Заміна сторони у господарському процесі. Процесуальне правонаступництво. Стаття 25. Процесуальне правонаступництво

В разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. 1. У процесі розгляду господарсько-правового спору права або обов'язки суб'єктів спірних матеріальних правовідносин ще до завершення процесу внаслідок різних обставин можуть перейти до іншої особи, яка не є учасником даної конкретної справи. У цьому випадку відбувається процесуальне правонаступництво, тобто заміна однієї зі сторін процесу іншою особою — правонаступником. Коментована стаття називає випадок процесуального правонаступ-ництва через вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника. Отже, йдеться про універсальне або сингулярне правонаступництво у матеріальному праві. Розподіл правонаступництва у матеріальному праві на універсальне та сингулярне пов'язане з об'єктом прав та обов'язків, які переходять до правонаступника. Універсальне правонаступництво, тобто перехід всіх правомочное -тей до іншої особи, має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між громадянами — у порядку спадкування. Сингулярне правонаступництво має місце тоді, коли сторона своє право переуступає у конкретному матеріальному правовідношенні. Порівняльний аналіз положень ЦПК України та ГПК України дає можливість стверджувати, що у процесуальних правовідносинах має місце, головним чином, сингулярне правонаступництво, оскільки передаються або права, або обов'язки (переуступка права вимоги, прийняття боргу іншої особи на себе, переведення боргу). Звідси випливає, що в коментованої статті йдеться також про сингулярне правонаступництво. Процесуальне правонаступництво відповідно до коментованої статті можливе на всіх стадіях господарського процесу.

Стаття 26.   Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Участь третіх осіб у господарському процесі надзвичайно важлива та необхідна для правильного та своєчасного розгляду та вирішення господарської справи, оскільки надає можливість зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємовідносини сторін, запобігти винесенню суперечливих і навіть взаємовиключних судових рішень. Треті особи — учасники господарського процесу, які, як і сторони, перебувають у допроцесуальних правовідносинах з тією чи іншою стороною або з ними обома, хоча і відрізняються від останніх тим, що: 1) їхні права та інтереси повністю або частково не збігаються з правами та інтересами сторін; 2) вони вступають у справу, яка вже розпочата сторонами. Відповідного до цього Кодексу у господарському процесі беруть участь два види третіх осіб, які розрізняються за характером процесуальних правовідносин між третіми особами і стороною чи сторонами судового процесу: 1) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет позову (ст. 26); 2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову (ст. 27). Треті особи обох видів віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі, а тому мають юридичну заінтересованість, внаслідок того, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом справи між сторонами. При цьому заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає у тому, що рішення, яке буде винесене господарським судом щодо конкретного спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування шкоди від неї — пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає у недопущенні прийняття господарським судом несприятливого для себе рішення. Згідно з коментованою статтею треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, характеризує таке: 1) вони вступають у процес, що вже почався; 2) втручаються у спір, який вже виник між сторонами; 3) їх інтереси, як правило, суперечать інтересам обох сторін; 4) заявляють самостійні вимоги на предмет спору; 5) відстоюють у процесі свої інтереси, а тому їх юридична заінтересованість має особистий характер; 6) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або обох сторін. При цьому треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет позову, вступають у процес шляхом подання позовної заяви, що має відповідати вимогам статей 54—57 цього Кодексу. Така третя особа наділяється тими самими правами та обов'язками, що і первісний позивач, але лише щодо своїх вимог. Слід зазначити, що вступ у справу третьої особи із самостійними вимогами можливий у будь-який час провадження у господарському суді, але до прийняття рішення. Коментована стаття покладає на господарський суд обов'язок, який полягає в тому, що про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд має винести ухвалу. Вступ у процес третьої особи із самостійними вимогами призводить до виникнення двох окремих справ, об'єднаних в одне провадження. У справі, що виникла першою, сторонами є попередній позивач і відповідач. У другій справі позивачем є третя особа, а відповідачем — попередній позивач або відповідач чи вони обидва. Треті особи із самостійними позовними вимогами не є співвідповідачами, адже останні адресують свої вимоги лише відповідачу, тоді як треті особи можуть заявляти їх або тільки до відповідача, або до них обох. Вимоги співпозивача до відповідача чи співвідповідачів обґрунтовуються наявністю спільного права, чого немає у третьої особи із самостійними позовними вимогами. Отже, третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, є суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, що вступають у справу в господарському суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити суб'єктивні матеріальні права чи охоронювальні законом інтереси. Господарський процес, що виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежить від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між сторонами і третьою особою. Вирішення спірних питань шляхом укладення мирової угоди чи внаслідок розгляду справи господарським судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідного розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити апеляційне провадження згідно з нормами цього Кодексу. При цьому зазначена відносна самостійність у розвитку господарського процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм суб'єктивних цивільних процесуальних прав і виконання обов'язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи лише з необхідності захистити власні інтереси.