1. Проаналізуйте основні напрями, характер зовнішньої політики Галицько-Волинського князівства.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. В період занепаду торгівлі в другій половині 12 – 13 столітті змінюється періодом піднесення в 14 столітті Досить активно зовнішня торгівля ведеться в цей період Галицько-Волинською державою, яка користувалася своїм досить вигідним географічним положенням. Вона підтримувала зв'язки

з Візантією, Польщею, Генуєю. В 1203 р., об'єднавши Волинь із Галичиною, Роман Мстиславич завдає поразки своїм суперникам із Суздаля й оволодіває Києвом. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.Здавалося, от-от має відбутися об'єднання всіх колишніх київських земель, що складають територію сучасної України. Враховуючи те, наскільки князь Роман наблизився до здійснення цієї мети, сучасні українські історики відводять йому у своїх дослідженнях особливе місце. Щоб захиститиукраїнські князівства, Роман провів ряд нечувано успішних походів на половців, разом із тим він заглибився далеко на північ у польські та литовські землі. Прагнення розширити межі своїх і без того величезних володінь стало причиною його смерті. В 1205 р., йдучи польськими землями, Роман потрапиву засідку й загинув. Територіальне об'єднання, яке він створив, протрималося всього шість років — занадто короткий час,тщоб із нього могло викристалізуватися якесь стійке політичне ціле. І все ж сучасники Романа на визнання його видатних досягнень називали його «Великим» і «повелителем усієї Русі». Отже, і в період існування Київської Русі і під час розвитку Галицько-Волинського князівства зовнішня політика проводилася досить активно і різнобічно. ізнобічно.

2. Які об’єктивні та суб’єктивні фактори сприяли процесу формування й діяльності громадських і політичних організацій Наддніпрянської України наприкінці хvііі – у першій половині хіх ст.?

На тлі політичних рухів, що мали місце на українських землях на початку ХІХ ст. швидкими темпами став відбуватися процес, який отримав назву українського національного відродження.

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, культурницьким та політичним. На фольклорно-етнографічному етапі невелика група вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирала та вивчала історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам’ятки. Змістом культурницького етапу є відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо у літературі та освіті. Політичний етап характеризується більшим організаційним згуртуванням національних сил, появою та зміцненням їх політичних організацій, усвідомленням національних інтересів, активною боротьбою за національне визволення.Ліквідація автономного устрою Слобідської України, Запорожжя, Гетьманщини у 60-80-х роках ХVІІІ ст. викликала протест серед значної частини козацької старшини, права якої на дворянський титул неохоче визнавались Санкт-Петербургом. Шляхтичі були звільнені від обов’язкової державної і військової служби, їх маєтки не підлягали державній конфіскації, їх могли судити лише такі, як вони. Захищаючи свої станові права та привілеї, шляхта водночас відстоювала автономні права України. Крім автономістських настроїв нащадків козацької старшини, могутнім поштовхом до українського національного відродження стали нові міжнародні реалії та світоглядні і політичні теорії. Французька революція покликала до життя нову модель нації (незалежно від суспільної верстви всі громадяни держави вважались представниками єдиної нації), яка стала прикладом для інших народів Європи. Іншим сильним подразником українського руху було поширення романтизму. Романтики прославляли народ, його пісенну культуру, традиції як вияв своєрідного національного духу.

У 1819 р. у Петербурзі побачила світ перша збірка українських історичних дум, які зібрав М.Цертелєв. У 1827 р. з’явилося видання українських пісень, підготовлених Михайлом Максимовичем. Ця збірка вплинула на творчість Шевченка, Гоголя, Пушкіна та ін.

Романтичний напрям в українській літературі аж до 30-40-х років XIX ст. співіснував з класицизмом. Це добре помітно на творчості І.Котляревського. Поема "Енеїда"(1798 р.) є зразком літератури класицизму, а п’єса "Наталка Полтавка" – романтизму.

3. Княгиня Ольга встановила «уроки», якими передбачалося:

б) визначення розміру повинностей на користь київських князів

4. Після усунення від влади І. Виговського гетьманом обрано:

б) Юрія Хмельницького

5. Розподіл України на Лівобережну і Правобережну відбувся:

в) 1663 року

6. Встановіть хронологію історичних подій:

в) формування поняття «навчання грамоти» (в писемних пам’ятках)

а) відкриття Львівської братської школи

б) створення перших в українських землях жіночих гімназій (Київ та Полтава)

г) створення Генерального секретарства освіти на чолі з І. Стешенком

д) Перетворення Донецького, Сімферопольського та Запорізького педагогічних інститутів на університети

7. Рейди партизанських з’єднань на Правобережну Україну 1943 року, крім воєнних цілей, передбачали:

а) нейтралізацію впливу на цій території ОУН та її збройних формувань

8. Утворення української групи сприяння Гельсінських угод пов’язано з:

г) проведенням Наради з безпеки та співробітництва в Європі

9. Метою діяльності Української Центральної Ради було:

а) проголошення незалежності України;

10. Постання в Україні руху «шістдесятників» зумовлено:

г) поверненням в українську культуру забутих і репресованих імен

11. Яку позицію займало партійне керівництво УРСР на чолі з Володимиром Щербицьким стосовно реформаторського курсу Михайла Горбачова упродовж 1985–1987 рр.?

б) офіційна підтримка курсу «перебудови» та фактичне блокування реформаторських кроків союзного партійного керівництва

12. Унаслідок територіальних змін у Східній Європі впродовж 1939-1940 рр.:

а) більшість українських земель увійшла до складу СРСР, Закарпаття залишилось у складі Угорщини