- •1. Українська мова – національна мова укр.. Народу. Питання періодизації
- •2. Система голосних фонем сум. Класифікація
- •3. Система приголосних фонем сум. Класифікація:
- •9. Поняття орфографії. Орфограми, типи орфограм. Принципи української орфографії
- •5. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.
- •6. Подвоєння та подовження приголосних. Спрощення в групах приголосних
- •7. Асиміляція. Типи асиміляції. Дисиміляція
- •11. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови) іі.Морфологічний :
- •8. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української вимови
- •16. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
- •10. Способи словотвору сум. Загальна характеристика.
- •12. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем в сум.
- •13. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •15. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни і групи.
- •17. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників
- •18. Ступені порівняння якісних прикметників
- •19. Загальна характ. Числівника як частини мови. Значеннєві розряди. Структурні розряди
- •25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення.
- •23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу.
- •32. Типи словосполучень і способи зв'язку слів у словосполученні.
- •33. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •43 Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •36. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження.
- •39. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •37. Односкладні речення та їх типи.
- •38. Речення з однорідними членами (головними і другорядними). Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні слова при однорідних членах речення.
- •39. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •40. Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •41 Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнюючі члени речення.
- •51. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи)
- •42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •59. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •56. Лексика української мови з погляду вживання.
- •45 Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучн. Речень.
- •46 Пряма мова. Непряма мова.
- •50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •47. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •48 Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •60. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку.
1. Українська мова – національна мова укр.. Народу. Питання періодизації
-ук. мова разом з рос. І білорус належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської сім’ї;
- сформувалася на основі середньонадніпрянських говорів(пом’як вимова «т» у дієсловах типу робить).
- присвоює деякі риси(грам, лек, фон особливості) інших діалектів Пд-східного наріччя(твердий р на кінці слів – косар, писар, тв.. ш – лоша, пристаний н між голосними – у нього)
- з XII ст.. – почали зароджув. найважливіші фон і грам особливості укр.-ої мови.
- у XIV-XVI ст. – вже сформувалася як окрема східнослов’янська мова – м укр.-ої народності.
- з кінця XVIII ст. – поч. скл-ся норми нової укр.-ої мови з появою творів І.П. Котляревського, Є.П.Гребінка, Г.Ф. Квітка-Основ’яненко(слобожанські говори), Т.Г.Шев(Пд Київщина) – синтезує мову народу і літературну.
- 1863р. – циркуляр Валуєва про заборону укр. Мови
- 1876р – царський указ про заборону друку укр. мовою.
- після Жов рев здобула визнання.
- пік розвитку за часів радянського союзу.
2. Система голосних фонем сум. Класифікація
У СУМ є 6 голосних та кілька їх модифікацій.
1)За участю губ голосні бувають огублені [o], [y], решта – не огублені.
2)За ступенем піднесення спинки язика: високого підняття (закриті,вузькі) [i], [u], [y]; низького підняття (відкритий, широкий) [a]; середнього підняття [o], [e].
3)За місцем підняття язика виділяють 3 ряди: передній [i],[u],[e]; середній (в укр.мові не існує); задній [y], [o], [a].
Наголошеність / ненаголошеність: ненаголошені [e], [u], [o] відрізняються від наголошених (наближаються за звучанням до інших). Темп мовлення зумовлює тривалість звуків.
Усі складотворні голосні звуки в СУМ в будь-якій позиції є звуками повного творення (зберігають голос(не редукуються) і якість (за не чисельними винятками) у ненаголошених складах).
3. Система приголосних фонем сум. Класифікація:
Звучність
Спосіб творення
|
Співвідношення тону (голосу) і шуму
|
Місце творення | ||||||||
губ |
Язикові |
Глоткова тв
| ||||||||
Губно-губні |
Губно-зубні |
передньо |
середньо |
задньо | ||||||
тв. |
тв. |
тв. |
м. |
м. |
тв. | |||||
Шумні |
Зімкнені |
зімкне-но-про-ривні |
дзв.
глухі |
б п |
|
д т |
д' т’ |
|
г. к |
|
зімкне-но-щі-линні (африкати) |
дзв.
глухі |
|
|
дз дж ц ч |
дз' ц' |
|
|
| ||
Щілинні |
дзв.
глухі |
|
ф |
з ж с ш |
з' с' |
|
х |
г | ||
Сонорні
|
щілинні |
|
в |
|
|
|
й |
|
| |
носові |
|
м |
|
н н’ |
|
|
|
| ||
бокові |
|
|
|
л л' |
|
|
|
| ||
дрижачі (вібранти) |
|
|
|
р |
р' |
|
|
|
4. Чергування голосних Чергування – це постійні закономірні зміни в одних і тих же частинах. Чергування бувають: у коренях (солі – сіль, ношу-несу-ніс, рука-руці), в префіксах (зогнути – зігнути, одійти – відійти), у суфіксах (палець – пальця), у закінченнях (палець – пальця).
Розрізняють: позиційні та історичні. Позиційні залежать від позиції звука у слові і є звуковими варіантами того самого слова: ве(и)сна-весни. Історичні – це давні,зумовлені причинами, відсутніми у сучасній мові (діють при словотворенні й словозміні), поділяються на найдавніші та давні.
Найдавніші виникли ще в дослав’янський період і є наслідком тих фонетичних змін, що відбулися давно. Наявні в багатьох слов’янських мовах.
е-о : брести-бродити; і-а : сідати-садити; е-і : мести-вимітати; о-а : гонити-ганяти; и-і : сито-сіяти; е-и-нуль звука : деру-здирати-драти; и-ов : рити-рови; у-ов : кузня-коваль.
Давні відбулися в укр..мові (починаючи з VI ст..) причини їх пояснити може історична фонетика.
о,е з і у відкритих/закритих складах : воля-вільний, село-сіл; о,е з нулем звука (випадні): швець-шевця; и-о у сполученнях ли, ри, ло, ро : глитай-глотка; е-о після шиплячих та й : вечеря-вечори.