Русь

відтінків, а дев’ять з половиною століть тому у Києві цей розподіл робили на «око», у смальтових майстернях, рештки яких знайшли археологи. Скільки треба було барвників і яке точне їх дозування при виготовленні розчину склоподібної смальти, щоб одержати такий сонячний розсип відтінків?! Подібно до того, як видатні письменники користуються багатьма синонімамиодногослова, таківидатніхудожникишукаютьщонайбільше «синонімів» для основних кольорів»1.

Розмір кубиків залежав від характеру зображення та його розташування. Головна мозаїка — велична і сувора фігура Христа-Вседержителя на склепінні центрального купола київської Софії, викладена достатньо великими шматочками смальти. А ось зображення архідиякона Лаврентія із святительського чина набрана із дрібних кубиків, адже знаходиться значно нижче. Це дуже ретельна та копітка робота, адже на один квадратний метр площі зображення приходилося викласти близько 400 шматочків смальти. Стіни та стеля київської Софії розписувалися мозаїчними зображеннями євангельських сцен, образами Христа та апостолів.

Центральний образ, який приковує увагу глядача, щойно він увійде до собору — Марія-Оранта, Богоматір-Заступниця. Цей образ також був викладений великими шматочками смальти, адже знаходиться високо над рівнем підлоги. Оранта — у візантійській традиції назва сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться. Річ у тому, що Марію-Заступницю вважали захисницею Києва, або, як тоді казали, «непорушною Стіною», крізь яку не перелетить жодна стріла, жодний спис. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди.

Немаючижоднихприладівдлявимірюванняінтенсивностіосвітлення тих чи інших місць собору, митці XI ст. з гідною подиву ретельністю вирахували світловіддачу різних сполучень кольорів. У недостатньо освітлених місцях кольори контрастні один щодо одного. Основна гама ясна, вона максимально відбиває падаюче розсіяне світло.

Особливою властивістю мозаїки є розкриття своєї краси на вигнутих поверхнях, під косими сонячними променями або під склепінням храму. Найбільш цінною якістю мозаїки є її світлоносність. Вдень промені сонця, падаючикрізьвікахраму, немов«запалювали» вогнеммозаїчнізображення, івониіскриласявсімакольорамивеселки. Цедосягалосятим, щоусмальти київської Софії було 177 відтінків різних кольорів. Під час же вечірнього богослужіння, присвітлілампадтасвічокмозаїкасвітиласямістичнимвогнем, іздавалося, щонемовоживаютьдавнізображення. Дотогож, майстримозаїчисти спеціально вдавлювали кубики смальти в цемент під різними кутами, щоб гра кольору та світа була ще загадковішою.

Мозаїки київської Софії покривали найбільш важливу в символічному сенсі та найбільш освітлену частину храму — центральне склепіння, ол-

1 Степовик Д. В. Скарби України. — К.: Веселка, 1990. — С. 35.

241

тар (Христос Вседержитель в центральному склепінні та Богоматір Оранта в олтарній апсиді).

ВідомісвоєювеликоюхудожньоюсилоюбулиімозаїкиМихайлівського Золотоверхого монастиря з їхніми зображеннями апостолів, святих, які втратили свою візантійську суворість: їхні обличчя стали більш м’якими, округлими. Але Михайлівський собор з його величними фресками та мозаїкою спіткала трагічна доля багатьох православних храмів XX століття. В 1930-х роках він був закритий на «реконструкцію», а потім його знищили. І тільки після проголошення незалежності України цей чудовий собор був збудований заново на старому місці.

Як вже зазначалося вище, секрет виготовлення смальти та техніка мозаїки прийшли разом з християнством з Візантії, але на жаль, був втрачений під час монголо-татарського ярма. Вже у XVIII столітті цей секрет був розгаданий видатним вченим Михайлом Ломоносовим; попри винайдення технології виготовлення смальти традиція прикрашання церков мозаїкою так і не змогла відродитися, адже вона вимагали досить високої кваліфікації ремісників, які виготовляли смальту, і найвищого таланту та художнього смаку мозаїчистів.

Фреска. В київській Софії XI ст. була не тільки мозаїка, але і фреска. Це — менш складний та дорогий вид настінного живопису, тому «фресці судилося стати провідним видом образотворчого мистецтва середньовічної Русі, що багато в чому визначило розвиток станкового живопису та книжної мініатюри»1. Хоча й цей вид образотворчого мистецтва потребує великої майстерності, а головне — швидкості та чіткості в роботі.

В перекладі із італійської мови слово «фреска» означає «свіжий», «сирий». Фресковий живопис наноситься на ще сиру оштукатурену стіну фарбами, які розводилися водою. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Відповідно всю композицію необхідно виконати протягом одного дня. Зате фарби добре вбираються, висихають разом з штукатуркою, завдяки чому не обсипаються і не вицвітають. Як зазначають дослідники, «живопис «альфреско» посирійштукатурцівимагаввисокоїшвидкостіроботи, адже розпис не можна було виправляти. Храми одночасно розписували багато художників: один намічав контури, інший їх прорисовував та накладав фарби, третій малював відблиски, а два помічника розтирали фарби»2. Працювати фарбами можна було до тих пір, поки не висохла штукатурка, інакше фарба не всотувалася в грунт. Тоді приходилося збивати висохлий шар штукатурки та наносити свіжий. Виправлення в фресковому живописі не допускаються, зіпсоване зображення видаляли разом зі штукатуркою. Зазвичай за світловий день художнику вдавалося написати 5—9 ква-

1Черный В. Д. Искусство средневековой Руси. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. — С. 25.

2Гнедич П. П. История искусств. Древняя и Московская Русь. — М.: Изд-во Эксмо, 2005. — С. 60—61.

242

дратних метрів фресок. Рецепти складання фарб для фрескового розпису трималисяусуворомусекреті, передавалисявідмайстрадоучня. Завдяки чудовим властивостям цієї техніки давньоруські розписи витримали випробування часом.

Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис, але фрески прикрашають менш значущі з релігійної точки зору частини храму: хори, галереї, стіни башти. Окрім сцен з життя Христа, Богоматері, образів ангелів, святих, на фресках немало і світських сюжетів. Як зазначають дослідники, «на багатьох фресках зображені сюжети

зсвітського життя, численні княжі забави: ігри, полювання, танці, музиканти тощо. Живопис зберігся до нашого часу тільки тому, що довгий час був закритий штукатуркою більш пізніх епох. В 1842 році вперше фрески під цими шарами були відкриті. За розпорядженням імператора Миколи I вони були поновлені. Загальна кількість фігур на фресках — більше трьохсот, багато з них написані на весь зріст, декотрі — по пояс, але всі дуже великих розмірів»1.

Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей — митрополит Іларіон. Розписи читаються як книга, складаються у три цикли: євангельські, біблійні сюжети і житія святих — заступників княжого роду.

Але «вікном в світ, який щезнув», являються фрески сходових башт, якими підіймався князь і його наближені, ці сходинки ведуть на хори. На відміну від храмових, вони присвячені не релігійним, а світським темам. Саме тут, на сходах, можна побачити побутові та жанрові замальовки

зжиття Константинополя та Києва епохи Ярослава мудрого: іподром із публікою, суддями та імператором в окремій ложі; ляльковий «вертеп»; народні потіхи — скоморохи, ряджені, борці та танцюристи, дудошники, органіст; полювання на ведмедя; вихід княжни із палацу.

Взахідній частині храму, де пізніше з’явилася традиція зображувати Страшний суд, митці написали груповий портрет сім’ї Ярослава Мудрого. Тут містилася велика композиція з зображенням Ярослава, який підносить Христу модель Софійського собору, і всієї княжої сім’ї. У 1651 р. голландський художник Вестерфельд бачив і замалював всю фреску, однак надалібагато з зображень загинули. До наших днів найкраще зберігся портрет жінок великокняжої сім’ї. Софійський собор доніс до нас єдині

увсій Європі зразки світського монументального живопису ХI ст.

Контрольні запитання:

1.Чи мала Русь сприятливі умови та вже підготовлений грунт для швидкого засвоєння візантійського мистецького спадку? Обґрунтуйте свою відповідь.

1Гнедич П. П. История искусств. Древняя и Московская Русь. — М.: Изд-во Эксмо, 2005. — С. 12.

243

2.В чому полягає основний смисл церковного канону?

3.Дайте характеристику основним положенням символіки церковного мистецтва.

4.Дайте визначення православної ікони. Чи можна ікону віднести до живопису?

5.Як писалися ікони? Чи могли їх писати світські художники?

6.Що таке мозаїка? Чи існує традиція оздоблення церков мозаїчними зображеннями в наш час?

7.В чому полягає особливість фрескового розпису?

ГЛАВА 5. НАУКА

Природничі та технічні науки

В епоху середньовіччя розповсюдження якихось знань йшло різними шляхами. В неписемному селі знання про природу, людину, світобудову передавалисьвуснійформівідпоколіннядопоколінняувиглядісільськогосподарських прикмет1, знахарських рецептів2, прислів’їв3, казок, епічної поезії4, знання в давньоруських містах, монастирях та при княжих дворах («теремах») засновувалися на книгах.

Оскільки Давня Русь отримала християнську цивілізацію з Візантії, яка на той час виступала головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі, та мала контакти з декотрими східними країнами, можна припустити, що в Русі склалася сприятлива ситуація для розвитку науки. Але насправді, однак, особливу увагу в Давній Русі приділяли мистецтву (архітектура, іконописний живопис, ювелірні вироби, книжна мініатюра тощо) та гуманітарним наукам, а не природничим та прикладним.

Наразі не існує історичних свідчень того, що в київський період на Русі проводилися якісь систематичні наукові дослідження. Те, що ми тепер називаємо галуззю знань або навчальною дисципліною, в середні віки називали мистецтвом, «художеством», «хитрістю», не відділяючи їх від ремесла та досвіду. І мистецтво, і ремесло мали справу зі знаннями, хоча поступово першим (мистецтво) стали іменувати теоретичні знання, а дру-

1ЕрмоловА. С. Всенароднаяагрономия. — М.: Русскаякнига, 1996. — 512 с.; Ермолов А. С. Народное погодоведение. — М.: Русская книга, 1995. — 432 с.

2Болтарович З. С. Народна медицина українців. — К.: Наукова думка, 1990. — 232 с.; Товстуха Є. Лікувальна магія українців. — К.: Редакція газети Вечірній Київ, 1996.

— 272 с.; Українські замовляння. — К.: Дніпро, 1993. — 309 с.

3БагметА., ДащенкоМ., АндрущенкоК. Збіркаукраїнськихприказоктаприслів’їв. — К.: Техніка, 2004. — 224 с.; Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси характеру. — К.: Наукова думка, 1990. — 528 с.; Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини. — К.: Наукова думка, 1989. — 480 с.

4Липец Р. С. Эпос и Древняя Русь. — М.: Наука, 1969. — 302 с.

244

гим (ремесло) — практичні. Хоча слово «наука» в давньоруській писемності відомо з XI ст., вперше пояснення його як сукупності знань було зафіксовано в Академічному словнику тільки в 1809 р.

На розвиток давньоруської науки великий вплив справила болгарська література, оскільки «наукові знання на Русі, як і в інших країнах середньовічної Європи, знаходились під впливом трактатів Козьми Індикоплова, «Шестиднева» Іоанна — екзарха болгарського, «Фізіолог» невідомого автора та твору «Небеса» Іоанна Дамаскіна. Ці книги далекі від реальної дійсності, відзначалися богословсько-схоластичним тлумаченням явищ природи та космогонічних уявлень про світ. Так, наприклад, земля, за Козьмою Індикопловим, представляла собою чотирикутник, який омивається з усіх боків океаном. Всередині землі два моря — Середземне та Каспійське — та затоки — Персидська та Аравійська. За океаном знаходиться тверда земля, на якій ніхто не проживає, вона оточена стіною, яка утворює небосхил»1.

Серед таких книг виділяється «Шестиднев» («Шестиднев» — «книга, якаміститьтлумаченнябіблійноговченняпросвітобудову(прошістьднів «створення світу)»2) Іоанна, екзарха Болгарського, який користувався величезноюпопулярністювДавнійРусі, кудивінпотрапиввXI ст. Алесама по собі ідея створення такої богословської праці — розповіді про шість днів «сотворіння світу» — з’явилась у візантійській літературі на рубежі пізньої античності та раннього середньовіччя. Перший такий «Шестиднев» був створений визначним церковним діячем IV ст., єпископом Кесарійським, Василієм Великим, пізніше були написані й інші подібні твори. В Давній Русі найбільше розповсюдженим виявився завезений з Болгарії «Шестиднев» Іоанна, екзарха Болгарського (екзарх — голова самостійної болгарської церкви, церковний чин, близький до єпископа). Як вважають дослідники, «Іоаннзробивдійсноколосальнуроботу. Заосновусвого твору він взяв «Шестиднев» Василія Великого та доповнив його уривками

з«Шестиднева» Северина Гевальського (церковного діяча кінця IV — початку V ст.), творів Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Григорія Богослова, Григорія Ниського та інших отців церкви та церковних письменників. Крім того, він користувався творами античних філософів — Аристотеля, Демокрита, Фалеса, Платона та інших, — яких він чудово знав, наводив

зних уривки»3.

Іоанн намагається переконати читача в божественному походженні всього сущого на землі, спроектувавши все багатство світу на біблейську розповідь про сотворіння Богом всього сущого за шість днів (звідки

іназва цього твору). Незважаючи на те, що «Шестиднев» — це цілком

1ВысоцкийС. А. КультураДревнегоКиева// ИсторияКиева. Древнийисредневековый Киев. Т. 1. — К.: Наукова думка, 1984. — С. 156.

2Черный В. Д. Искусство средневековой Руси. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. — С. 412.

3Златоструй. Древняя Русь. X—XIII вв. — М.: Молодая гвардия, 1990. — С. 246.

245

богословська праця, він надає різноманітну інформацію з царини природознавства: про походження та будову Землі, неба, світил, про різні мінерали, рослини, тварини, про походження та будову людини. Власне кажучи, «Шестиднев» Іоанна — це своєрідна енциклопедія свого часу, де, як і в інших середньовічних трактатах, вимисел та фантазія переплітаються з вірними та точними спостереженнями. Як зазначають дослідники, в давньоруський період «людина відчувала себе у великому світі мізерною частинкою та все ж учасником світової історії. В цьому світі все мало значення, було сповнено сокровенного смислу. Задачалюдського пізнання полягала в тому, щоб розгадати смисл речей, символіку тварин, рослин, числових співвідношень… Існувала символіка кольорів, коштовних каменів, рослин та тварин. Коли давньоруському книжнику не вистачало тварин, щоб втілити в собі всі знаки божественної волі, в низку символів вступали фантастичні тварини античної чи східної міфології. Всесвіт — книга, написана перстом Божим. Писемність розшифровувала цей світ знаків. Відчуття значності та величі світу лежало в основі літератури»1. Варто зауважити, що «Шестиднев» Іоанна Екзарха користувався в Давній Русі величезною популярністю.

В період Давньої Русі отримали популярність окремі фрагменти з творів Платона, Аристотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійського релігійного письменника). Знання про природу давали підручники, перекладені

згрецької мови. На слов’янську мову були перекладені деякі застарілі візантійські книги з космографії та природничих наук, такі, зокрема, як «Християнська топографія» (бл. 549 р.). Косьми Індикоплова, але оригінальних давньоруських наукових досліджень не дійшло до наших часів. Однак русичі були тонкими спостерігачами природи та володіли гострим допитливим розумом. Космологічні уявлення черпалися з християнської та іншої богословської літератури, що трактувала питання світобудови вельми суперечливо. Серед творів такого роду в ХIII—XIV ст. найбільш популярним були компілятивний дохристиянський твір «Книга Єноха» (II—I ст. до н. е.) та згадувана «Християнська топографія» Косьми Індикоплова У першій світ подавався як Земля і сім небес над нею, в кожному

зяких живуть духи, ангели і різні світила. У другій Земля описується у вигляді стола або прямокутної дошки.

Математичні та астрономічні знання. У накопиченні математич-

них знань провідну роль відігравали практичні потреби. В розвитку математичнихдослідженьбуланасампередзацікавленаправославнацерква, адже від математичних знань залежало обчислення днів пасхалій, які треба було робити заздалегідь. Хронологічні обчислення залежали від певного знання математики.

На момент прийняття християнства русичі вже були знайомі з, чотирма арифметичними діями (додавання, віднімання, ділення та множення),

1ЛихачевД. С. Первыесемьсотлетрусскойлитературы. // «Изборник». СборникпроизведенийлитературыДревнейРуси. — М.: Художественнаялитература, 1969. — С. 8.

246

здробами, вміли вичисляти процент та площу круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п’ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками). Слід зазначити, що до того ж русичі булизнайомізвикористаннямдесятковоїсистемиобчисленнявмежахвід1 до 10 000, а також декотрим найпростішим дробам на кшталт 1/3, 1/5, 1/7.

Арабські цифри, якими ми звично користуємося, прийшли на Русь доволі пізно — тільки в XVI ст. Цифрова система того часу була надто незручною: для кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень) існували особливі буквені позначення з титлом (надрядковий знак над буквою, який позначає цифру); поняття нуля було відсутнє; простий дріб означався словесно (одна шоста — «півтретини», 1/12 — «півпівтретини») і т.п. Десятеричний дріб не застосовувався. Все це утруднювало математичні дії. Окрім того, до винаходу слов’янської абетки для нумерації використовували грецькі літери та знаки, потім їх замінили слов’янські літери. Так, дослідники зазначають, що «з глибокої давнини на Русі була відома так звана іонійська цифрова система, при якій букви грецького алфавіту з спеціальним надрядковими значками-титлами вживались в якості цифр»1. В XII ст. давньоруські математики вже могли виконувати нескладні арифметичні дії в межах до 10 000 000.

В1134 році новгородський монах Кирик написав такий науковий трактат про хронологічні та пасхальні обчислення «Учение им же ведати человеку числа всех лет» («Наука знань про числа всіх років»). Як зауважують дослідники, «це «Вчення», написане Кириком в двадцятишестирічному віці, вважається найдавнішим давньоруським науковим — математичним та астрономічним — трактатом. Присвячено воно проблемам літочислення. Кирик систематизує відомі йому способи підрахунку років, місяців, днів та годин, надає теоретичні основна календарного підрахунку, проводить найскладніші для того часу математичні обчислення. Варто зазначити, що рівень математичних знань в Давній Русі виявився достатньо високим: Кирик вільно оперує сумами в межах десятків мільйонів… Мета,

зякою написаний твір, визначалася дослідниками по-різному. Вбачали в ньому і трактат, «підручник» для тих, хто цікавиться літочисленням, і своєрідну «дисертацію» молодого вченого»2.

При цьому цей вчений монах не обмежується «математичним» стороною справи, його цікавить і саме поняття часу, і його специфічні риси — «протяжність» та циклічність часу. В цьому творі вчений показує знайомство з сучасними йому візантійськими математичними трактатами, які прибули з Візантії на Русь, а також Кирик студіював й античні джерела. Важливо зауважити, що автор в своїх обчисленнях використовував навіть п’ятеричні дроби.

1ВысоцкийС. А. КультураДревнегоКиева// ИсторияКиева. Древнийисредневековый Киев. Т. 1. — К.: Наукова думка, 1984. — С. 156—157.

2Златоструй. Древняя Русь. X—XIII вв. — М.: Молодая гвардия, 1990. — С. 296.

247

Варто зауважити, що рівень математичних знань Давньої Русі був достатньо високий, про що свідчить навіть дохристиянська давньоруська архітектура. З приходом християнства на Русь починається будівництво надскладних споруд кам’яно-цегляних церков та монастирів, тому знання математики та особливо геометрії було важливим для давньоруських зодчих. Інтерес давньоруських зодчих до прикладної фізики підтверджує використання в давньоруських храмах так званих голосників — резонаторів чи посилювачів звуку. Цей принцип був відомий ще римському теоретику архітектури Вітрувію. Голосниками служили глиняні горщики, які вмуровували в стіни горловиною до внутрішнього простору церкви. Звук, відбиваючись від стін та підсилений резонатором, був сильним та чистим, що і було потрібно в православній церкві. Всі знання — і математики, і геометрії, і якісь архітектурні секрети передавалися від майстра до учнів усним шляхом, тому нам невідомо жодного твору з основ архітектури тієї доби.

Те ж саме можна сказати і про розвиток астрономічних знань: хоча астрономічні дані в давньоруських літописах відзначаються надзвичайною точністю та науковою коректністю (що свідчить про наявність цих знань ускладачівлітописів), аледонаснедійшложодногодослідженнязастрономії. Можна припустити, що багато рукописів були втрачені для нас внаслідок княжих міжусобиць чи загинули при пожежах, які завжди відбувалися принабігахмонголо-татар. Принциповацінністьдавньоруськихоригінальних трудів з астрономії полягала в акуратній фіксації в хроніках таких незвичнихастрономічнихявищ, якзатемненнясонцятамісяця, кільцянавколосонцятапоявакомет. Давньоруськіхронікибільшретельнофіксувалиці події, і тому є безцінними для сучасної астрономічної науки, особливо для вивчення даних про періодичність та орбіти комет.

Розвиток природничих наук. В давньоруський період знання з зоології можна було отримати тільки з перекладеної з грецької мови книги «Фізіолог». В Давній Русі ця книга отримала широкого розповсюдження, оскільки це «середньовічні збірки розповідей про різних тварин (реальних та фантастичних), виникли ще в ранньохристиянський період. Більша кількість свідчень та легенд були запозичені у античних письменників… Розглядати «Фізіолог» тільки як збірку природознавчого характеру було б невірно. Поряд з описами конкретних властивостей птахів та звірів тут обов’язково подається їх символіко-алегоричне тлумачення, моральні настанови для читачів. І це закономірно: природознавчі уявлення середньовічної людини взагалі неможливо вичленити з загальних уявлень про світ»1. Тому це був своєрідний фантастично-ненауковий середньовічний трактатанонімногоавтора, популярназоологіяреалістичнихіфантастичних описів тварин, але завжди з моралістичним контекстом. Так, наприклад, як «Фізіолог» описує лева: «Три властивості має лев. Коли левиця народить, то приносить мертвого та сліпого малюка, сидить вона і стереже його до трьох днів. Через три ж дні приходить лев, дуне йому в ніздрі,

1 Златоструй. Древняя Русь. X—XIII вв. — М.: Молодая гвардия, 1990. — С. 291.

248

імалюк оживає. Те ж саме і з вірними народами. До хрещення вони мертві, а після хрещення очищується Святим духом. Друга властивість лева. Коли він спить, то очі його не сплять. Так і Господь наш говорить іудеям: «Я сплю, а очі мої божественні і серце не сплять». А третя властивість лева — коли левиця біжить, то сліди свої замітає своїм хвостом, і мисливець не може відшукати її слідів. Так і ти, людино. Коли твориш милостиню, то нехай ліва рука не знає, що робить твоя права. Та не заважатиме диявол ділам помислу твого»1. Всі ці моралістичні настанови являються підтвердженням християнських заповідей. Так, наприклад, в розповіді про горлицю наголошується на необхідності одного шлюбу на все життя: «Горлиця — птах-однолюб. Якщо загине один з пари, то інший відлітає

впустелю, сідаєнасухійдеревинітаоплакуєподружжясвоє. Івженебере шлю більше ні з ким. Так і ти, людину, якщо розлучився з дружиною своєю, то не приліпись до іншої»2. Або в розповіді про дятла наголошується на постійній боротьбі з своїми гріхами за допомогою молитви: «Дятел — барвистий птах, живе в горах, сідає на кедри та стукає своїм дзьобом. А де знайде м’яке дерево, там робить собі гніздо. Так і диявол бореться з людьми. І коли в комусь знайде слабкість чи нехтування молитов, то увійде до нього та вгніздиться. Якщо ж в іншому знайде кріпость, то біжить від нього»3. Таку ж настанову про постійний молитовний настрій можна зустріти і в описі лелеки: «Лелека — чадолюбивий птах. І коли самець приноситьхарч, тостережесамкайогопташеня. Іпочерзігодуютьптахів. І стережуть гніздо своє. Так і ти, людино, ані ввечері, ані зранку не забувай молитися, та забувай і церкви. І ніколи не переможе тебе диявол»4.

Водночас полювання, лови диких звірів на той час була засобом існування значної частини народу, включаючи і князів, тому в Давній Русі було широко розповсюдженим практичне знання про тваринний світ. Те, щорусичідобрезнализвичкитваринтаптахів, показуютьдоситьточнізауваження про тварин в «Повчанні дітям» Володимира Мономаха, а також

в«Слові о полку Ігоревім». Так, великий київський князь Володимир Мономахвсвоєму«Повчанні» говорить: «ацевамповідаю, дітимої, протруд свій, який я сповняв, шляхи верстаючи і на ловах із тринадцяти років»5. Полювання на дикого звіра цей великокняжий отрок почав ще підлітком,

ітому дуже багато небезпечних пригод з ним трапилось протягом його довгого життя, окрім того, багато звіра він переловив: «а от так трудився на ловах, доки сидів у Чернігові, і коли із Чернігова вийшов, і до цього літапостозвірівзаганявібравбезвеликихзусиль, окріміншихловівпоза Туровим, де я з батьком ловив всякого звіра. А от що я в Чернігові робив:

1Златоструй. Древняя Русь. X—XIII вв. — М.: Молодая гвардия, 1990. — С. 291.

2Златоструй. Древняя Русь. X—XIII вв. — М.: Молодая гвардия, 1990. — С. 293.

3Златоструй. Древняя Русь. X—XIII вв. — М.: Молодая гвардия, 1990. — С. 294.

4Златоструй. Древняя Русь. X—XIII вв. — М.: Молодая гвардия, 1990. — С. 296.

5Повчання(ВолодимираМономахазаЛаврентіївськимлітописом)//Повістьврем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком). — К.: Радянський письменник, 1990. — С. 365.

249

конейдикихсвоїмирукамиупущахв’язав, подесятьідвадцятьживихконей, окрім того, по Росі їздячи, ловив своїми руками тих же диких коней. Дватурипіднімалимененарогахразомзконем, оленьменеодинбивідва лосі, один ногами топтав, а другий рогами бив, вепр мені на бедрі меч відняв, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір стрибнув мені на бедра і коня разом зі мною звалив. І Бог неушкодженим мене зберіг»1.

Розвитокботанікиякнаукиобмежувавсявивченнямлікувальнихможливостей рослин, якими користувалися як професійні лікарі, так і народні «знахарі» (в дохристиянський період цими знаннями володіли волхви). При цьому важливо зауважити, що рівень розвитку медицини в Київській Русі, скоріш усього, був вищім за рівень знань з природничих наук. Поперше, з свідчень давньоруських літописів ми знаємо, що на Русі при княжих дворах та в містах практикували сирійські та вірменські лікарі. Сирія на той час входила в сферу арабської науки, яка відзначалася передовими знаннями з різних галузей наук (медицини, хімії тощо); вірменська медицина як частина складної вірменської культури теж досягла високого розвитку. По-друге, можна припустити, що ці лікарі розповсюджували медичні знання, навчаючи своїх асистентів. Так, із законів «Руської правди» нам відомо, що у випадку нанесення тілесних ушкоджень під час бійки винуватець повинен не тільки сплатити компенсацію потерпілому, але і заплатити за послуги лікаря. Очевидно, практика звернення за допомогою до лікаря була в давньоруський період широко розповсюдженою.

Першими медиками на Русі були язичницькі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Сьогодні нам мало відомо про систему медичних знань язичницьких волхвів, з діяльністю яких довгий час боролася православна церква. Але можна зробити припущення, що багато з засобів та рецептів волхвів-знахарів ввійшли в склад народної медицини, яка дожила і до наших днів. Слід відзначити, що волхвування будувалося не тільки на забобонах та магічних прийомах. В основі медичної практики волхвів лежали наукові знання про лікувальні властивості трав, мінеральних речовин (глина, тваринний жир, попіл тощо), знання масажу та найголовніше — елементи сугестії (навіювання та гіпноз) та тайни лікування словом (психотерапія).

Але в ХI—XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. В ті часи «Церковний устав» князя Володимира доручав церквам і монастирям організацію різних доброчинних установ (шпиталів, притулків для старих, сліпих калік). Окрім існування світських лікарів, на Русі майже кожний православний монастир мав у своєму складі монахів, які вміли лікувати від різних хвороб за допомогою молитов та трав. До цих монахів зверталися як жителі монастиря, так і паломники. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона — заступ-

1Повчання (Володимира Мономаха за Лаврентіївським літописом) // Повість врем’я- них літ: Літопис (За Іпатським списком). — К.: Радянський письменник, 1990. —

С. 373.

250