинг є беззаставною формою фінансування. Забезпеченням повернення коштів банку є, власне, сама дебіторська заборгованість покупців. Це в ідеалі. Реальна банківська практика передбачає велику кількість винятків з цього правила. Банки можуть вимагати додаткове забезпечення: якщо у банку є підстави вважати пропоновану клієнтом дебіторську заборгованість недостатньо якісною, якщо передбачена у договорі постачання відстрочка в оплаті за відвантажені товари перевищує певний термін, встановлений практикою банку, якщо розмір потрібного фінансування перевищує розрахунковий ліміт фінансування та в інших випадках — на розсуд банку.
Факторинг надає переваги як клієнтам банку (продавцям), так і покупцям продукції. Продавцям він забезпечує:
збільшення обсягів продажу завдяки додатковій можливості надання відстрочки в оплаті товарів (застосування товарного кредиту);
розширення клієнтської бази та встановлення стабільних відносин з покупцями, які матимуть постійну можливість закупати товар з відстрочкою оплати;
планування фінансових потоків без урахування платіжної дисципліни покупців;
можливість здійснювати оптові закупки за більш вигідними цінами та підтримувати розширений асортимент продукції;
створення власного ділового іміджу завдяки можливості своєчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями.
З переваг, що отримує внаслідок використання факторингу клієнт банку, випливають і вигоди для його контрагентів (покупців) — вони дістають можливість співпрацювати з продавцем на умовах товарного кредиту, збільшуючи таким чином обсяги закупок без залучення додаткового капіталу.
Плануючи скористатися факторингом, слід мати на увазі, що не кожну дебіторську заборгованість банки беруть на обслуговування. Як правило, не приймається:
прострочена дебіторська заборгованість;
заборгованість покупців, які є пов'язаними з продавцем особами;
заборгованість за договорами, передбаченими бартерними розрахунками;
заборгованість покупців з невідомою платіжною дисципліною.
Цей список може змінюватись і доповнюватися у кожному конкретному банку і випадку.
У роботі банки надають перевагу клієнтам, які реалізують ліквідну продукцію зі стійким ринковим попитом, мають стабільні обороти коштів за рахунками, стабільний фінансовий стан та диверсифіковану дебіторську заборгованість (з метою недопущення концентрації ризиків). Намагаються мінімізувати частку дебіторської заборгованості покупців, з якими клієнт не мав попереднього досвіду співпраці.
Недоліком факторингу є його вища, порівняно з кредитами, вартість. Формують її зазвичай дві складові. Перша - це безпосередня плата за фінансування. її визначення близьке до відсоткової ставки по кредиту, а величина тісно пов'язана з терміном авансування, наданого банком. Друга - комісійні винагороди банку за додаткові послуги та прийняття ризиків.
Таким чином, факторинг є ефективним інструментом управління фінансами малого підприємства, а зокрема дебіторською заборгованістю, що пристосований до сучасних процесів розвитку світової економіки.
Треба пам'ятати, що підходи до управління дебіторською заборгованістю можна знаходити й підбирати різні, але уникнути появи дебіторської заборгованості за поточними операціями практично неможливо.
Управління дебіторською заборгованістю включає такі етапи:
на першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією метою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:
КВО = Дз / ЗА, (1)
де КВО - коефіцієнт відволікання оборотних активів;
Дз - дебіторська заборгованість за товарними операціями за минулий період;
ЗА - загальна сума оборотних активів малого підприємства.
Коефіцієнт відволікання оборотних активів визначається в динаміці.
Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується, то це є позитивним у роботі малого підприємства, якщо навпаки — негативним.
Другий показник — це середній період інкасації дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:
СП =Дср.з / Вд, (2)
де СП - середній період інкасації дебіторської заборгованості;
Дср.з - середній залишок дебіторської заборгованості в аналізованому періоді;
Вд - одноденна виручка від реалізації продукції в даному періоді.
Середній період інкасації дебіторської заборгованості розраховується за кілька періодів і порівнюється між собою. Якщо в динаміці цей показник скорочується, то це є позитивним, а якщо навпаки — негативним у роботі підприємства.
Третій показник — це кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період і розраховується за формулою:
КО =ЗР / Дср.з, (3)
де КО - кількість оборотів дебіторської заборгованості в даному періоді;
ЗР - загальна сума реалізації продукції за відповідний період;
Дср.з - середній залишок дебіторської заборгованості в аналізованому періоді.
Зазначений показник також розраховується у динаміці і порівнюється між собою. Збільшення цього показника є позитивним у роботі малого підприємства, зменшення — негативним.
Результати проведеного аналізу використовуються у наступному етапі. Наступний етап передбачає визначення оптимальної дебіторської заборгованості у майбутньому періоді. Визначається оптимальна сума дебіторської заборгованості за формулою:
Одз =(ОР х Кс/ц х (СПо + СПП)) / 360, (4)
де Одз — оптимальна сума дебіторської заборгованості в майбутньому періоді;
ОР — плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;
Кс/ц — коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;
СП0 — середній період оборота дебіторської заборгованості по результатам аналізу минулого періоду;
СПП — середній період прострочки платежів за результатами аналізу минулого періоду.
Для аналізу ділової активності малого підприємства бажано проводити поглиблений, порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості. Стан дебіторської та кредиторської заборгованості, їх розміри і якість здійснюють суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства.
Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованостей передбачає:
оцінку розміру і динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості шляхом порівняння її розміру на початок і кінець звітного періоду або за декілька звітних періодів;
вивчення структури дебіторської та кредиторської заборгованості термінами виникнення задля з'ясування стану розрахунково-платіжної дисципліни.
Аналіз дебіторсько - кредиторської заборгованості доцільно проводити за двома напрямами:
аналіз контрагента (покупця, постачальника) - для визначення його плато- та кредитоспроможності;
аналіз на власному підприємстві - для з'ясування можливості надання комерційних позик і дотримання ліквідності.
Прискорити погашення дебіторської заборгованості можна шляхом:
ознайомлення з фінансовим станом покупця та набуття впевненості щодо його подальшої платоспроможності;
своєчасного оформлення розрахункових документів;
застосування попередньої оплати;
застосування вексельної форми оплати;
удосконалення розрахунків і т. д.
Окремо підраховують суму збитків підприємства від несвоєчасної сплати дебіторської заборгованості. Як правило, суму простроченої дебіторської заборгованості помножують на ставку банківського процента за цей період і потім віднімають суму отриманої пені. Інша методика розрахунку збитків: від простроченої суми дебіторської заборгованості віднімають її суму, скориговану на індекс інфляції за цей період, і суму отриманої пені.
Значну негативну роль відіграє дебіторська заборгованість за існуючих умов нестабільності цінової політики. Частина сум грошових коштів втрачається через інфляцію. Але життя вносить свої корективи, і підприємства на сьогодні вимушені, хоча це й не бажано, реалізовувати продукцію з наступною сплатою боргів.
Згідно аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості можна зробити пропозиції щодо покращення управління заборгованостями, а саме:
1) слідкувати за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;
2) орієнтуватися на збільшення кількості замовників для зменшення ризику неоплати, який є значним при наявності монопольного замовника;
3) контролювати стан розрахунків за простроченою заборгованістю. В умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально отримує лише частину боргу;
4) своєчасно виявляти недопустимі види дебіторської та кредиторської заборгованості, до яких, в першу чергу, відносять прострочену заборгованість постачальникам і прострочену заборгованість покупцям понад трьох місяців, заборгованість за платежами до бюджету тощо.