Вища нервова діяльність

Поняття вищої нервової діяльності введене в науку російським фізіологом І.П. Павловим.

Психічна діяльність людини є формою нервової діяльності.

Здійснюється нервова діяльність за допомогою рефлексів. Рефлекс – це відповідна реакція організму на зовнішні і внутрішні роздратування.

Рефлекси підрозділяються на безумовних (або природжені) і умовних (або придбані в процесі виховання).

Безумовні (або природжені) рефлекси забезпечують грубе пристосування організму до зовнішнього середовища. За рахунок безумовних рефлексів регулюється нормальна робота серця, органів дихання, травлення і так далі

До розряду складних, вищих природжених рефлексів відносяться так звані інстинкти, такі наприклад, як харчовий, половою, оборонний, батьківський.

Проте одних природжених рефлексів недостатньо для існування організму в умовах постійного навколишнього середовища, що змінюється.

Тому в процесі життя організм у відповідь на зовнішні і внутрішні подразники на базі вже природжених рефлексів виробляє нові рефлекси, які називаються умовними (або виховними). З їх допомогою відбувається точніше і тонше пристосування організму до умов навколишнього середовища.

Здійснюється нервова діяльність на основі двох безперервно протікаючих і взаємодіючих між собою процесів – збудження і гальмування.

Само утворення умовних рефлексів відбувається в результаті збудження, яке виникає під дією зовнішніх подразників (звук, світло і так далі).

При формуванні умовних рефлексів в різних ділянках кори головного мозку виникають вогнища збудження між якими встановлюються тимчасові зв'язки.

Як процес збудження, так і процес гальмування можуть відрізнятися різною рухливістю і на довго затримуватися в окремих областях кори мозку.

Велике значення для вивчення вищої нервової діяльності має вид гальмування.

Прийнято розрізняти два види гальмування: 1) безумовне (або зовнішнє) – воно властиве всім відділам ЦНС, і 2) умовне (або активне) гальмування, яке спостерігається тільки в корі головного мозку.

Особливо важливим для розуміння процесів вищої нервової діяльності є умовне гальмування, яке піддається постійному тренуванню і вдосконаленню разом із зростанням і розвитком людини, тобто в процесі набуття життєвого досвіду.

Під впливом виховання, суспільних, соціальних вимог чоловік в процесі зростання і розвитку поступово научається активно керувати гальмівним процесом в своїй життєдіяльності, свідомо загальмовувавши виконання деяких своїх бажань (наприклад, несумісних із загальноприйнятою мораллю) і довільно здійснювати ті дії, які треба здійснювати.

Починаючи з раннього віку, умовні рефлекси, що послідовно виробляються, поступово ускладнюються.

У людини виникають відчуття, враження і уявлення як на безпосередні подразники, так і на людське СЛОВО. У першому випадку це позначається як перша сигнальна система, а в другому – як друга сигнальна система. Завдяки другій сигнальній системі людина здатна спілкуватися, абстрактно роздумувати, виражати загальні відвернуті уявлення і поняття. Це є виключно людське, вище мислення, яке пов'язане з функцією мови, а також спілкуванням.

Таким чином, досвіду, що набуває протягом життя людини, відбивається і відображається в другій сигнальній системі. Проте обидві системи сигналів (і перша і друга) існують в нерозривному зв'язку і взаємодіють один з одним.

ПОРУШЕННЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

Роль надзвичайних подразників у виникненні психогенних порушень вищої нервової діяльності.

Виникнення психічних порушень майже завжди пов'язане з дією на нервову систему (тобто психіку) людини надмірних по силі подразників. Це приводить до порушення процесів збудження і гальмування в корі головного мозку.

При дії надзвичайно сильних подразників, особливо загрозливих життю, може розвинутися або загальне гальмування всієї кори великих півкуль, або – психогенне збудження.

1. Загальна загальмованість виявляється раптово наступаючою повною знерухомленістю людини (реактивний ступор). Цей стан триває від декількох хвилин до декількох годин, і супроводжується пітливістю і глибоким затьмаренням свідомості за типом раптово наступаючого сну, після якого людина не може нічого пригадати.

2. Навпаки, психомоторне збудження виявляється раптовим хаотичним безглуздим неспокоєм (безладні рухи рук, з криками, іноді безглузда втеча) і супроводжується прискореним серцебиттям, різким зблідненням або почервонінням шкіри, пітливістю. Також при цьому хворий не може пригадати що з ним відбувалося.

Зокрема, гострі шокові реактивні психози виникають під впливом раптовою і дуже сильної психічної травми, частіше при масових катастрофах (землетрус, пожежа, повінь, транспортні катастрофи і так далі).

3. При менш глибокому, але достатньо сильному гальмуванні, що не охоплює всю кору головного мозку, розвиваються різні форми реактивних станів (істеричний синдром, стан зміненого стану і мовної сплутаності, гострі психози страху).

• При гострих психозах страхах основною ознакою стає панічний, нестримний страх. Іноді, при цьому, психомоторне збудження змінюється загальмованістю, хворі як би застигають в позі, що виражає жах, відчай. Такий стан зазвичай зникає через декілька днів, але надалі всяке нагадування про травмуюче переживання може знову спровокувати напад страху.

4. У психічно хворих осіб можуть спостерігатися галюцинації (сприйняття, що виникають за відсутності реального об'єкту), причиною яких можуть з'явитися інертність, застійність процесу збудження, яке може локалізуватися або на рівні першої сигнальної системи (і тоді у хворого виникають зрительные, нюхові і ін. галюцинації), або на рівні другої сигнальної системи (і тоді у хворого мають місце словесні галюцинації – він чує голоси, які йому загрожують або сміються над ним і так далі).

5. У основі нав'язливих переживань (хворі з неврозом нав'язливих станів, шизофренією, психастенією) лежить патологічна інертність, малорухливість процесу збудження в тих ділянках кора головного мозку, яка відповідальна за відчуття, відчуття і уявлення.

При цьому розрізняють нав'язливість відвернутого змісту і плотсько-образні нав'язливості обтяжливого змісту.

• До відвернутих навязчивостям відносяться нав'язливий рахунок, нав'язлива згадка забутих імен, різних термінів, просто нав'язливе мудрування (розумова жуйка).

• Плотсько-образні нав'язливості у свою чергу підрозділяються на наступні групи:

) нав'язливі сумніви, постійна невпевненість в правильності здійснюваних дій;

) явні неправдоподібні нав'язливі уявлення від яких неможливо позбавитися;

) нав'язливі спогади про яку-небудь неприємну подію, не дивлячись на всі зусилля не думати;

) нав'язливі дії – рухи, що здійснюються проти бажання хворої людини не дивлячись на всі зусилля, щоб їх стримати.