ff_kks_sf_dudmf_lek

•внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

•капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

•прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

•коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

•добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

6. Цільові фонди органів місцевого самоврядування

Законодавча регламентація позабюджетних фондів була започаткована у 1990 р. в Законі України «Про бюджетну систему Української РСР», де вперше з’явилося положення про те, що ради всіх рівнів мають право утворювати і використовувати позабюджетні фонди. При цьому в обов’язки рад входило затвердження статуту або положення фонду, яким визначається сфера його діяльності, мета, завдання, структура та методи формування.

У законі «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» від 7.12.1990 р. з’являється поняття єдиного позабюджетного фонду, в межах якого могли бути створені цільові фонди. Даний закон визначив наступні джерела формування єдиного позабюджетного фонду: додаткові доходи і зекономлені кошти, одержані від здійснення заходів місцевих рад щодо розв’язання економічних і соціальних проблем; добровільні внески і пожертвування фізичних і юридичних осіб; доходи від місцевих позик і грошово-речових лотерей, аукціонів, прибутків від проведення суботників; штрафи, сплачені юридичними особами за одержання необґрунтованого прибутку в зв’язку з завищенням цін (тарифів) на продукцію, роботи, послуги; доходи від розпродажу майна ліквідованих

підприємств комунальної форми власності; плата за реєстрацію кооперативів і малих підприємств; інші позабюджетні кошти.

Унаступні роки після прийняття закону “Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.) відновлення попередньої практики утворення позабюджетних, в тому числі валютних, фондів місцевих рад не відбулося. З 1999 року згідно із законом “Про Державний бюджет України на 1999 рік” кошти усіх державних і місцевих позабюджетних фондів включаються до відповідних бюджетів за доходами

івидатками та витрачаються на фінансування передбачених законодавством заходів.

УБюджетному кодексі України (2001 р.) підхід до ліквідації практики функціонування інституту самостійних позабюджетних фондів було збережено. Так, у статті 13 підтверджено, що створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, бюджетними установами не допускається. Таким чином, у даний час самостійного місцевого фінансового інституту позабюджетних фондів в Україні не існує. Державні цільові фонди такими вважати не можна, тому що вони не функціонують “поза” бюджетом, а включаються за доходами і видатками до відповідних бюджетів.

Уданий час у складі місцевих бюджетів формуються:

♦фонди охорони навколишнього природного середовища;

♦інші цільові фонди місцевих рад;

♦цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади.

З 1998 р. до місцевих бюджетів надходить частина зборів за забруднення навколишнього природного середовища. Цей збір є екологічним податком, він справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

У даний час у складі місцевих бюджетів формуються:

•фонди охорони навколишнього природного середовища;

•інші цільові фонди місцевих рад;

•цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади.

З1998 р. до місцевих бюджетів надходить частина зборів за забруднення навколишнього природного середовища. Цей збір є екологічним податком, він справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; розміщення відходів.

Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються наступним чином:

20% – до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів;

50% – до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;

30% – до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України.

Таблиця 2

Доход цільових фондів місцевого самоврядування в 2005 році

Література

1.А. Радыгин (научный руководитель), Г. Мальгинов, Ю. Симачев, А. Гонтмахер, А. Газетов, М. Шилкин. Реформирование унитарных предприятий в российской экономике: отраслевой и региональный аспекты. – М.: ИЭПП, 2004. – 284 с..

2.Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999. – 312 с.

3.Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС, 2002. – 608 с.

4.Господарський кодекс України. // Відомості Верховної ради від 30.05.2003 та 16.05.2003.

5.Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / Карлін М. І., Горбач Л. М., Новосад Л. Я. та ін.; За заг. ред. Карліна М. І. – К.: Кондор, 2003. – 220 с.

6.Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ.

– К.: Основи, 1998. – 542 с.

7.Кириленко О., Лучка А. Проблемні аспекти розвитку корпоративних відносин у комунальному секторі економіки // Вісник ТАНГ. – 2005. – № 1. – С. 44-56.

8.Улюкаев А.В. Проблемы госсударственной бюджетной политики: Науч.-практич. Пособие. –

М.: Дело, 2004. – 544 с.

6.1. Поняття та ознаки державного підприємства

Визначаючи поняття „державне підприємство”, слід зазначити, що такі його характеристики як форма власності капіталу та форма контролю за управлінням, хоч і вважаються суттєвими, проте не відображають головного – цільової основи заснування та їх функціонування. На відміну від підприємств недержавних форм власності, головним цільовим мотивом підприємницької діяльності яких є одержання прибутку, для державних підприємств це не є головною метою. Такою головною метою або цільовою функцією всіх державних підприємств, що визначає відмінність їх від підприємств інших форм власності, є, насамперед, розв’язання певних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого значення. І хоч ця мета не має вступати в суперечності з метою отримання прибутку в системі цільових функцій державного підприємства, перша мета є пріоритетною.

Основними ознаками державного підприємства є:

1)відповідна форма власності;

2)наявність ефективних форм контролю за управлінням з боку державних органів;

3)цільовою спрямованістю діяльності на розв’язання певних суспільних потреб загальнодержавного або місцевого значення;

4)самостійністю як господарюючого суб’єкта;

5)правами юридичної особи.

Тобто державне підприємство є створеною для розв’язання відповідних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого значення самостійною господарюючою одиницею з правами юридичної особи, яка заснована за участю капіталу, що є власністю держави, та управляється під ефективним контролем державних органів влади.

6.2. Організаційно-правові форми державних підприємств

Господарський кодекс України визначає державними та комунальними підприємствами залежно від форм власності відповідно державне підприємство, що діє на основі державної власності та комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

В залежності від особливостей формування статутного фонду та сфери діяльності державних та комунальних підприємств, вони поділяються на:

-державне унітарні підприємства;

-державне комерційне підприємство;

-казенне підприємство;

-комунальне унітарне підприємство;

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник

підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з законодавством.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання.

Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. У випадку, якщо підприємство створене органом державної влади і статутний фонд не розподілений на частки, то таке підприємство вважається унітарним.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в

яких:

¾законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

¾основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

¾за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

¾переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

¾приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує

статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

6.3. Реформування організаційно-правових форм державних підприємств

В останні роки відбувається реформування організаційно-правових форм діяльності державних підприємств, яке передбачає перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. Перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства значно активізувалося з прийняттям Указу Президента України від 15.06.93 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств".

Порядок проведення корпоратизації державних підприємств та створення холдингових компаній визначено указами Президента України від 15.06.93 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та від 11.05.94 № 224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації". Передбачалось:

9 реформувати управління державним сектором економіки;

9підвищити відповідальність державних підприємств за результати економічної діяльності;

9підготувати підприємства до приватизації;

9сприяти кооперуванню підприємств та зміцненню виробничих зв’язків між ними.

Основна проблема діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній полягає в тому, що державна політика щодо їх створення не була сформована на концептуальній та програмно-цільовій основі, зокрема, з визначенням мети, обсягів участі держави у створених господарських товариствах та конкретних заходів їх реалізації. Процес утворення державними органами акціонерних компаній здійснювався, в більшості випадків, з урахуванням не загальнодержавних, а вузьковідомчих та суб’єктивних інтересів.

Переважна більшість створених державних акціонерних компаній з 100відсотковими державними пакетами акцій тривалий час фактично зберігали форму і методи управління колишніх державних підприємств, маючи при цьому статус акціонерних.

Формування статутних фондів компаній здійснювалося державними органами шляхом передачі їм державних часток пакетів акцій господарських товариств, що змінили форму власності в ході приватизації та корпоратизації; цілісних майнових комплексів державних підприємств; майна державних підприємств; грошових внесків.

6.4. Сутність управління фінансами державних підприємств

Фінанси державного підприємства тісно пов’язані з фінансовою системою держави, становлять її невід’ємну частину. При цьому слід зауважити, що до фінансової системи держави входять підприємства усіх форм власності, але фінанси державних підприємств мають більш складну систему зв’язків із фінансовою системою держави.

Формування фінансів державних підприємств неможливе без участі фінансової системи держави. Так, за рахунок державного і місцевих бюджетів, а

також державних позабюджетних фондів фінансується створення нових державних підприємств, їхнє інвестування та пільгове кредитування, покриття запланованих збитків, тощо. Основну частку в цьому фінансовому потоці на сучасному етапі становлять державні інвестиції.

За рахунок фінансів державних підприємств формується певна частка дохідної частини державних фінансів України. Це формування здійснюється шляхом податкових та інших відрахувань державних підприємств до загальнодержавних та місцевих бюджетів України, зборів та відрахувань у державні позабюджетні фонди, коштів від оренди місцевих майнових комплексів державних підприємств та приватизації їхнього майна.

Таким чином, можна зробити висновок, що відповідно до характеру фінансових зв’язків між державними підприємствами та державними фінансами України в цілому існують більш різноманітні фінансові відносини порівняно з підприємствами інших форм власності.

Управління фінансами державних підприємств відбувається в сфері його фінансових відносин. Фінансові відносини державного підприємства характеризують особливі форми його внутрішніх та зовнішніх фінансових зв’язків, які генерують фінансові потоки, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням його фінансових ресурсів.

Управління фінансами підприємств являє собою невід’ємну складову загального управління його господарською діяльністю і визначається комплексом принципів, методів та форм організації управління всіма аспектами його фінансової діяльності.

Об’єктом управління фінансами підприємств виступають його активи, капітал та фінансові потоки, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Суб’єктом управління фінансами виступає фінансова адміністрація підприємства у складі фінансових менеджерів різних повноважень. У державних казенних підприємствах суб’єктами такого управління можуть виступати також