Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
FINANSI_2_KONSPEKT_LEKTsIJ-2012.doc
Скачиваний:
45
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
3.69 Mб
Скачать

Лекція 5. Способи організації бізнесу

План

5.1. Створення власного підприємства як спосіб входження в бізнес

5.2. Придбання існуючого бізнесу

5.3. Система франчайзингу

5.1. Створення власного підприємства як спосіб входження в бізнес

На шляху свого функціонування суб'єкту підприємництва доводиться проходити стадію, пов'язану з вибором способів входження в бізнес. Кожний підприємець, який бажає розпочати свою справу, повинен ще до початку діяльності порахувати як ціну входження в бізнес, так і виходу з нього, враховуючи всі фактори організації діяльності й орієнтуючись при цьому на світову практику організації бізнесу. Світова практика пропонує три основні способи входження в бізнес, показані на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Способи входження в бізнес

Вибираючи спосіб входження в бізнес, до уваги беруть такі фактори:

  • можливість реалізувати свій власний потенціал;

  • фінансові можливості;

  • швидкість входження в бізнес;

  • наявність підприємницької ідеї;

  • вид бізнесу і стратегічні перспективи;

  • інші ринкові фактори.

При створенні власного бізнесу враховують такі важливі моменти:

  • вибір місцезнаходження підприємства;

  • одержання різноманітних дозволів на початок функціонування бізнесу;

  • пошук приміщення для офісу та операційної діяльності й їх облаштування;

  • формування структури підприємства;

  • підбір кадрового потенціалу;

  • налагодження ділових контактів.

Вибираючи місцезнаходження і розміщення свого підприємства, керуються факторами, відображеними на рис. 5.2.

Рис.5.2. Фактори, які впливають на вибір місцезнаходження підприємства

Після вибору місцезнаходження (чи загалом регіону) необхідно визначити місце розміщення підприємства всередині обраного регіону (місто, приміська зона, сільська зона), керуючись порівняльними ознаками, відображеними в табл. 5.1.

Таблиця 5.1.

Порівняльні ознаки для вибору місцезнаходження підприємства

Порівняльні ознаки

Місто

Приміська зона

Сільська зона

1. Вартість землі

Висока

Середня

Низька

2.Податкові платежі

Високі

Середні

Можливі дотації

3. Робоча сила

Кваліфікована (достатня пропозиція)

Кваліфікована, залучена з міста, некваліфікована, залучена з села

Некваліфікована (достатня пропозиція)

4. Інфраструктура

Хороші транспортні можливості, високий рівень послуг

Задовільні транспортні можливості, достатній рівень обслуговування, достатнє е негро – і водопостачання, хороші умови для відпочинку

Транспортні можливості обмежені, недостатній рівень комерційних послуг

5.Можливості дозволу на будівництво

Великі труднощі

Менші труднощі

Незначні труднощі

6. Ринкові

можливості

Дефіцит ринкових ніш

Менший дефіцит ринкових ніш

Достатньо ринкових ніш

7.Рівень конкуренції

Високий

Середній

Низький

Вибір місцезнаходження і розміщення підприємства залежить від виду підприємницької діяльності. Особливості розміщення підприємств різного виду діяльності відображені на рис. 5.3—5.5.

Для комерційного підприємства велике значення має вибір приміщення. Дешеві приміщення вибирають підприємства, які мають високий прибуток і низький товарооборот; стійкий попит; високі витрати, пов'язані зі збутом яким необхідно багато місця для внутрішніх вітрин та посилена реклама і товаропросування.

Рис. 5.3. Особливості розміщення виробничих підприємств

Рис. 5.4. Особливості розміщення комерційних підприємств

Приміщення з високою орендною платою більше підходять для підприємств, які відводять вагоме місце вітринам, мають високий рівень обороту, низький валовий прибуток, звертаються до випадкових покупців, мають низькі накладні витрати на одиницю продажу, можуть менше уваги приділяти рекламі.

Крім того, при виборі приміщення слід зважати і на фактори, які диктуються місцевими обставинами. Наприклад, у деяких великих торговельних зонах успішно функціонують магазини електроприладів, тканин, килимів, меблеві відділи, оскільки великий потік покупців у цих місцях збільшує товарооборот.

Рис. 5.5. Особливості розміщення підприємств сфери послуг

Приміщення з високою орендною платою більше підходять для підприємств, які відводять вагоме місце вітринам, мають високий рівень обороту, низький валовий прибуток, звертаються до випадкових покупців, мають низькі накладні витрати на одиницю продажу, можуть менше уваги приділяти рекламі.

Крім того, при виборі приміщення слід зважати і на фактори, які диктуються місцевими обставинами. Наприклад, у деяких великих торговельних зонах успішно функціонують магазини електроприладів, тканин, килимів, меблеві відділи, оскільки великий потік покупців у цих місцях збільшує товарооборот.

Започаткування власної справи пов'язане з необхідністю одержання багатьох дозволів. Дозвіл є документом, який надає підприємцеві право доступу до інфраструктури чи право на початок роботи з дотримання норм безпеки проведення робіт у зайнятих приміщеннях, санітарних норм випуску продукції тощо. Дозволи належить одержувати до початку функціонування підприємства, використання будівель, переобладнання офісу, або будівництва споруд чи встановлення кіоску, павільйону тощо.

Обов'язковим для підприємців є дозволи на початок роботи від органів державного пожежного нагляду, органів державної санітарно-епідеміологічної служби та органів державного нагляду за охороною праці, а також дозволи на відведення земельної ділянки та будівництво і на придбання приміщень.

Дозволи, що видаються для здійснення господарської діяльності, вимагають дотримання певних норм як у плануванні нового будівництва чи переобладнанні приміщення, так і для робіт, які слід при цьому проводити. Ці норми стосуються і відведення місця під будівництво об'єкта чи встановлення кіоску, а також використання приміщення. Зазвичай ці норми розробляються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими на здійснення державної політики щодо забезпечення безпеки ведення робіт, випуску і реалізації продукції та надання послуг, а затверджуються вони або цими ж органами, або Кабінетом Міністрів України за їх поданням. У визначених законодавством випадках такі норми можуть також розроблятись і затверджуватись місцевими органами влади.

В Україні нараховуються десятки різних дозволів, та визначити їх точну кількість важко з огляду на певні труднощі. По-перше, незважаючи на те, що більшість дозволів, які видають державні органи, є уніфікованими в усіх регіонах, на практиці місцеві органи влади вводять дозволи, які в інших регіонах або містах не запроваджуються. По-друге, різницю між дозволом, погодженням та експертизою не завжди чітко визначено, тобто відсутні стабільні критерії для їх однозначного розмежування.

У першому випадку перед тим, як одержати дозволи "однієї установи", від підприємств вимагають отримання низки погоджень або експертиз, які є обов'язковою умовою для одержання такого дозволу. Ці документи надаються або цією установою, або, як у більшості випадків, іншими установами, організаціями чи навіть підприємствами.

У другому випадку термін "дозвіл" означає на практиці комплекс дозволів, кожен з яких надається органом, не пов'язаним з іншими, і є однаково важливим для остаточного отримання "дозволу". Окремий дозвіл сам по собі є завершеним документом, але одного його не достатньо, а відтак лише комплекс окремих дозволів дає змогу отримувати загальний дозвіл. Наприклад, коли підприємство повідомляє про одержання "дозволу на переобладнання приміщення", то це означає, що воно одержало визначену кількість дозволів "єдиної установи", необхідних для переобладнання приміщення. Кількість органів, установ, організацій, залучених до процесу надання дозволу, залежить від розташування об'єкта, історичного статусу, наявної інфраструктури тощо, а також від робіт, які слід виконати.

На практиці отримати дозвіл означає виконати цілу низку визначених умов, на доказ чого слід отримати певну кількість підписів перед тим, як підприємець може розпочинати запланований процес у визначеному місці, наприклад установлення кіоску, переобладнання офісу або будівництво нового об'єкта. Загальну кількість "підписів", які належить одержати, неможливо точно визначити наперед, оскільки це залежить від розташування самого об'єкта. Унаслідок цього у процесі одержання дозволу може виявитися, що підприємству потрібно отримати додаткові погодження або експертні оцінки.

Головні перешкоди при одержанні дозволів:

    • недоступність інформації (8- 15%);

    • неофіційні платежі (8 – 18%);

    • часті змінив процедурах одержання дозволів (20%);

    • складні ,непрозорі процедури (20%);

    • неоднозначність вимог представників регулятивних органів (30-38%);

    • значна процедура одержання дозволів, погоджень (25-32%);

    • кількість необхідних документів (40-45%).

Найважче одержати повний перелік дозволів від управління земельних ресурсів, управління архітектури, місцевих органів влади і департаменту житлового та комунального господарств, державної санітарно – епідеміологічної служби, дарждепартаменту пожежної безпеки, електропостачання.

Найбільше часу вимагає одержання дозволів на відведення земельної ділянки (в середньому 46 робочих днів) та на будівництво (32 робочих дні). Для порівняння: у 2001 р. підприємці повідомляли, що на одержання дозволу на відведення земельної ділянки витрачається близько 27 робочих днів, а на будівництво — 17.

Затрати, які несуть підприємства при одержанні дозволів в Україні, коливаються залежно від видів дозволів. Визначення вартості отримання дозволу або чітка вказівка на безкоштовний характер його надання в чинному законодавстві є швидше винятками, ніж правилами. Те саме стосується і плати за виконання необхідних процедур, що передують отриманню дозволу.

Водночас чинне законодавство надає органам, що видають дозволи, право отримувати винагороду за такі послуги, як надання експертних висновків, проведення робіт з обміру земельних ділянок тощо. У більшості випадків одержання дозволу може бути пов'язане з послугами, що їх надають регуляторні органи. Тарифи на ці послуги, як правило, визначаються на підставі вартості однієї робочої години одного працівника певного органу. Тому в кожному конкретному випадку кінцева вартість наданої послуги, а також кількість годин, затрачених працівником на її надання, можуть істотно відрізнятися.

Оскільки найбільше проблем при започаткуванні власного бізнесу виникає під час одержання дозволу на відведення земельної ділянки, будівництва та переобладнання приміщень, то варто детальніше розкрити "земельні заборони".

Першим аспектом, на який варто звернути увагу потенційного покупця, є цільове призначення земельної ділянки, яке визначає його приналежність до тієї чи іншої категорії земель України.

Із самого початку покупець може стати заручником того, що було порушено порядок встановлення і зміни цільового призначення земельної ділянки. У свою чергу це може спричинити визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а можливо, і визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок та інші наслідки згідно зі ст. 21 ЗКУ.

У подальшому використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може привести до припинення права користування ділянкою на підставі ст. 141 ЗКУ в порядку, передбаченому ст. 144 ЗКУ. Проте це порушення не спричиняє обмеження права розпорядження земельною ділянкою.

Цільове призначення земельної ділянки стало об'єктом окремого вивчення. По суті, воно як своєрідне обмеження права власності, розширює потенційні можливості щодо експлуатації земельної ділянки. Так, для здійснення популярної, але юридично не існуючої котеджної забудови є можливим використання земель трьох різних цільових призначень: земель житлової і громадської забудови, сільськогосподарських земель, земель рекреаційного призначення.

При всьому різноманітті земель житлової та громадської забудови для спорудження котеджу або котеджного містечка підійдуть земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва, так звана присадибна забудова (ст. 40 ЗКУ). Проте згідно зі ст. 38 ЗКУ така забудова може здійснюватися лише у межах населеного пункту (селище, село, місто).

Саме у зв'язку зі складністю "відхопити" шматочок землі у межах населених пунктів погляд багатьох інвесторів звернений на землі сільськогосподарського призначення. До сільськогосподарських земельних ділянок, забудову яких дозволено здійснювати для власних потреб, належать землі фермерського господарства (далі — ФГ), земельні ділянки особистих селянських господарств (далі — ОСГ), земельні ділянки для садівництва.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. № 973-ГУ фермерське господарство та його члени мають право споруджувати житлові будівлі, господарські будівлі та споруди. Громадяни, які створили фермерське господарство, мають право влаштувати постійне місце проживання у тій частині земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення окремої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Проте у разі виведення землі фермерського господарства зі складу земель сільськогосподарського призначення, змінюючи її цільове призначення, необхідно зважати на обмеження щодо максимальних розмірів присадибної ділянки, встановлених ст. 121 ЗКУ: у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га.

Згідно з Законом України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р. № 742-ІУ забудова земель особистого селянського господарства житловими будинками, господарськими будівлями та спорудами дозволена у разі провадження господарської діяльності без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають.

Звісно, юридичні особи зможуть претендувати на землі ФГ і ОСГ тільки після виведення їх зі складу земель сільськогосподарського призначення. Проте законодавством не заборонено здійснювати забудову цих земель, у тому числі і юридичним особам у межах простого товариства відповідно до глави 77 ЦКУ.

Для спорудження будинків і господарських будівель можуть використовуватися і земельні ділянки для садівництва (частина друга ст. 35 ЗКУ). При цьому необхідно врахувати, що основним цільовим призначенням таких земельних ділянок є закладання і вирощування саду (дерев та кущів). Перевага цього виду земель полягає у тому що, на відміну від ФГ і ОСГ щодо їхнього використання встановлено найменше законодавчих обмежень. Більше того, у разі провадження колективного садівництва і створення садового товариства основним документом, що регулює відносини і діяльність у межах цього товариства, буде його статут. Тому недоцільно змінювати цільове призначення сільськогосподарських земель для садівництва на іншу категорію. Найкраще оптимально використовувати їх у межах садового товариства для котеджної забудови.

Найбільше для заміської котеджної забудови придатні землі рекреаційного призначення. Під забудову цієї категорії земель дозволено дачне будівництво і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації згідно зі ст. 51 ЗКУ.

У земельному законодавстві немає обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть перебувати у власності однієї особи. Проте придбання кількох сусідніх земельних ділянок одного цільового призначення не приводить до автоматичного об'єднання їх у єдиний об'єкт права власності. Кожна з ділянок розглядатиметься як окремий об'єкт права власності.

Обмеження за статусом сторін правочину є логічним продовженням конституційного принципу про те, що земля — це основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України).

Можливо, у зв'язку з турботою про національні інтереси було продовжено заборону:

  • на продаж або відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб;

  • продаж або відчуження земельних часток (паїв) громадянами України, окрім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Маючи бажання та фінансові можливості, наявні законодавчі обмеження щодо статусу продавця ділянки можна подолати шляхом:

  1. зміни цільового призначення сільськогосподарської ділянки на жилу і громадську забудову в межах населеного пункту. Якщо є відповідні можливості, вдаються і до розширення меж населеного пункту;

  2. оренди земельної ділянки з правом / зобов'язанням викупу;

  3. об'єднання земельних ділянок для спільної сільськогосподарської діяльності без створення юридичної особи (просте товариство);

  4. створення юридичної особи за участю фермерського господарства з умовою про передачу земель фермерського господарства до статутного капіталу згідно зі ст. 27 ЗКУ. Саме на ці землі не поширюється заборона, встановлена в п. 14 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.

Статус покупця відіграє не менш важливу роль в умовах обмежувального земельного законодавства України, за яким до обмежень належать:

  • заборона на набуття громадянами та юридичними особами права власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею більше ніж 100 гектарів до 1 січня 2015 р. (п. 13 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ). Знову ж таки одним із варіантів "обходження" цієї норми є об'єднання ділянок як внесків до спільної діяльності без створення юридичної особи (просте товариство);

  • заборона на передачу земель сільськогосподарського призначення у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (частина друга ст. 22 ЗКУ). Ця заборона поширюється і на створених та зареєстрованих в Україні юридичних осіб, до складу засновників яких входить хоча б одна іноземна юридична особа, іноземний громадянин або особа без громадянства;

  • заборона на набуття права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населеного пункту, окрім випадків придбання об'єктів нерухомого майна і для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні (частина друга ст. 82 ЗКУ);

  • заборона на набуття права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населеного пункту без придбання об'єкта нерухомого майна (частина друга ст. 82 ЗКУ).

До привабливих і водночас небезпечних для покупця місць розташування ділянок можна віднести:

— ділянки, що межують з озерами, водосховищами та іншими водоймищами, через наявність обмежень щодо забудови прилеглих до водного об'єкта водозахисних зон і прибережних захисних смуг, які входять до їхнього складу, а також санітарних зон згідно зі ст. 87 Водного кодексу України та Порядку користування землями водного фонду, затвердженого постановою КМУ від 13 травня 1996 р. № 502. Розміри та межі водоохоронних і санітарних зон визначаються Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою КМУ від 8 травня 1996 р. № 486, і постановою КМУ від 18 грудня 1998 р. № 2024 "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів":

  • наявність замкнених земельних ділянок лісового фонду (площею більш як 5 гектарів) згідно з частиною другою ст. 56 ЗКУ або наявність замкнених природних водоймищ (площею більш як 3 гектари) відповідно до частини четвертої ст. 59 ЗКУ;

  • розташування ділянки вздовж або поблизу придорожньої зони автомобільних (позаміських) доріг на відстані від краю проїжджої частини від 32,5 до 100 метрів. Це призводить до неможливості використання зазначеної площі у зв'язку з організацією там охоронної зони згідно з Єдиними правилами ремонту й утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затвердженими постановою КМУ від ЗО березня 1994 р. № 198;

  • розташування на території або біля неї електричних мереж, повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв охоронних № 209, а також охоронних зон навкруги ліній зв'язку відповідно до Правил охорони ліній електрозв'язку, затверджених постановою КМУ від 29 січня 1996 р. № 135;

  • розташування ділянки біля об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України. Навколо таких зон можливе існування особливого режиму використання земель згідно зі ст. 115 ЗКУ, ст. 22 Закону України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ "Про державний кордон України".

Порівнюючи переваги і недоліки, підприємець зважує вагомість і цінність кожної складової, а тоді приймає рішення стосовно започаткування власної справи.

При створенні власного бізнесу підприємець зіштовхується ще з однією проблемою — вибором назви підприємства. Назва підприємства чи товару — це важливий фактор у політиці бізнесу, який значною мірою зумовлений його етикою. Про комерційну цінність імені підприємства свідчить такий факт: середня британська чи американська компанія оцінюється на фондовому ринку у два рази дорожче ніж її балансова вартість, а компанія із сильною торговою маркою — У чотири рази. При виборі назви необхідно консультуватися з маркетологом, психологом, дизайнером, тобто різними спеціалістами зі створення імені торгової марки.

Наука і мистецтво створювати імена, назви суб'єктів підприємства називається семонемікою.

Вітчизняні підприємці, вибираючи назву підприємству, здебільшого керуються такими підходами:

1) власне ім'я чи прізвище — це перше, що спадає підприємцю на думку, коли він стикається із проблемою найменування свого бізнесу. І тому маємо цілу низку "Вікторів" та "Вікторій". Зауваження. Спочатку потрібно завоювати собі ім'я у професійному колі і тільки потім перетворювати його в товарну марку (приклад: Ів Сен-Лоран чи Михаїл Воронін). В іншому випадку це називається "павлиною пихатістю";

2) для назв підприємств використовують імена богів, зокрема античних на чолі із самими Зевсом. Серед таких назв найпопулярнішими є Меркурій (він же Гермес). Зауваження. Перед вибором імені, заглянувши в міфологічний словник, треба ознайомитися, чому покровительствував той чи інший бог;

  1. "скромніші" підприємці звертаються за допомогою до алфавіту, зокрема грецького. і маємо цілий ряд "Дельт", "Гамм", "Омег";

  2. географічні назви — це тяга до минулого, адже за радянських часів одних колгоспів із назвою "Україна" було понад сотні. Зауваження. Цей підхід із категорії провінціальних, оскільки такі назви, прив'язані до певної місцевості, не відомі широкому загалу і можуть викликати різні асоціації;

5) описові назви — "Меблі", "Сантехніка", "Нерухомість" мають конкретний характер, але більше підходять до дрібних торговельних фірм, оскільки окреслюють їх сферу діяльності. Зауваження. Солідний виробник не повинен використовувати "загальні слова", за якими важко визначити свою торгову марку;

6) використання абревіатури - досить популярного типу словоутворення. Цей підхід використовують за відсутності свіжих ідей. Зауваження. Новоутворене слово має бути приємним на звучання і не довгим (наприклад, ІВМ, але не ППОПУ);

  1. використання символізму (рослинний і тваринний світ) — це досить поширений підхід;

  2. оригінальний підхід, який би використовував магію впливу абсолютно нових слів (для прикладу, "Хегох", "Косіак") трапляється дуже рідко.

Отже, перед тим, як підібрати назву для свого бізнесу, треба добре подумати, бо від цього буде залежати її позиціонування на ринку.

При виборі назви підприємства беруть до уваги фактори, відображені на рис. 5.6.

Рис. 5.6. Фактори, які виливають на вибір назви підприємства

Чинне законодавство встановлює певні вимоги до найменування суб'єктів підприємництва, зокрема заборонено:

1) використовувати в найменуванні повні або скорочені назви органів державної влади, місцевого самоврядування та похідних від них найменувань. Однак, якщо в найменуванні підприємства є прив'язка до назв території, то це не суперечить закону (наприклад, "Український хліб", "Житомирський льон" тощо);

  1. використовувати в найменуванні суб'єкта підприємництва тотожні найменування;

  1. вживати в найменуванні слово "фірма". Так, наприклад: тотожні найменування містять суперечність: ПП "Агат" не є тотожним ТзОВ "Агат", оскільки поняття найменування містить відомості про організаційно-правову форму і назву. Якщо організаційно-правова форма різна, то тотожності немає.

Отже, спосіб входження в бізнес шляхом створення власного підприємства має свої переваги і недоліки, основні з яких відображені на рис. 5.7.

Рис. 5.7. Переваги і недоліки створення власного бізнесу

Проходження всіх етапів на шляху створення свого бізнесу - це велика школа гарту для підприємця в ринковому вирі. А кожний вдалий крок - це міні-успіх на шляху реалізації своєї ідеї. Дуже часто цей етап дається підприємцю найважче через відсутність досвіду, необхідних засобів підтримки, руйнування романтичного ореола в прагненні швидкого успіху. Але здолання його - це для підприємця поступ й утвердження свого статусу у сфері бізнесу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]