1 Черкасов а.И. Сравнительное местное управление: теория и практи­ка. — м., 1998. — с.21, 22.

2 Основи муніципального права України: Навч. Посіб. / За ред. М.І. Кор-нієнка. — к., 2000. — с.27.

Розглянуті теорії місцевого самоврядування мали суттєвий вплив на муніципальне будівництво нашої країни. Теорії як гро-мадівського, так і державницького напряму істотно вплинули на зміст відповідних положень Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування. Так, за ст.7 Конституції в Україні «визнається» місцеве самоврядування, що зводить цей інститут у ранг природного права територіальної громади, а якщо взяти за основу ст.140 Основного Закону України, в якій ідеться про тери­торіальну громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядуван­ня, то можна дійти висновку, що вибір у нашій країні зроблено на користь громадської теорії. Про це ж свідчить і той факт, що місце­ве самоврядування здебільшого самостійно вирішує питання міс­цевого значення та зосереджується лише в селах, селищах та міс­тах як «природних» населених пунктах, а населення районів та областей не визнається самостійним суб'єктом місцевого самовря­дування. В цьому аспекті варто зазначити, що Конституція Украї­ни і профільний закон про місцеве самоврядування 1997 р., декла­руючи статус територіальної громади як провідного, центрального суб'єкта, є «надреволюційними» та, безумовно, «йдуть далі» на­віть за Європейську Хартію про місцеве самоврядування 1985 р., будуючи систему місцевого самоврядування через призму «люд­ського виміру», тобто від конкретної особи, людської спільноти, тоді як Хартія опікується системою бюрократичних інституцій — органів місцевого самоврядування. Однак ці норми залишаються декларацією, динаміки, механізму функціонування територіаль­них громад, умов для формування дієздатного місцевого самовря­дування, а звідси — розвитку муніципальної влади, на жаль, ство­рити не вдалося.

Водночас чимало важливих положень Конституції написано в дусі державної теорії. У них послідовно проведено ідею, що корін­ня місцевого самоврядування — у тій владі, джерелом якої є весь народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень — у зако­ні, тобто за принципом «дозволено лише те, що передбачено зако­ном». На користь державної теорії «працює» і збереження місце­вого самоврядування на регіональному рівні, хоча й як районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст¹.

Також державницький підхід проводиться в профільному зако­ні про місцеве самоврядування. Якщо в Конституції територіальна громада фіксується як первинний суб'єкт муніципальної влади, то в Законі закріплюється фактична конкуренція суб'єктів локаль­ної демократії — якщо територіальна громада буде нездатною здійснювати своє право на місцеве самоврядування (а хто це буде визначати, залишається невідомим), то воно буде здійснюватися під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самовряду­вання. Така законодавча можливість фактично нівелює конститу­ційне право територіальної громади на самостійне здійснення міс­цевого самоврядування, фактично усуває її на другий план у вирі­шенні питань місцевого значення. Такі тенденції свідчать про те, що держава потенційно не довіряє територіальній громаді та в будь-який час може повернутися до централізованого управління,

1 Основи муніципального права України: Навч. Посіб. / За ред. М.І. Кор-нієнка. — к., 2000. — с.28.

тим більше, що цим Законом виконавчі органи рад наділені не тільки самоврядними повноваженнями, а й делегованими повно­важеннями державної виконавчої влади, в межах реалізації яких вони фактично трансформуються в одержавлені структури. Крім того, за ст. 143 Конституції України з питань здійснення ними пов­новажень органів державної виконавчої влади вони підконтрольні відповідним органам державної виконавчої влади. До того ж коло­сальний обсяг делегованих повноважень фактично унеможливлює здійснення справ громадських. Тому, на думку деяких учених, прогноз реалізації такого сценарію не є безпідставним¹.

Здається, що політико-правові вчення про походження місце­вого самоврядування, сформульовані протягом століть вітчизня­ною та зарубіжною науковою думкою, не втратили своєї актуаль­ності до нашого часу, а знання уявлень про природу місцевого са­моврядування, взаємозв'язок держави та інститутів громадян­ського суспільства необхідне для успішного вирішення проблем формування місцевого самоврядування в сучасній Україні.

Контрольні питання для самоперевірки

1. 1 Баймуратов м.А. Европейские стандарты локальной демократии и местное самоуправление в Украине. — X., 2000. — с.10.

   Назвіть основні теорії (концепції) про походження місцевого самоврядування.

2. Проаналізуйте наукові погляди представників громадівської школи місцевого самоврядування. Дайте оцінку громадівській те­орії місцевого самоврядування з позицій сьогодення.

3. Розкрийте основні принципи державницької теорії місцевого самоврядування.

4. Охарактеризуйте з точки зору теорій (концепцій) виникнен­ня місцевого самоврядування конституційну модель місцевого са­моврядування в Україні.