Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
FINANSI_2_KONSPEKT_LEKTsIJ-2012.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
3.69 Mб
Скачать

6.3. Зовнішні ризики

Зовнішні ризики поділяють на ризики країни, валютні, інфляційні та ризики стихійних лих (форс-мажорних обставин). Зовнішні ризики безпосередньо не пов'язані з діяльністю підприємства чи його партнерів, на їх рівень впливає велика кількість політичних, економічних, демографічних, соціальних, географічних та інших факторів.

Ризик країни

Ризик країни - ризик, зумовлений функціонуванням підприємства як системи згідно з правилами і законодавчими нормами ведення бізнесу у країні, де підприємство розміщується або здійснює зовнішньоекономічні операції (країни підприємств-партнерів, транзитні країни тощо).

Зовнішні ризики найбільше позначаються на діяльності підприємств, створених з участю іноземного капіталу.

Залежно від причин і умов, що спричиняють виникнення ризику країни, розрізняють такі категорії:

а) політичні ризики (пов'язані з особливостями державного устрою, нестабільністю діяльності державних органів влади (наприклад, швидка зміна уряду, режимів правління і політичних режимів), здійсненням урядом неефективної економічної й іншої політики (націоналізація,приватизація і т. ін.), етнічними, релігійними суперечками і регіональними проблемами, поляризацією інтересів соціальних груп);

б) правові ризики (законодавчі й інші нормативні обмеження, що стосуються діяльності підприємств: ліцензування діяльності іноземних підприємств, заборона експорту чи імпорту, лімітування іноземних інвестицій, експропріація тощо);

в) економічні ризики, які поділяють на:

  • загальноекономічні (економічні труднощі, зумовлені економічною політикою; довготривалі падіння валового національного продукту; швидке зростання цін на продукцію; збільшення імпорту порівняно з експортом; зменшення доходів від експорту);

  • фінансові (криза грошово-кредитної системи; інфляція; різке збільшення зовнішньої заборгованості; трансфертний ризик, недостатня наявність необхідної іноземної валюти в країні для здійснення платежів по кредитах і позиках, а також зменшення іноземних резервів порівняно з імпортом, введення нових податків і економічних нормативів, зборів, тарифів, квот);

  • технічні (пов'язані з технічними стандартами в сфері підприємницької діяльності);

  • інші ризики (криміногенна ситуація в фінансовій сфері, громіздкість бюрократичної машини, екологічний клімат тощо).

Складовою ризику країни є податковий ризик, який розглядають з двох позицій:

1) підприємства (підприємця). Ризик пов'язаний з можливими змінами державної податкової політики і відповідно розміру податкових ставок. Його рівень збільшують не тільки високі ставки податків, а й нестабільність податкового законодавства. Постійні уточнення і доповнення до чинного законодавства позбавляють підприємства впевненості в перспективах своєї діяльності;

2) держави. Цей ризик полягає у зменшенні податкових надходжень у зв'язку із зміною податкового законодавства і збільшенням податкових ставок. Як свідчить практика, держава повинна встановлювати такі ставки,які не перешкоджають розвитку підприємництва і разом з тим забезпечують максимальну величину надходжень до бюджету.

Методи вимірювання ризику країни умовно поділяють на 4 групи:

1. Якісні методи оцінювання ризиків країни ґрунтуються на вивченні факторів, що впливають на величину ризику. Суб'єктивність оцінки експертів може знижувати достовірність отриманих результатів (необхідно залучати експертів, ознайомлених з ситуацією в країні і обізнаних з метою дослідження).

2. Кількісні методи оцінювання ризиків країни передбачають дослідження економетричних показників (індекси, темпи зростання). Узагальнюючий показник рівня ризику отримують у вигляді багатофакторної функції. Недоліками цієї групи методів є одержання прогнозу на основі даних минулих періодів за допомогою екстраполяції, неможливість враховування якісних факторів, ігнорування значущості окремих факторів при оцінюванні.

3. Комбіновані методи оцінювання ризику країни ґрунтуються на якісній і кількісній інформації. Спочатку розраховують числові значення абсолютних або відносних показників, а потім проводять експертну оцінку кількісних і якісних параметрів. Експерти визначають значущість факторів.

4. Структурно-якісний метод оцінювання ризику країни передбачає експертне дослідження двох характеристик ризику: імовірності виникнення та імовірнісної величини втрат за різних сценаріїв розвитку подій.

На основі комплексного використання усіх цих методів передові фірми різних країн розробили власні, достатньо надійні, методики оцінювання ризиків країни.

Так, німецька страхова фірма «Гермес», аналізуючи ризики, поділяє країни на 5 категорій:

1. країни без особливого ризику;

2. країни з відносно малим політичним ризиком і незначним ризиком появи проблем з платежами;

3. країни із ступенем політичного ризику, типовим для страхування, що здійснює страхова фірма «Гермес», (наприклад, країни, що розвиваються;

4. країни підвищеного ризику, особливо держави, яким надано відстрочку по виплаті зовнішнього боргу, а також ті, які мають значні проблеми з ліквідацією міжнародних кредитів;

5. країни з високим ступенем ризику по середньо- і короткострокових кредитах).

Оригінальну методику аналізу рівня ризику країни використовує Швейцарська банківська корпорація. Ще до Другої світової війни служби банків і банківських установ, які визначали рівень ризику країни, функціонально були поділені на передові та штабні. Передові збирали найсучаснішу і найактуальнішу інформацію, а штабні розробляли незалежний науковий прогноз економіко-політичної ризикованості стану в конкретній державі чи регіоні. У 80-ті роки XX ст. економічний банковий відділ Швейцарської банківської корпорації розробив нові, систематизовані і нормовані підходи до визначення рівня ризику країни. Вони ґрунтуються на постулаті, що розрахунок рівня ризику повинен бути корисним, легко аналізуватись і надаватись в розпорядження вищих керівників фінансових установ.

На основі цього були розроблені такі базові принципи:

  • прогнозування ризику країни повинно спиратися на аналіз структурних характеристик державного устрою, а також на кількісні показники, отримані при вивченні статистичних даних і співвідношень;

  • причини висновків про підвищену ризикованість стану слід чітко і зрозуміло формулювати;

  • поєднання двох типів аналізу (якісного і кількісного) має бути наочним і конкретним: всі таблиці і зіставлення повинні включати розшифровку скорочень, що полегшує аналіз і підвищує його ефективність.

Базові принципи стали основою формування двоступінчатої структури матеріалів статистично-аналітичного спрямування. Першою частиною є звіт про стан в країні. тобто надається висновок щодо ступеня ризику країни і остаточні дані про країну із наведенням ключової інформації, з урахуванням політичного стану, національної економіки, зовнішнього балансу і внутрішньої заборгованості. У другій частині аналізують конкретну економіко-політичну ситуацію і визначають рівень сумарного ризику країни за допомогою схеми факторів ризику (СФР). При аналізуванні та зіставленні СФР з даними маркетингових досліджень чи безпосередніми спостереженнями споживачів можна скоректувати дані першої частини аналізу. У такий спосіб отримують прямий (Швейцарська банківська корпорація — споживач) і зворотний (виробник, банк і інші користувачі — Швейцарська банківська корпорація) взаємозв'язок. Результатом дослідження є стислий звіт, який можна швидко проаналізувати.

Ризик інфляції

Інфляція (роздувати) — довгострокове стійке підвищення загального рівня цін, зумовлене перевищенням кількості обігових грошей над загальною сумою цін товарів, що призводить до знецінення грошей, тобто зниження їх купівельної спроможності.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція (здувати) — зменшення обсягу грошової маси, яке призводить до падіння загального рівня цін і підвищення купівельної спроможності грошей. Дефляція є порівняно рідкісним явищем.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні дезінфляція спостерігалася в 1995—1996 рр., коли високі темпи інфляції, що вимірювалися чотиризначними числами, були зменшені завдяки застосуванню активної стабілізаційної політики.

Сучасні економісти виокремлюють такі основні причини, які призводять до дисбалансу економіки і, як наслідок, інфляції:

  • державна монополія на емісію грошей і на зовнішню торгівлю;

  • профспілкова монополія, яка визначає розмір заробітної плати і зайнятість;

  • монополія найбільших фірм на визначення витрат виробництва і цін.

В економіці діють два основні типи інфляції: відкрита (характеризується постійним зростанням цін і дією механізму адаптивних інфляційних очікувань) і прихована (характеризується тимчасовим заморожуванням цін та доходів, встановленням граничних цін на продукцію, тотальним адміністративним контролем за цінами).

Основними формами відкритої інфляції є:

  • інфляція попиту (сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити пропозицію і попит, підвищуються). Вона була притаманна економіці України на початку90-х років XX ст., коли держава фінансувала бюджетний дефіцит, збільшуючи грошову масу, а населення намагалося придбати якомога більшу кількість товарів «про запас»;

  • інфляція пропозиції (відбувається зростання витрату періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, що призводить до підвищення цінна продукцію). Цей тип інфляції призводить до стагфляції — ситуації в економіці, коли одночасно зростають рівень інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Вплив інфляції на рівень реальних доходів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, чи є вона очікуваною або непередбаченою, збалансованою або незбалансованою. Очікувана і збалансована інфляція, за якої ціни ростуть рівномірно і співвідношення цін різних товарів залишається незмінним, тобто відносні ціни не змінюються, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів у суспільстві. Непередбачена інфляція перерозподіляє багатство між різними групами економічних суб'єктів (зазвичай виграють боржники, спекулянти, а програють кредитори, групи з фіксованими доходами, власники заощаджень). Непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Набагато частіше виникає незбалансована інфляція, що впливає на відносні ціни, витрати та податки (ціни різних товарів змінюються відносно один одного непропорційно). Навіть за передбаченої незбалансованої інфляції ціни не встигають пристосуватися до інфляційних тенденцій, хоча економічні суб'єкти мають змогу скоригувати свої номінальні доходи, тим самим зменшуючи негативні наслідки інфляції. Непередбачена і незбалансована інфляція, а також їх поєднання ініціюють і поглиблюють дію ризикових факторів на діяльність підприємств.

Ризик інфляції (інфляційний ризик) - можливість знецінення грошових активів, а також доходів і прибутку підприємства внаслідок інфляційних процесів в економіці країни.

Інфляційні явища зумовлюють різноманітні і суперечливі наслідки:

  • довільний і непрогнозований перерозподіл національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними та соціальними інститутами (боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів). Інструментами перерозподілу є: дефіцит державного бюджету, державний борг, інфляційний податок, що сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами;

  • прагнення населення та підприємств матеріалізувати грошові кошти, що швидко знецінюються (зростання сукупного попиту і цін, тобто інфляція попиту);

  • зменшення реальної грошової відсоткової ставки на величину щорічного відсотка приросту інфляції (знецінення активів підприємств, амортизаційного фонду, депозитних вкладень). Внаслідок цього кошти спрямовуються переважно на поточне споживання (відбувається «втеча від грошей»);

  • ускладнення планування і прогнозування (особливо довгострокового) для підприємств та домогосподарств внаслідок різких змін структури цін. Наслідком цього є зростання відсоткових ставок, короткостроковий характер інвестування та кредитування;

  • зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів в результаті зростання цін, внаслідок чого зростають обсяги імпорту і зменшуються - експорту, банкрутують національні виробники;

  • збільшення попиту на стабільнішу іноземну валюту (посилюється відплив капіталів за кордон);

  • зниження політичної стабільності у суспільстві і зростання соціальної напруженості (безробіття, поляризація груп за рівнем доходів тощо).

Особливо негативно (знецінення запасів товарно-матеріальних цінностей, депозитних вкладень) діють фактори інфляційного ризику на підприємства, що мають довготривалий виробничий цикл (будівництво, судно- літакобудування та ін.), сезонний характер виробництва (сільське господарство, цукрова промисловість) чи реалізації (частково підприємства переробної промисловості) продукції. Знецінення активів при цьому відбувається набагато швидше, ніж можна відкоригувати поточні надходження від реалізації продукції. У періоди гіперінфляції (ціни зростають на 100% і більше, в економіці спостерігається обвал доходів і цін) такі підприємства масово банкрутують, змінюють власників.

Виокремлюють два основні підходи до управління інфляційним ризиком:

1) ліквідація інфляції шляхом активних заходів антиінфляційної політики, які здійснюються на макрорівні. У середині 70-х років XX ст. використовували непрямі методи впливу на ціни — «дефляційні»заходи монетарної (обмеження на приріст грошової маси, обсяг кредитів з боку Національного банку, підвищення облікової ставки відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків, продаж державних цінних паперів) та фіскальної (обмеження державних закупівель та інвестицій, відміна пільг, підвищення ставок прямих і непрямих податків, прийняття жорстких правил регулювання порядку та норм амортизаційних відрахувань) політики. Держава також використовує такі інструменти валютної політики, як підвищення курсу національної валюти, обмеження припливу «коротких» грошей з-за кордону, підтримка позитивного сальдо платіжного балансу тощо;

2) адаптаційна політика, тобто пристосування до інфляції на макро- та мікрорівнях. Вона ґрунтується на тому, що всі економічні суб'єкти діють з огляду на інфляцію, зважаючи на високу ймовірність втрат від зниження купівельної спроможності грошей. При цьому використовуються такі методи: індексація ставки відсотка шляхом збільшення її на величину темпів інфляції; індексація початкової суми інвестицій, яка періодично коригується відповідно до наперед обумовленого індексу; індексація рівня мінімальної заробітної плати і пенсії в бік збільшення відповідно до темпів інфляції; пошук працюючими додаткових джерел доходів (подвійна зайнятість); контроль за співвідношенням цін та заробітної плати; переорієнтація сімейного бюджету на купівлю найбільш нееластичних груп товарів, швидка матеріалізація грошей у товари, ажіотажний попит на нерухомість, товари тривалого споживання; короткострокове інвестування і кредитування; формування на підприємствах спекулятивного запасу (кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську, лише невеликі суми розміщуються на рахунках у банках).

Уникнути ризику інфляції на сучасному етапі розвитку економіки і суспільства практично неможливо, але інфляційними ризиками можна управляти, коригуючи і мінімізуючи їх вплив як на макрорівні, так і на рівні підприємства.

Ризики стихійного лиха (форс-мажорних обставин)

Ризик стихійного лиха (форс-мажорних обставин) - ризик, зумовлений наявністю чи відсутністю непередбачуваних стихійних явищ природи пов'язаних з ними наслідків (зокрема, обмежень з боку держави), масштабними суспільними подіями (війна, блокада) і рівнем розвитку страхових відносин у країні та за її межами.

Форс-мажор (непереборна перешкода) - непередбачені події (обставини), які загрожують виконанню умов договорів.

Форс-мажорні обставини поділяють на дві категорії: довготривалі і короткотривалі. До довготривалих відносять заборону експорту (через війни, блокади, валютні і ресурсні обмеження та інші урядові заходи, пов'язані з екстремальними ситуаціями); до короткотривалих — пожежу, замерзання водних шляхів чи портів, виникнення перепон для товаропросування тощо.

Виокремлюють кілька груп форс-мажорних обставин:

  • природні явища, що характеризуються стихійним характером (пожежі, повені, землетруси і т. ін.);

  • екстремальні ситуації громадського життя (військові дії, масові захворювання (епідемії), страйки тощо);

  • особливі заборонні акти держав (оголошення карантину, обмеження перевезень на визначених напрямках, заборона торгових операцій і т. ін.).

До ризиків стихійного лиха відносять і катастрофічні ризики. Поняття «катастрофа» пов'язують, як правило, з природними катаклізмами: землетрусами, циклонами, виверженнями вулканів, повенями та іншими стихійними явищами. За оцінками експертів у XX ст. відбулось понад 400 великих катастроф, переважно природного, стихійного походження. Залежно від причин структура катастроф XX ст. має такий вигляд: повені - 52%; землетруси - 17%; урагани (циклони, тайфуни, бурі тощо) - 15%; посухи - 7%; виверження вулканів - 3%; інші - 6%.

Згідно зі ст. 79 Конвенції ООН про угоди міжнародної купівлі-продажу товарів при виникненні форс-мажорних обставин сторони звільняються від відповідальності повністю або частково. Тому в умовах контракту обидві сторони повинні завчасно визнати форс-мажорні обставини, оскільки в різних країнах суди тлумачитимуть їх відповідно до власного законодавства та звичаїв, причому цей список можна зробити відкритим. Також потрібно зазначити, у які терміни сторони сповіщатимуть одна одну про неможливість виконання договору у зв'язку з форс-мажором.

Договори на великі суми слід застрахувати, вказавши об'єкт страхування (збитки від ушкодження, знищення або зникнення товарів тощо); суму страхування; термін дії та умови договору страхування, за яких страхова компанія може відмовитись відшкодовувати збитки; момент вступу страхового договору в силу.

Для підтвердження факту виникнення форс-мажорних обставин необхідно подати документи, перелік яких залежить від конкретної ситуації (наприклад, довідку Міністерства з надзвичайних ситуацій про стихійне лихо, акт із пожежної частини, довідку з міліції про кримінальну справу тощо). За експортно-імпортних операцій форс-мажор підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати. Підтверджуючий документ тільки констатує факт форс-мажорних обставин, а визнати обставини надзвичайними і невідворотними може тільки суд.

Процес управління ризиками, що пов'язані з форс-мажорними обставинами, передбачає такі заходи:

  • запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

  • ліквідацію і мінімізацію наслідків надзвичайних ситуацій;

  • вжиття стабілізаційних і компенсаційних заходів з метою відновлення і створення нової системи.

Фінансові ризики

Під фінансовим ризиком розуміється ризик, який виникає і при здійсненні фінансових угод виходячи з того, що в ролі і товару виступає або валюта, або цінні папери, або кошти.

Можлива така класифікація фінансового ризику (рис. 6.1):

  • валютний ризик;

  • процентний ризик;

  • інвестиційний ризик.

Валютний ризик - ймовірність виникнення збитків від зміни обмінних курсів у процесі зовнішньоекономічної діяльності в інших країнах, а також при одержанні експортних кредитів.

Занижений валютний курс дозволяє одержати додаткові вигоди при експорті і сприяє припливу іноземного капіталу, одночасно дестимулюючи імпорт. Протилежна економічна ситуація виникає при завищенні курсу валют. При цьому знижується ефективність експорту і росте ефективність імпорту.

Рис. 6.1. Структура фінансових ризиків

Валютний ризик пов'язаний із процентним ризиком і містить у собі:

  • економічний валютний ризик - для підприємницької фірми полягає в тому, що вартість її активів і пасивів може змінюватися у більший чи менший бік через можливість зміни валютного курсу. Це також стосується інвесторів, закордонні інвестиції яких приносять дохід в іноземній валюті;

  • ризик переказу - має бухгалтерську природу і пов'язаний з розбіжностями обліку активів і пасивів в іноземній валюті. У випадку, якщо відбувається падіння курсу іноземної валюти, у якій виражені активи, вартість цих активів зменшується;

  • ризик угод - це імовірність наявних валютних збитків з конкретних операцій в іноземній валюті. Ризик угод виникає через невизначеність вартості в національній валюті операції в майбутньому.

Під процентним ризиком розуміється ймовірність виникнення збитків у випадку зміни процентних ставок з фінансових ресурсів.

З цим видом ризиків зіштовхуються банки, страхові й інвестиційні компанії, а також нефінансові підприємства, які позичають кошти чи вкладають їх в активи, що приносять відсотки (державні цінні папери, облігації підприємств і т. д.).

Процентний ризик несе інвестор, який вклав кошти в серед-ньострокові і цінні довгострокові папери з фіксованим відсотком при поточному підвищенні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Іншими словами, інвестор міг би одержати приріст доходів за рахунок підвищення відсотка, але не може звільнити своїх коштів, вкладених на зазначених вище умовах.

Процентний ризик несе емітент, який випускає в обіг серед-ньострокові і довгострокові цінні папери з фіксованим відсотком при поточному зниженні середньоринкового відсотка в порівнянні з фіксованим рівнем. Інакше кажучи, емітент міг би залучати кошти з ринку під нижчий відсоток, але він уже зв'язаний здійсненим ним випуском цінних паперів. Цей вид ризику при швидкому зростанні процентних ставок в умовах інфляції має значення і для короткострокових паперів.

Під інвестиційним ризиком, як правило, розуміють ризики, пов'язані з вкладенням коштів у цінні папери. Сутність інвестиційного ризику полягає в ризику втрати укладеного капіталу й очікуваного доходу. На ринку цінних паперів покупці фінансових інструментів можуть бути або інвесторами, або спекулянтами, або гравцями.

Інвестор вкладає гроші на тривалий термін, розраховує на одержання доходу у вигляді дивідендів чи відсотків і намагається мінімізувати ризик втрати вкладеного капіталу. Спекулянти — це юридичні особи, — торгівці цінними паперами, інвестиційні банки, які розраховують на одержання доходу за рахунок одномоментних операцій на ринку і за рахунок повної інформації про стан ринку практично виключають ризик. При інвестуванні розумний інвестор виходить у першу чергу з понять безпеки і лише в другу чергу — з розрахунків одержання майбутнього прибутку.

Кредитний ризик є одним з найважливіших ризиків в умовах ринкової економіки. Він пов'язаний з можливістю не- виконання своїх зобов'язань перед інвестором чи кредитором.

Отже, кредитний ризик — це імовірність того, що партнери-учасники контракту виявляться не в змозі виконати договірні зобов'язання як у цілому, так і з окремих позицій. Зменшити вплив цього ризику можна шляхом обговорення контракту на попередньому етапі, аналізу можливих вигод і втрат від його укладення.

Кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов'язаних зі станом економічного середовища, кон'юнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого кредитора) факторів. Можливості керування зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями кредитор може певною мірою пом'якшити їхній вплив і запобігти великим втратам. Однак основні важелі керування кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики кредитора. Кредитний ризик виникає в процесі ділового спілкування підприємства з його кредиторами, банком чи іншими фінансовими установами, контрагентами, а саме: постачальниками і посередниками, а також акціонерами.

Кредитний ризик може бути визначений як непевність кредитора в тому, що боржник збереже намір виконати свої зобов'язання у відповідності до термінів й умов кредитної угоди.

Кредитний ризик або ризик неповернення боргу однаковою мірою стосується як банків, так і їхніх клієнтів і може бути розділений на:

  • промисловий (пов'язаний з імовірністю спаду виробництва чи попиту на продукцію певної галузі);

  • ризик врегулювання і постачань (обумовлений невиконанням з певних причин договірних відносин);

  • ризик, пов'язаний із трансформацією видів ресурсів (найчастіше за терміном);

  • ризик форс-мажорних обставин.

Часто в економічній літературі розглядають й інші види кредитного ризику:

  • майновий ризик визначається тим, чи достатньо власних активів позичальника для покриття обсягу кредиту;

  • моральний ризик - та частина ризику, яка має відношення до позичання грошей і залежить від моральних якостей позичальника;

  • діловий ризик пов'язується, як правило, зі здатністю підприємця робити прибуток.

З кількісної точки зору, кредитний ризик є функцією параметрів позики і позичальника. Ступінь ризику, пов'язаного з певним позичальником і видом кредиту, базується на оцінці різних видів ризику, які виникають для банку при наданні кредиту. Таким чином, можна також розглядати кредитний ризик як:

  1. ризик того, що позичальник не сплатить за позичкою;

  2. імовірність того, що вартість частини активів фірми, а особливо кредитів, зменшиться чи зведеться до нуля або фактична прибутковість по даній частині активів виявиться значно нижчою від очікуваного рівня;

3) імовірність неповернення кредитів;

4) імовірність значних збитків з кредитів та інших активів у наслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Хочеться відзначити також, що кредити, надавані підприємствам, різноманітніші, у порівнянні з кредитами, які надаються фізичним особам, і їх обсяги набагато більші. Можливість кредитного ризику існує протягом усього періоду кредитування.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]