2 Бондарь н.С. Права человека и местное самоуправление в Российской Федерации. — Ростов, 1998. — с.238.

громадянина та правовим статусом особи у місцевому самовряду­ванні, виступає суттєва модифікація у муніципально-правових відносинах сутності та змісту взаємозв'язку між такими парними категоріями сучасного конституціоналізму, як «влада» та «свобо­да». В умовах реального місцевого самоврядування вони перехо­дять у зовсім іншу «площину», уточнюються та утворюють якісно нову муніципально-правову конструкцію — «муніципальна вла­да» та «муніципальна свобода». Як і інші парні категорії, «муні­ципальна влада» та «муніципальна свобода» фіксують як їх єд­ність, так і протилежність. Однак, якщо у випадку категоріально­го «зіткнення» у конституційному та адміністративному праві, коли на одному полюсі правових відносин між державою та су­спільством (людиною, громадянином) перебуває державна влада, яка завжди пов'язана з підпорядкуванням, яке зумовлює примус заради підтримки правопорядку та здійснення управління, на дру­гому — завжди перебуває її протилежність, контрагент — громад­ська свобода, яка обмежує владу або зобов'язує її до певних дій¹. Тобто у такого роду відносинах завжди чітко протиставляється су­б'єкт та об'єкт владарювання, носій влади та виконавець.

У системі координат «муніципальна влада» — «муніципальна свобода» такого протиставлення немає. У механізмі місцевого са­моврядування, з одного боку, суб'єкт муніципальної влади — те­риторіальна громада та, з іншого — носій прав та свобод у місцево­му самоврядуванні, — збігаються.

^Муніципальна влада є, по-перше, засобом реалізації муніци­пальних прав та свобод, а по-друге, самі муніципальні права та свободи, за умови їх всебічного визнання, чіткої регламентації та забезпечення, виступають як гарантія стабільності та ефективно­сті муніципальної влади. При цьому своєрідною ланкою, яка зв'я­зує особу із її свободою, з одного боку, та муніципальною владою, з іншого, є свобода територіальної громади, громадська свобода².

1 Богданова h.A. Система науки конституционного права. — м., 2001. — с.15.

² Батанов A.B. Муниципальная власть и некоторые проблемы станов­ления науки муниципального права // Актуальные проблемы государ­ственного и правового строительства в Азербайджанской Республике в переходном периоде: Сб. науч. статей. 11 выпуск. — Баку, 2005. — С.37.

3 Бондарь н.С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обес­печение прав и свобод в местном самоуправлении. — м., 2004. — с.71.

Тим самим у системі реальних відносин самоврядування втілю­ється воля територіальної громади, її громадська свобода у поєд­нанні зі свободою окремої особи. Адже територіальна громада як місцеве співтовариство у такому випадку однаковою мірою є су­б'єктом влади і суб'єктом свободи, а особа — головним компонен­том суб'єкта і об'єкта системи місцевого самоврядування³.

Таким чином, права людини у місцевому самоврядуванні вхо­дять до категорії загальних конституційних прав громадян, а тому і до загальної конституційної правосуб'єктності. Однак реалізація цього виду прав викликає до життя спеціальну правосуб'єктність особи — муніципальну правосуб'єктність, яка включає муніци­пальну правоздатність і, відповідно, муніципальну дієздатність та муніципальну деліктоздатність громадян у сфері місцевого само­врядування. Фактично загальні конституційні права у місцевому самоврядуванні трансформуються в спеціальні суб'єктивні права та обов'язки, характеризувати які можна лише з урахуванням мети вступу особи у правовідносини у сфері місцевого самовряду­вання та їх об'єкта — питань місцевого значення. Важливо при цьо­му враховувати, що конкретні форми і механізми взаємодії (а часом, і взаємопроникнення) інститутів основних прав і свобод людини і громадянина з інститутами місцевого самоврядування можуть бути різні.

В умовах сучасної вітчизняної державності вони багато в чому визначаються не тільки самобутніми традиціями розвитку місце­вого самоврядування, а й специфікою історичних умов його ста­новлення, абсолютним запереченням, своєрідним державним табу на самоуправлінські ініціативи або нестабільною державною політикою у сфері прав людини та місцевого самоврядування, суперечливим конституюванням і розвитком інституту основних прав і свобод, національними особливостями соціального змісту місцевого самоврядування і, зокрема, специфікою поєднання в цьому інституті індивідуально-особистісних і колективістських начал.

Отже, як свідчить позитивний зарубіжний досвід, саме місце­ве самоврядування та реальна муніципальна влада є інтегруючою ланкою між громадянським суспільством та державою, основне призначення якої полягає в забезпеченні нестатків і потреб лю­дини, її колективних та індивідуальних прав і свобод як головно­го суб'єкта місцевого самоврядування. Крім того, лише розвину­те, з традиціями, місцеве самоврядування може протистояти по­тенційно можливому поверненню до авторитаризму та сприяти встановленню збалансованого співвідношення між державою та людиною.