lyuba

27.

Перші твори Старицького були надруковані у 1865. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-их pp.

Михайло Старицький переробляв п'єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював українську трупу. Так були написані «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями» та інші.

Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1883), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).

Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).

Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).

В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.

28. Життя Лесі Українки — великий подвиг в ім'я народу, «її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді,— властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя великої Лесі Українки» (М. Бажан). «На нашій рідній Волині». Леся Українка — це псевдонім Лариси Петрівни Косач. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському (тепер Житомирська область), що розкинулось на мальовничих берегах річки Случ. Свій рід поетеса веде від людей гуманних і волелюбних, її тітки по батьковій лінії Олександра і Олена зазнали переслідувань за участь у народницькому революційному русі. Брат матері, дядько поетеси, Михайло Драгоманов — політичний емігрант, який заохочував Лесю вивчати російську й західноєвропейську літературу, брати участь у громадському житті. Мати поетеси Ольга Петрівна — письменниця 1 громадсько-культурна діячка, відома в літературі під псевдонімом Олени Пчілки. Вона доклала багато зусиль, щоб дати дочці ґрунтовну освіту, все життя дбала про неї, хоч і не поділяла її революційних поглядів. Петро Антонович Косач — батько Лесі — за участь у студентському русі був виключений із Петербурзького університету (свою освіту завершив у Києві). Він був не тільки дбайливим батьком, а й добрим другом і вихователем своїх дітей. З особливою ніжністю ставився до Лесі. П. А. Косач, юрист за освітою, працював службовцем у різних містах Волині — Новограді-Волинському, Луцьку, Ковелі. Він добре знав російську і світову літературу, пильно стежив за всім новим, що проявлялося в красному письменстві України, гарно читав і декламував напам'ять своїм дітям художні твори. Прогресивні погляди П. Косача, його співчуття трудящим були причиною того, що поліція встановила над ним негласний нагляд.

30. Письменник, учений, громадський діяч. Багатогранність діяльності в українській культурі, її вплив на культурний і політичний розвиток України. Основні книги і праці. Франко-перекладач. Значення творчості для розвитку української літератури, у пробудженні національної самосвідомості. Творчість І.Франка у музиці. Франко і світова література. Лірика збірки “З вершин і низин”. Загальне уявлення про композицію збірки. Творчість великих майстрів Відродження; символ вічної жіночності, материнства, краси; суперечки про роль краси і користі (“Сікстинська мадонна”). Франкова концепція поступу людства, вираз незламного оптимізму (“Гімн” (“Замість пролога” ). Поетична збірка “Зів’яле листя” : “Безмежнеє поле...”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, “Чого являєшся мені...”. Місце любовної теми у творчості І.Франка. Життєві імпульси появи творів (автобіографічність). Широка емоційна гама почуттів ліричного героя, утвердження невмирущості людських почуттів, ідеалу кохання. Філософська і громадянська поезія. Змістовий зв’язок “Легенди про вічне життя” із поезією “Зів’ялого листя”. Драматизм людських стосунків, роздуми про доцільність безсмертя людини, взаємне кохання як критерій щастя, неможливість його досягнення. “Декадент” – поетичне кредо І.Франка. Вираження життєствердної позиції ліричного героя-митця. Вірш-заклик “Розвивайся ти, високий дубе...” – віра в майбутнє своєї нації.