his_uk1

200

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

57.Бо на їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без Христової віри.

58.Іс той пори племена романське і німецьке турбуються, і королів і панство вернули, і про свободу кричать, і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.

59.А племено слов янське то найменьший брат у сім ї Яфе-

товій.

60.Трапляється, що менший брат любить дуже отця, одначе получаєдолюменшупротистаршихбратів, апотім, якбратистарші своє потратять, а менший збереже своє, то і старших виручає.

61.Племено слов’янське ще до принятія віри не йміло ані царей, а ні панів, і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слов’яне одному Богу — вседержителю, ще його й не знаючи.

62.Як уже просвітились старші брати греки, романці, німці, тоді Господь і до менших братів слов’ян послав двох братів: Константина і Мефодія і духом святим покрив їх Господь, і переложили вони на слов’янську мову святеє письмо , і отправовать службу божую постановили на тій мові, якою всі говорили посполу, а сього не було ні у романців, ні у німців, бо там по-ла- тинськи службу одправовали, так що романці мало, а німці овсі не второпали, що їм читано було.

63.Іскорослов’янепреймоваливіруХристовутак, якніодин народ не преймовав.

64.Але було два лиха у слов’ян: одно — незгода між собою,

адруге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старіших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що у їх своє було лучше, ніж братівське.

65.І поприймали слов’яне од німців королів і князів, і бояр,

іпанів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали с самим простим чоловіком за рівню, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха, і помпа, і гвардія, і двор.

66.І панів у слов’ян не було, а були старшини: хто старший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх неволники.

67.І покарав Господь словянське племено гірше, ніж другі племена, бо сам Господь сказав: кому дано більше, з того більше

ізищеться. І попадали слов’яне в неволю до чужих; чехи і полаб- ці—до німців, серби і болгари — до греков і до турок, москалі

— до татар.

68.Іздавалось, от загине племено слов’янське, бо ті слов’яне, що жили около Лаби і Помор’я Балтицького, ті пропали, так що і сліду їх не осталось.

69.Але не до кінця прогнівився Господь на племено слов’янське, бо господь постановив так, щоб над сим племеном збулось писаніє: Камєнь єго же нє брєгоша зиждущий, той бисть во главу угла.

70.По многих літах стало в Славянщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.

71.Польща була з поляків і кричали поляки: у нас свобода і рівність, але поробили панство і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю саму гіршу, яка де-небудь була на світі,

іпани без жодного закону вішали і вбивали своїх невільників.

72.Московщина була з москалів і була у їх велика Річ Посполита Новгородська вільна і рівна, хочь не без панства: і пропав Новгород за те, що і там завелось панство, і цар московський взяв верх над усіма москалями, а той цар узяв верх, кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський, християнський.

73.І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя своєго нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так що цар Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.

74.А в Литві були литвяки, та ще до Литви належала Україна.

75.І поєдналась Україна з Польщею як сестра с сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов янські поміж собою.

76.І не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других— чи був він преж того паном чи невольником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.

77.І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: “татьби же и блуд ні же именуються у них”.

78.І постановило козацтво: віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тимто гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру та за ближніх і служили Богу, а не ідолу золотому. А Сагайдашний ходив Кафу руйнувати і визволив кільканадцять тисяч невольників

звічної підземної темниці.

201

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

202

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

79.І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах мирасього, азаписано нанебі, бозаїхбулиперед Богоммолитви тих, котрих вони визволили з неволі.

80.І день ото дня росло, умножалося козацтво і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слов’янських краях.

81.БонехотілаУкраїнаіттиуслідязиков, адержалась закону Божого, і всякий чужестранець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні на світі так щиро не молються Богу, ніде муж не любив так своєй жони, а діти своїх родителей.

82.А коли папи та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-христианє повірили, бутсім справді усе так і єсть, що папа каже, тоді на Україні зявились братства, такі, як були у перших християн, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з явилось.

83.Але панство побачило, що козацтво росте і всі люде скоро стануть козаками, єсть-то вільними, наказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки, хотіли забить народ простий як скотину, так, щоб йому не було ні чувствія, ні розуму, і почали пани обдирати своїх крепаков, отдали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над нерви-ми християнами, драли з їх, з живих, шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудями годовати.

84.І хотіли пани зробить з народа дерево або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков, хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.

85.І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське стояло панам на перешкоді.

86.Аленетакзробилось, якдумалипани, бокозацтвопіднялось,

азаїмувесьпростийнарод, вибилиіпрогналипанів, істалаУкраїна землякозацька, вольна, бовсібулирівніівільні, алененадовго.

87.І хотіла Україна знову жити з Польщою по-братерськи, нерозділимо і несмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.

88.Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею як єдиний люд слов’янський с слов’янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські між собою.

89.Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своєй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель.

90.ІодбиласьУкраїнаодМосковщини, інезнала, бідна, куди прихилить голову.

91.Бовоналюбилаіполяків, імоскалівякбратівсвоїхінехотіла

зними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов’янський с другим народом слов’янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо

інесмісимо по образу Тройци Божой нероздільной і несмісимой, як колисьпоєднаються міжсобоюусінародислов’янські.

92.Алесьогоневторопалиніляхи, німоскалі. Ібачутьляцькі паниімосковськийцар, щонічогонезробитьзУкраїною, ісказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.

93.І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії.

94.І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу.

95.А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало в неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первийімператор петербургський положив сотні тисяч вканавах іна костях збудував собі столицю

96.А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.

97.І пропала Україна. Але так здається.

98.Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з українськоїкровібулитівиродки, одначецепсовалисвоїмигубами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Tак воно було преждє, так і тепер зосталось.

99.І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено,

203

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

204

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось.

100.Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

101.Бо голос її, голос, що звав усю Слов янщнну на свободу

ібратерство, розійшовся по світу словенському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили поляки,

щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.

102.І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як преждє розірвали Україну.

103.І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.

104.Але не пропаде Польща. бо її збудить Україна, котра не пам ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними.

105.І голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.

106.І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові.

107.І панує деспот кат над трьома народами слов янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов’янську і нічого не зробить.

108.Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні

вМосковщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.

109.Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: “От камєнь, єго же нє брегоша зиждущии, той бисть во главу”.

210

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

ПЛАН

1.Українські землі напередодні національно-демократич- ної революції.

2.Організація Української Центральної Ради.

3.Українська держава гетьмана П. Скоропадського.

4.Західноукраїнська Народна Республіка.

5.Директорія УНР.

6.Причини поразки та історичне значення української на- ціонально-демократичної революції.

Українські землі напередодні національно-демократич- ної революції.

Україна в роки Першої світової війни. 1 серпня 1914 р. Ні-

меччина оголосила війну Росії, 3 серпня – Франції. НаступногодняВеликобританіяоголосилавійнуНімеччині. Так, розпочаласяПершасвітовавійна. ВонавеласяміжТроїстимсоюзом (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія) та Антантою ( Росія, Англія, Франція). У ході війни до Троїстого союзу приєдналися Греція та Болгарія, до Антанти – Італія, Румунія, США. Виділяють наступні причини війни:

–Бажання монополістів збільшити свої прибутки за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту;

–Бажаннявсіхдержавзагарбатиновіземлі, переділитиколонії та знищити конкурентів;

Характер війни: загарбницький (найбільш агресивну позицію займали німецькі мілітаристи) та несправедливий з усіх сторін (окрім Сербії, яка не займала загарбницької позиції, але перша була окупована Австро-Угорщиною).

Приводом до війни стало вбивство австро-угорського ерцгерцога, слов’янофіла Франца-Фердинанда та його дружини сербським націоналістом Гаврилом Принципом.

Австро-Угорщина претендувала на збільшення своїх володінь за рахунок земель Західної України (Волині, Поділля), при цьому не бажала відмовлятися від свого володіння Східною Галичинною, Північною Буковиною та Закарпаттям. Німеччина претендувала на інші українські землі, окрім того і на Прибалтику, Білорусь та Кавказ. Внаслідок цього, українці були поділені між імперіями, і були змушені воювати одне з одним (у складі російської армії нараховувалося 3,5 млн. українців, а у австрійській – 250 тис.)

Перебіг військових подій на території України (1914-1916

рр.) У 1914 р. на Західному фронті розпочалося вторгнення Ні-

М.С. Грушевський (1866-1934) – історик, політичний, громадський та державний діяч.

Один з організаторів Української національнодемократичної партії в Галичині (1899 р.), засновник Товариства українських поступовців (1908 р.), Голова Української Центральної Ради. Автор праць з української та всесвітньої історії, головною з якихє«ІсторіяУкраїни-Руси» у10 томах. Наукова спадщина вченого збагатила європейську та національну науку. Перший Генеральний Секретар Української Центральної Ради 1917 p.

меччини у Бельгію та Північну Францію с метою блискавичного розгрому супротивника на Західному фронті та вторгнення у Росію Але розгрому не вдалося через наступ російських військ наСхідномуфронтіудвохнапрямкахуСхіднуПрусіютаГаличину. У зв’язку з чим Німеччина перекинула свої сили з Західного фронту на Східний. Поступово східний фронт для німців з другорядного стає головним. У 1915 р. на Західному фронті була позиційна війна, у 1916 р. розпочався активний наступ німецьких військ на укріплення Верден, що захищало дорогу на Париж, поряд з цим австро-угорські війська вели наступ на Італію. На Східному фронті Росія розпочинає активний наступ на Південно-Західному фронті, на території західної України. Цей наступ увійшов у історію під назвою Брусиловський прорив (від імені полководця), внаслідок якого було взято у полон 400 тисяч австрійських та німецьких солдат, була звільнена БуковинатаПівденнаГаличина. ЩобзупинитинаступНімеччина перекинула із Західного фронту 14 німецьких та 6 австрійських дивізій, внаслідок чого програла битву під Верденом.

Свій вклад у перебіг військових подій Першої світової війни внесли українські армії. Найвідомішими стали „Українські січові стрільці” . 3 серпня 1914 р. українські партії заснували у Львові „Головну Українську Раду”, лідером якої став Кость Левицький. Мета даної Ради організувати українську армію з метоюборотьбизаавтономіютанезалежністьУкраїни. Звісно, така позиція не влаштовувала поляків. І з усіх добровільних організацій українських – „Січ”, „Сокіл” та „Пласт” створений був лише один військовий підрозділ – „Українські січові стрільці „ (УСС). Він став першою української регулярної військовою силою у новітній час.

Кость Левицький у Львові закликав до активної боротьби у рядах австро-угорської армії: „перемога австро-угорської

211

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

212

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

Вони у Львові створили організацію „Союз визволення України”. Керівники – В.Дорошенко, О.Жук, М.Меленевський., О.Скоропис-Йолтуховський. Організація відстоювала інтереси українців, що перебували під владою царизму. Мета – незалежна Україна, методи – співпраця з Німеччиною та АвстроУгорщиною. У 1915 р. активізувалася діяльність “Товариства українців поступовців”. ТУП було координуючим центром українського руху. Воно пропагували ідеї автономної України та конституційного ладу.

Сподівання українських лідерів на перемогу АвстроУгорщини і отримання таким чином незалежної України були змінені внаслідок подій, що розпочалися у лютому 1917 р.

Організація Української Центральної Ради.

У лютому 1917 р. в Російській імперії відбулася буржу- азно-демократична революція, внаслідок якої було знищено самодержавний лад. Після повалення царизму в країні встановилося двовладдя: поряд з офіційним Тимчасовим урядом, владні повноваження якому передав Микола ІІ після зречення від престолу, діяли також Ради робітничих і солдатських депутатів.

Лютнева революція спричинила активізацію національновизвольних рухів на окраїнах Російської імперії. Відчувши послаблення центральної влади, про наміри державного самовизначення заявили Польща, Прибалтика, Фінляндія. Україна не була осторонь цього процесу і також опинилася у вирі боротьби за створення власної державності.

1 березня 1917 р. у Києві було створено громадський комітет, до якого ввійшли представники практично всіх громадсь- ко-політичних організацій, що діяли в місті. 4 березня постала Рада об’єднаних громадських організацій і відбувся Українсь-

відні діячі “Товариства українських поступовців, представники православного духовенства, українських соціал-демок- ратичних, культурно-просвітницьких та інших об’єднань. Головою Центральної Ради став визнаний лідер національного відродження професор Михайло Грушевський. 6 квітня 1917 р. у Києві почав роботу Український національний конгрес, на якому був затверджений новий склад Центральної Ради на чолі з М. Грушевським. У травні 1917 р. відбувся 1-й з’їзд представників українізованих військових частин, який обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 2- й військовий з’їзд (червень того ж року) запропонував Центральній Раді домогтися національної автономії України. Тоді ж у Києві відбувся Всеукраїнський селянський з’їзд, котрий також висловився за автономію України і обрав Раду селянських депутатів як складову частину Центральної Ради. Таким чином, Центральна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства, стала законним представницьким органом української демократії. За політичними поглядами більша частина депутатів Центральної ради була соціал-де- мократами, що бачили Україну автономією Федеративної Роської республіки.

У травні 1917 р. відбулися переговори делегації УЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія України у складі Росії, а Центральна Рада

213

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

214

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

національних – С.Єфремов. До компетенції цього відомства входили й питання, пов’язані з захистом українських інтересів за межами держави.

Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. у Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною Радою і представниками Тимчасового уряду (О.Керенський, М.Терещенко, І.Церетелі). У ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Центральна Рада погодилася не проголошувати автономії України, а зачекати її законодавчого затвердження загальноросійськими Установчими зборами у листопаді 1917 р. Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнавав Центральну Раду представницьким органом українського народу (за умови її поповнення представниками національних меншин), а Генеральний Секретаріат – органом крайової адміністрації. Тимчасовий уряд погодився також сприяти об’єднанню українців в окремі військові частини.

3 липня 1917 р., дотримуючись взятих на себе зобов’язань, Центральна Рада схвалила Другий Універсал, у якому виступила проти «намірів самовільного здійснення автономії України». Однак, Тимчасовий уряд відступився від прийнятих домовленостей. 4 серпня він затвердив «Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному Секретаріатові», згідно з якою правомірністьГенеральногоСекретаріатупоширюваласялишена 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, частково Чернігівську, а його компетенція значно звужувалася.

ний переворот, повалили Тимчасовий уряд захопили владу і утворили новий уряд – Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Більшовицький переворот різко змінив ситуацію в Росії і в Україні.

Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовтня резолюції про владу Центральна Рада наголошувала, що влада має належати усій революційній демократії, а не більшовикам, які становлять лише її частину.

За нових обставин, коли юридично перестав існувати Всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяльність по державотворенню в Україні. 7 листопада Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) якавтономіїускладіРосійськоїреспубліки, якаповиннастати «федерацією рівних народів». УНР планувала вступити у федеративністосункизтимидержавами, якіутворятьсянаруїнах імперії. На думку багатьох істориків, це було помилкою Центральної Ради, на момент прийняття ІІІ Універсалу склалися всі умови для проголошення повної державної незалежності України. Та, керуючись власною ідеологією, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію, змарнувавши тим самим багато енергії і часу.

Разом з проголошенням УНР ІІІ Універсалу скасовувалось право власності на землю поміщицьких та інших нетрудових господарств, земля оголошувалася власністю всього трудового народу. Для робітників установлювався восьмигодинний робочий день. Передбачалося скликання Українських Установчих зборів.

215

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

216

ГАНЧЕВ О.І., СТОЯНОВ Ф.Ф., ШЕРЕМЕТА О.М.

У перший місяць після проголошення ІІІ Універсалу Центральна Рада користуваласявУкраїнінайбільшим впливом. Надалі, однак, ситуація ставала складнішою. Посилювалася більшовицька агітація. Проголошена урядом програма політичних та со- ціально-економічних перетворень здійснювалася повільно й непослідовно.

Соціальна база влади швидко звужувалась. Усе це створювало сприятливі умови для приходу до влади більшовиків, вплив яких, з огляду на зазначене, зростав. Поряд із цим посилювалися суперечності між більшовицькими й антибільшовицькими силами в Україні. Назрівав гострий конфлікт, який тільки чекав свого приводу, а їх знайшлося принаймні два.

По-перше, в Києві перебували деякі більшовицькі військові частини та більшовицькі організації. Спочатку вони були більш-менш лояльні до української влади, але згодом стали активно агітувати проти неї. Відтак уряд прийняв рішення про роззброєння цих частин і вислання їх за межі України. Другим приводом для боротьби з радянською Росією послугувалося ставлення українського уряду до антибільшовицьки налаштованих донських козаків. Для повернення з фронтів додому вони мали найкоротший шлях – через Україну. Українська влада зайняла нейтральну позицію щодо них і не перешкоджала їхньому переміщенню. Тоді більшовики поставили ультиматум українському урядові, вимагаючи визнання ним радянської влади й недопущення на територію України згаданих військових частин. У відповідь на це Генеральний секретаріат прийняв рішення про припинення постачання хліба до Росії та про організацію власної грошової системи. Таким чином, намір УНР боротися за відстоювання національних інтересів призвів до війни з радянською Росією.

Ще раз наголосимо: проблема для України полягала в тому, що внаслідок подальшого погіршення соціально-еко- номічного становища і антиукраїнської агітації більшовиків уряд УНР втрачав свій вплив серед українців. В той же час вплив більшовиків невпинно зростав. На І Всеукраїнському з’їзді Рад у грудні 1917 р. було проголошено створення Ук-

раїнської Радянської Республіки. В основному це віддзеркалювало інтереси русифікованої частини населення, якою були насамперед представники робітничого класу. Українське село загалом залишалося нейтральним, вичікуючи, яка влада візьме гору.

Таким чином, на кінець 1917 р. в Українісклалася своєріднаситуація: начастиніїїтериторіїпоширюваласявладаЦР, на іншу частину – радянсько-більшови- цька влада, підтримувана Росією. У такій ситуації, у січні 1918 р., було скликано чергову сесію Центральної Ради, на розгляд якої виносилися питання про землю і про самостійність Української держави.

Есери, які після кризи уряду отримали у ньому більшість, прагнучи зберегти Павло Скоропадський

вплив на селянство, провели закон про соціалізацію землі. Що ж до самостійності України, то її проголошення диктувалося самим ходом подій: Україна перебувала у стані війни з радянською Росією. IV Універсал, оприлюднений 22 січня 1918 р., зафіксував, що «віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля до початку весняних робіт мала бути передана селянам. Рефреном IV Універсалу була ідея незалежності та самостійності України.

Проте домогтися цього Центральній Раді не вдалося. Загальна ситуація ставала дедалі складнішою. Більшовицькі війська стрімко наближалися до Києва. Війна більшовиків з УНР тривалавпродовжгрудня1917–січня1918 рр. ЦентральнаРада виявилася не готовою до успішного збройного протистояння ворогові. Найдраматичнішою сторінкою українсько-більшо- вицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М.Муравйовим на Київ. Біля залізничної станції Крути їх спробував зупинити наспіх зібраний загін із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули у нерівному бою 16 (29) січня 1918 р. Крути стали символом національної честі українського народу.

Відчуваючи близький тріумф, більшовики підняли повстання у Києві. Його центром став завод «Арсенал». Січовим стрільцям та загонові Вільного козацтва вдалося придушити

217

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильнимибулисоціалістичні танавітьпробільшовицькіпозиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко, взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві Центральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв’язку з невиконанням господарських зобов’язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на

внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Невдоволення владою ставало дедалі сильнішим.

29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Союз землевласників, уроботіякоговзялиучастьмайже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичніексперименти, вимагаючи

поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосно обрали гетьманом Павла Скоропадського. Того ж дня в соборі св. Софії єпископ Никодим помазав гетьмана на правління.

У цей же день окупаційні власті розігнали Центральну Раду і визнали владу гетьмана. В Україні стався державний переворот.

Мотиви окупаційної влади, яка сприяла перевороту, цілкомочевидні: втратившиконтрольнамісцях, ЦентральнаРада не могла забезпечити союзникам обіцяних поставок сировини і продовольства. До того ж Німеччину і Австро-Угорщину не задовольнявсоціал-демократичнийскладЦентральноїРадита характер її соціально-економічних перетворень, перш за все, аграрних.

Павло Скоропадський − нащадок гетьмана поч. XVIII ст. Івана Скоропадського, один із найбільших українських землевласників, з1912 р. – генерал-майорросійськоїармії, ад’ютант Миколи II. У І917 році брав участь у створенні загонів вільного козацтва.

П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два програмних документи – «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». Метою соціальної політики було відновлення приватної власністі на землю і повернення її колишнім власникам. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоврядування. Таким чином, гетьман робив кроки до повернення дореволюційних засад соціально-економічного життя.

219

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ