курсовая План

Стаття 7. Охорона права на інформацію. 1. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. 2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Розділ IV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію 1. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Стаття 31. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди 1. У разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду. Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів " - Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів. Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність цей Закон посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері. 

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. Цей закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України [17:c.118-120] ( 254к/96-ВР ), Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів. В цьому Законі під друкованими засобами масової інформації [18:c.180] (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.[19:c.274]

Зазначені в частинах першій та другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується. [20.]

Висновок: Як бачимо з цього невеликого аналізу, законодавство України, що регулює інформаційну сферу, достатньо розвинуте. Проте окремі норми раніше прийнятих законів застарівають і не завжди адекватно й повною мірою відповідають реаліям життя, що динамічно змінюється. Інформаційне законодавство потребує свого коригування, адже одним з етапів побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства є вдосконалення інформаційного законодавства як його правового фундаменту, яке б відповідало вимогам політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави, нормам та стандартам міжнародного права, законодавству Європейського Союзу та Ради Європи. Усвідомлюється необхідність вдосконалення законодавчої бази, з мстою реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційну діяльність, поширення інформації та захист інформаційних ресурсів в інтересах гарантування інформаційної безпеки, наприклад лише одним Державним комітетом телебачення та радіомовлення протягом 2002 р. було розроблено 17 законопроектів, 16 проектів постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України та 3 проекти указів Президента України..

Розділ 2. Права людини і громадянина в Україні: стан та проблеми, роль ЗМІ у їх захисті

2.1.Зміст (междустрочечный інтервал) прав і свобод в Україні. В Україні склалася загрозлива ситуація у справі забезпечення основних прав та свобод людини й громадянина на отримання повної, неупередженої інфо-рмації та забезпечення права журналіста на вільне, без зовнішнього тиску, виконання своїх професійних обов'язків, що зумовлено запровадженням політичної цензури. Засоби масової інформації втрачають належні їм у демо-кратичному суспільстві функції посередника між владою та суспільством, перетворюються па знаряддя політичного впливу та маніпулювання [21:c.203].Останніми роками журналістська діяльність у нашій державі стала однією з найнебезпе-чніших. Якщо в мирний час гинуть журналісти – це одна з ознак корумпованості суспільства. Як свідчить практика, чинне законодавство дає противникам свободи думки і слова чималий арсенал обмеження прав людини. До порушень прав людини на свободу слова нерідко призводить і постійне протистояння гілок влади у боротьбі за телебачення і радіомовлен-ня. На теле- і радіокомпанії, які мають свою позицію, насилаються податкові та інші інспекції, їх обкладають непосильними штрафами, роблять банкрута-ми. Тобто і тут використовуються нібито “законні” економічні механізми викручування рук, тотального наступу на конституційне право людини вільно висловлювати думки, погляди і позиції. Як наслідок – з ефіру зника-ють популярні телепрограми і навіть телекомпанії.У такий спосіб під привод-ом “порушень”, яких нібито припустився державний радіотелетра-нсляцій-ний центр, у передвиборний час від ефіру відлучалися незалежні телекомпа-нії, хоча вони мали ліцензії на мовлення, надані Національною радою з питань телебачення і радіомовлення.Цими кроками органи виконавчої влади продемонстрували інформаційну політику, основою якої є неприйняття плюралізму думок, страх перед правдивим та альтернативним словом, него-товність до всенародних відкритих дискусій, до колективного пошуку істини, до критики і самокритики, які завжди були ознакою відкритого демократичн-ого суспільства, рушієм суспільного прогресу.Внаслідок такої інформаційної практики, яка склалася в державі, сьогодні під загрозою опинилися не лише свобода слова, а й майбутнє інформаційної галузі країни, адже загально від-омо, що без реалізації конституційного права на свободу думки і слова не можуть бути реалізованими і такі конституційні права, як:– право на свободу об’єднання в політичні партії і громадські організації (ст.36);[22:c.116-118]– право на участь в управлінні державними справами, в проведенні всеукраїнських і місцевих референдумів, вільно обирати і бути обраними до органів державн-ої влади і місцевого самоврядування (ст.38);– право мирно збиратися, прово-дити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39);– право на свободу літера-турної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54);– право кожн-ого на вільний розвиток своєї особистості (ст.23);– право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст.27);– право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35) та ряд інших основопо-ложних конституційних прав.Існуюча практика ставлення до ЗМІ владних структур призвела до того, що інформаційним простором України сьогодні переважно заволоділи періодичні видання і студії, які називають “жовтою пресою”. Ці видання, як відомо, обходять актуальні соціально-політичні проблеми і тиражують переважно примітивний негатив на зразок – вбили, зарізали, зґвалтували, повісили, спалили.Органи державної влади мало хвил-ює те, що цей негатив руйнує психіку людей, виховує жорстокість, створює спотворений міжнародний імідж нашого народу, підриває престиж держави. [23.]Головне для них – не дати об’єктивного критичного аналізу наболілих соціально-політичних проблем сьогодення.Телебачення, радіо, газети все частіше нав’язують нашому суспільству чужі звичаї, мораль, смаки, розбе-щують молодь пропагандою насильства, еротики, порнографії, позбавляють громадян України можливостей споживати національний інформаційний продукт, виштовхують власного товаровиробника з інформаційного ринку. Як наслідок – з інформаційного поля майже витіснено вітчизняні фільми, державномовні гумористичні, розважальні передачі та інформацію, пов’язану з поширенням національних звичаїв, традицій, культури. У прилеглих до Росії, Польщі, Угорщини, Румунії районах у нашому ефірі переважно господарюють сусіди.Все це разом узяте не тільки обмежує права громадян України на реалізацію ними своїх прав на свободу думки і слова, а й завдає непоправної шкоди національним інтересам, становить загрозу національній безпеці України. Кращою ілюстрацією зміста прав та свобод в Україні є текст Конституції України ( ст.21- ст. 64 ): Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.Конституційні права і свободи гаранту-ються і не можуть бути скасовані.При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод .Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонд-енції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбаче-них законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслі-дувавння кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформ-ацію неможливо.Стаття 32. [24.]Ніхто не може зазнавати втручання в його особи-сте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденці-йної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомо-стями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємни-цею.Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недост.-вірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.[25.]Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.[26:c.200]Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Крім того: Верховна Рада України 10 грудня 1991 р. прийняла Закон "Про міжнародні договори", згідно з яким укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять нині невід'ємну частину національного законодавства України.[27.] Громадяни України мають право захищати свої права, застосовуючи міжнародні норми у такому ж порядку, який передбачений для норм національного законодавства. Це передусім такі документи ООН, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні нрава, Конвенція про свободу асоціацій і захист права па організацію та ін. Ці документи ООН є надзвичайно важливими для забезпечення та захисту основних прав і свобод людини, а також незалежної та плюралістичної преси. Зокрема, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визначаються так:1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів.2. Кожна людина має право па вільне вираження свого погляду. Це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій ви-бір.Користування передбаченими в цій статті правами накладає особливі обов'язки і відповідальність. Воно може бути пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними: а) для поваги прав і репутації інших осіб; б) охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення. [28.]Непере-вершеним значенням для розбудови України як правової, суверенної, незале-жної та цивілізованої держави було її прийняття 9 листопада 1995 р. 37-м членом Ради Європи (РЄ). Як відомо, Рада Європи є найавторитетнішою організацією нашого континенту. Звичайно, ця міжнародна організація трохи відрізняється від Європейського Співтовариства — 12, проте жодна з країн не увійшла до Співтовариства поза Радою Європи.Одним з основних документів Ради Європи, який Українська держава ратифіку-вала 17 липня 1997 р. і який став Законом України, є Конвенція про захист прав і основн-их свобод людини 1950 p., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції.На основі Конвенції громадяни України можуть і мають право звертатися до Євросуду з прав людини.Важливе значення для діяльності цієї міжнародної структури та вітчизняного правосуддя щодо розгляду судових справ у сфері ЗМІ стали норми ст. 10 Євроконвенції. У них, зокрема, зазначається таке.1. Кожна людина мас прало па свободу виявлення поглядів. Цс право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. [29:c.72]Це не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіомовлення, телебачення або кінопідприємств.2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язано з правами та обов'язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з мстою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. З положень ст. 10 Конвенції можна зробити кілька важливих висновків. Передусім необхідно зазначити, що свобода масової інформації представлена тут у формі свободи вираження думок, і ця свобода в загальному плані є правилом, а втручання держави в її реалізацію — винятком. Причому можливість втручання не означає необхідність втручання. Якщо демократичне суспільство не відчуває потреби в обмеженні тих або інших форм свободи вираження думок, то держава не зобов'язана що-небудь здійснювати в цьому напрямі.[30:100-102]

Висновок: Як бачимо з цього невеликого аналізу, законодавство України, що регулює інформаційну сферу, достатньо розвинуте. Проте окремі норми раніше прийнятих законів застарівають і не завжди адекватно й повною мірою відповідають реаліям життя, що динамічно змінюється. Інформаційне законодавство потребує свого коригування, адже одним з етапів побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства є вдосконалення інформаційного законодавства як його правового фундаменту, яке б відповідало вимогам політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави, нормам та стандартам міжнародного права, законодавству Європейського Союзу та Ради Європи. Усвідомлюється необхідність вдосконалення законодавчої бази, з мстою реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційну діяльність, поширення інформації та захист інформаційних ресурсів в інтересах гарантування інформаційної безпеки.

2.2. Роль ЗМІ в захисті прав людини в Україні.

У положеннях Конституції України 1996 р. закріплено свободу слова та доступ до інформації. Зокрема, про це йдеться в ст. 15, 28, 29, 32, 34, 41, 54. Так, у ст. 34 Основного закону наголошується, що кожному гарантується право па свободу думки і слова, па вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, на свій вибір.Законодавство нашої держави, спираючись на Конституцію України, Кримінальний та Цивільний кодекси, починаючи з 1992 р., ввело багато спеціальних законів стосовно різних галузей діяльності ЗМІ. Серед них: закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право і суміжні права", "Про інформаційні агентства", "Про рекламу", "Про державну таємницю", "Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій", "Про зв'язок", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про видавничу справу", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про вибори народних депутатів" та іп.[31.]Велике значення для вдосконалення правових засад діяльності вітчизняної преси має також проведення в Україні судово-правової реформи, яке почалося у 2001 р. її діяльність спрямована на захист прав людини, забезпечення соціальної стабільності та режиму законності у державі, що має реалізовуватися виключно засобами правового характеру. Перший етап цієї реформи завершили Закон України "Про судовий устрій України", новий Кримінальний кодекс України та пакет законів України, якими було внесено доповнення та зміни до чинного законодавства і таким чином втілено основні найважливіші конституційні вимоги стосовно здійснення правосуддя, закріплені в основних положеннях Конституції України. Це стало великою юридичною подією в житті Української держави. [32.]Адже це єдиний кримінальний закон України, прийнятий самостійно й незалежно вперше за багатовікову нашу історію після "Руської правди" Ярослава Мудрого.Кримінальний кодекс України — це правовий акт, у якому систематизовано зазначаються суспільно небезпечні діяння, що визнаються злочинами, і встановлюються конкретні міри покарання за їх вчинення. Цей документ має своїм завданням згідно з Конституцією України охороняти особу, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпеку, охороняти права і свободи громадян, державний суверенітет і суспільний лад України, весь правопорядок від злочинних посягань. [33.]Основною функцією Кримінального кодексу, головним його суспільним призначенням є функція захисту найважливіших суспільних відносин.Вперше в історії правовідносин у новому Кримінальному кодексі України була введена ст. 171 "Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів". У ній, зокрема, зазначається, що умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.Об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення конституційних прав громадян па свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Об'єктивний бік злочину відповідно до ст. 171 Кримінального кодексу полягає у вчиненні діяння (дії або бездіяльності), спрямованого на перешкоджання, тобто створення перепон законній професійній діяльності журналістів. Це може бути попадання інформації, яка не є таємницею (державною, слідчою, комерційною, конфіденційною), або надання недостовірної інформації, відібрання записів, зроблених журналістом письмово або за допомогою технічних засобів, знищення або пошкодження таких записів, вилучення тиражу друкованого видання без рішення про це суду тощо. [34:c.370]Законною слід вважати професійну діяльність журналіста відповідно до вимог Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" з такими змінами. Це діяльність журналіста зі збирання, створення, редагування, підготовки інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з мстою її поширення серед читачів.Журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.Кваліфіковано вид злочину відповідно до ст. 171 Кримінального кодексу — переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Переслідуванням є умисні дії, спрямовані на ущемлення особистості (наприклад, публічна образа, рекомендація не приймати особу на роботу, не надавати житло тощо). Формою переслідування може бути застосування погроз або насильства. У таких випадках матиме місце сукупність злочинів, передбачених ст. 171 та відповідними статтями (їх частинами) Особливої частини Кодексу, що пере-дбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи. У разі застосування службовою особою насильства щодо журналіста або настання тяжких наслідків її дії підлягають додатковій кваліфікації за ст. 365 ("Перевищення влади або службових повноважень") нового Кримінального кодексу України. Враховуючи вище викладене можна стверджувати, що ЗМІ відіграють дуже важливу роль в захисті прав людини в Україні. В цій ситуа-ції принципова позиція представників ЗМІ ,щодо порушень прав людини , набуває великого значення.[35.] На данний період , коли громадяни не мають можливості захищати себе в судах, ЗМІ залишаються чи не єдиним засобом протистояння свавіллю представників влади. Принципово важливі норми, які визначають соціальну роль свободи масової інформації, основні функції ЗМІ та журналістів у сучасному демократичному суспільстві, закріплені в Резолюції "Журналістські свободи і права людини", прийнятій у рамках IV Європейської конференції міністрів щодо політики в галузі засобів масової інформації (Прага, 7—8 грудня 1994 р.). У документі сформульовані принципи, які в цілому можуть розглядатися як система взаємодетерміно-ваних тез, що формулюють доктрину свободи масової інформації в сучасній Європі. Звернемо увагу на те, що текст ст. 10 Європейської конвенції значно скромніше визначає межі свободи масової інформації, ніж Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", який, наприклад, не знає обмежень, що виходять із забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя. Проте на рівні правозастосовної практики Ради Європи свобода масової інформації захищена на вищому рівні. В Україні, навпаки, практика застосування Закону про пресу має переважно обмежувальний характер. Оскільки критерії, які містяться в ст. 10 Конвенції, достатньо розмиті, рішення стосовно спорів щодо застосування цієї норми перетворилися на доволі обсяжну, але неоднозначну практику Європейського суду з прав людини. [36.]Необхідно зазначити, що прецеденти, які спостеріга-ються в практиці Європейського суду з прав людини, безпосере-дньо стосуються діяльності українських органів правосуддя. У Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 p., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 р. міститься заява щодо визнання обов'язковими для України як юрисдикції Європейського суду з прав людини, так і рішень цього суду, а також заява щодо права українських громадян на звернення в цей суд за захистом своїх порушених прав протягом шести місяців після того, як вичерпані внутрішньодержавні засоби захисту цих нрав. [37:c.71]Розв'язання цих питань мають надати можливість уникнути таких виявів політичної цензури в Україні, як позасудове закриття ЗМІ та припинення мовлення телерадіол-організацій, застосування заходів впливу па ЗМІ шляхом перешкоджання їхній діяльності та ін.; втілювати в життя забезпечення рівності прав і можливостей для створення і функціонування ЗМІ всіх форм власності, забезпечення ефективних антимонопольних норм діяльності всіх суб'єктів інформаційного ринку. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини, які наголошується в Конституції України, є головним обов’язком держави. На жаль, держава в особі органів влади часто ухиляється від обов’язків захищати права людей на свободу думки і слова. [38.]Людина і громадянин України дедалі більше позбавляються можливості законно висловлювати свої думки і позицію. Право вільно збирати, зберігати, використовувати і розповсюджувати інформацію порушується і при відмові судових органів журналістам здійснювати аудіо- та відеозаписи під час відкритих судових засідань. При цьому не діють навіть положення ст.129 Конституції України про незалежність судів, які мають підкорятися лише закону. Тому потрібні зміни у Цивільному процесуальному кодексі України, які врегулювали б правові відносини між судовими органами та журналістами ЗМІ щодо таких записів. Процеси боротьби з незалежними виданнями, зі свободою слова в Україні набули таких масштабів, що Парламентська Асамблея Ради Європи, представництво ОБСЄ в Україні і Держдепартамент США висловили занепокоєння порушенням прав громадян України на свободу думки і слова.Чиновники органів виконавчої влади борються з альтернативними і просто незаангажованими виданнями, з плюралізмом думок і позицій. [39:c.65]Сьогодні практично проти будь-якого видання, редактора чи журналіста, які займають опозиційну чи просто незалежну позицію, пишуть недогідливі владним чиновникам аналітичні чи критичні статті, можуть бути висунені звинувачення у приниженні честі й гідності позивачів, у завданні їм моральної шкоди. А це свідчить про поширення в країні практики порушення ст.34 Конституції України. Європейський суд вважає, що державні чиновники та політики мають достатні можливості впливати на роботу мас-медіа і доводити до відома громадськості свою точку зору. Тому в більшості конфліктів між ними і мас-медіа Європейський суд стає на бік засобів масової інформації. І це є загальновизнаною практикою цивілізованого суспільства. Необхідно пам’ятати, що з моменту приєднання України до Конвенції про захист прав і основних свобод людини всі владні структури України мають дотримуватися в своїй діяльності норм цієї конвенції, рішення Європейського суду з прав людини мають вже застосовуватися в судовій практиці України, адже прецедентне право Євросуду є складовою частиною застосування норм Конвенції 1950 р.[40:c.53]