Господарське право (Вінник Оксана Марянівна)

•відповідальність СВК та його членів: СВК відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним на праві власності майном; члени кооперативу не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями кооперативу; ризик членів СВК за результати діяльності кооперативу обмежується розміром пайового внеску кожного з них;

•для виконання статутних завдань СВК може створювати дочірні унітарні підприємства та брати участь у створенні господарських організацій корпоративного типу (господарських товариств, об'єднань та ін.);

•форми припинення СВК - реорганізація та ліквідація;

•порядок ліквідації: а) підстави - рішення загальних зборів членів СВК (добровільна ліквідація) або рішення суду (примусова ліквідація); б) створення органом, що прийняв рішення про ліквідацію, ліквідаційної комісії, до якої переходять повноваження з управління кооперативом; в) публікація в одному з офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масової інформації ліквідаційною комісією у триденний термін з часу її призначення інформації про ліквідацію кооперативу із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій; г) виявлення ліквідаційною комісією кредиторів; д) вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості; е) задоволення заявлених вимог (безспірних, визнаних ліквідаційною комісією чи судом) кредиторів відповідно до встановленої черговості; є) розподіл між членами СВК майна кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, пропорційно вартості їхнього паю; ж) складання ліквідаційною комісією ліквідаційного балансу та затвердження його органом, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу (повнота і достовірність ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудиторами); з) розпорядження землею кооперативу, що ліквідується, здійснюється залежно від підстав її набуття СВК (на праві власності чи на праві користування) в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством; и) внесення запису про ліквідацію СВК до державного реєстру.

121

3.4. Приватні підприємства

Різновидом підприємств за ознакою форми власності, на базі якої функціонує підприємство, є приватні підприємства. Особливості правового становища таких підприємств регламентуються законодавством лише схематично.

Так, відповідно до ст. 113 ГК, приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.

Відповідно до ч. 2 ст. 113 ГК, порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом (загальні положення щодо підприємств - статті 62-72 ГК) та іншими законами.

Приватні підприємства можуть бути двох типів - унітарного та корпоративного. За підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будьякому з основних правових титулів - праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління.

Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним зазвичай закріплюється на праві спільної часткової приватної власності (на відміну від господарського товариства та виробничого кооперативу). Проте слід зазначити, що ГК України не містить положень щодо правового титулу майна такого підприємства, а отже - й не виключає застосування таких правових титулів, як право господарського відання чи право оперативного управління).

Особливості правового статусу ПП проілюстровані нижченаведеною схемою.

Фермерське господарство

122

Фермерське господарство є різновидом приватного підприємства і формою сімейного бізнесу (підприємницької діяльності) зі спеціальним предметом діяльності (виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація) та низкою інших специфічних ознак.

Характерні риси фермерського господарства (ФГ):

•спеціальне право регулювання: ст. 114 ГК України; Земельний кодекс України; Закон України від 19.06.2003 р. «Про фермерське господарство»;

•форма сімейного підприємництва (може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї);

•спеціальний вид діяльності: організація та виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація (напрями такої діяльності, її спеціалізація визначаються в статуті ФГ);

•наявність статусу юридичної особи і, відповідно, власного найменування, печатки та штампу;

•спеціальний порядок створення: право на створення ФГ належить тим дієздатним громадянам України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання створити ФГ та пройшли конкурсний відбір на право створення ФГ; такий відбір проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення

фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою; позитивний висновок цієї комісії є підставою для надання/передання на праві власності чи оренди для ведення ФГ земельної ділянки із земель державної і комунальної власності (відповідно до земельного законодавства) та державної реєстрації ФГ;

• спеціальний порядок державної реєстрації: державна реєстрація ФГ здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки; для такої реєстрації голова ФГ або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації: договір про створення

123

фермерського господарства та статут фермерського господарства; реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства; копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення; документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства; державна реєстрація здійснюється протягом не більше п'яти робочих днів після отримання зазначених документів;

•основний установчий документ - статут, в якому зазначаються: найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України;

•членство у ФГ:

а) членами фермерського господарства можуть бути: подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення ФГ, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства; особи, які працюють у ФГ за трудовим договором (контрактом);

б) головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті ФГ особа; коло повноважень голови ФГ: представництво ФГ у відносинах з третіми особами; наймання для роботи у ФГ працівників (і

до законодавства України; голова ФГ може письмово доручати виконання своїх

становлення (перші три роки після його створення, а в трудонедостатніх населених пунктах - п'ять років) та ФГ з відокремленими садибами надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Укра-

124

їнський державний фонд підтримки фермерських господарств, за наявності визначених законом умов та в установленому порядку;

•майно ФГ:

а) основний правовий титул майна ФГ - право власності; б) цілісний майновий комплекс ФГ включає майно, передане до

складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання; цілісний майновий комплекс може бути предметом купівлі-продажу та інших угод/правочинів;

в) наявність у складі майна ФГ земельної ділянки, яку ФГ використовує на праві власності або договору оренди; звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення ФГ, допускається у випадках, коли у ФГ відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення;

•представницький орган фермерських господарств - Асоціація фермерів та приватних землевласників України, яка забезпечує захист прав ФГ і створення сприятливих умов для розвитку фермерства;

•підстави для припинення діяльності ФГ: реорганізація фермерського господарства; ліквідація фермерського господарства; визнання фермерського господарства банкрутом; якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства;

•порядок припинення діяльності ФГ: І. Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається: а) власником у разі реорганізації або ліквідації ФГ - відповідно до закону та статуту ФГ; б) у разі якщо не залишається жодного члена ФГ або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства, - у порядку, встановленому законом; в) у разі банкрутства фермерського господарства - на підставі постанови господарського суду про визнання ФГ банкрутом та ухвали суду про затвердження звіту ліквідатора. II. Кошти, одержані від продажу майна ФГ, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Майно, що

залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами

125

фермерського господарства відповідно до його статуту. III. У разі припинення діяльності ФГ до закінчення терміну надання господарству податкових пільг господарство сплачує до бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського господарства, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 34 Закону, та викупу земельної ділянки для суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної необхідності.

3.5. Підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства

За критерієм участі іноземного інвестора та його частки у статутному капіталі (складеному майні підприємства) законодавець виділяє дві категорії підприємств, яким притаманна певна специфіка: підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства.

Особливості правового становища підприємств з іноземними інвестиціями визначаються статтями 116, 390-400 ГК, Законом України від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (ст. 1 - щодо визначення понять «іноземні інвестори», «іноземні інвестиції», «підприємство з іноземними інвестиціями», ст. 2

«Види іноземних інвестицій», ст. 4 «Об'єкти іноземного інвестування», ст. 7 «Правовий режим інвестиційної діяльності», ст. 13 «Державна реєстрація іноземних інвестицій», ст. 16 «Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями»), а також низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема:

Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р.;

• постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р. «Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з

126

іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна»;

•постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 р. «Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями»;

•постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 р. № 1855 «Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення)»;

Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативно-правових актів Національного банку України: Затв. постановою Правління НБУ від 17.01.2001 р. № 18 та ін.

Характерними ознаками підприємства з іноземними інвестиціями є:

•підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів господарювання (резидентів) та іноземних інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місця проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави);

•наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначаються ст. 2, 16 Закону «Про режим іноземного інвестування», ст. 391,392 ГК) та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду);

•створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор), а також

уразі внесення іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство і набуття в результаті цього корпоративних прав у такому підприємстві; набуття підприємством статусу ПІІ пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції на його

баланс;

127

•до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ;

•майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Порядок пропуску такого майна на територію України визначається ст. 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. «Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна;

•продукція цих підприємств не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови їх сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

•на підприємство з іноземними інвестиціями розповсюджується національний режим господарювання, якщо інше не передбачено законами, та міжнародними договорами України, ратифікованими ВР України;

•з метою залучення іноземних інвестицій держава закріплює гарантії захисту прав іноземних інвесторів (ст. 397 ГК, статті 8-12 Закону «Про режим іноземного інвестування»);

•з метою захисту інтересів національної економіки законом можуть встановлюватися обмеження щодо здійснення певних видів господарської діяльності підприємствами з іноземними інвестиціями (види господарської

діяльності, що належать до монополії держави).

128

Іноземне підприємство фактично є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями, визначальною ознакою якого є особливі вимоги до його учасників (ними можуть бути лише іноземні інвестори) та майна (в іноземному підприємстві іноземна інвестиція має становити 100%). За організаційно-правовою формою таке підприємство може бути унітарним чи корпоративним. Виникнення такого підприємства пов'язується із заснуванням іноземними інвесторами (інвес-

тором) нового підприємства чи набуття такими особами у власність майнового комплексу діючого унітарного підприємства або 100% акцій (часток) підприємства корпоративного типу. З метою захисту інтересів національної економіки та національної безпеки законом можуть визначатися галузі, в яких створення іноземних підприємств забороняється.

Особливості правового статусу іноземних підприємств визначаються ст. 117 ГК України.

3.6. Орендні підприємства

Орендні підприємства, що посідали значне місце в економіці України в 90-х роках минулого століття, попри приватизаційні процеси, все ще зберігаються як специфічний вид підприємства.

Орендне підприємство - це підприємство у формі господарського товариства, створеного членами трудового колективу державного, комунального чи іншого підприємства з метою оренди та експлуатації цілісного майнового комплексу останнього для здійснення господарської комерційної діяльності.

До характерних рис орендного підприємства належать такі:

•господарська організація корпоративного типу;

•діє на підставі ГК (ст. 115), законів «Про господарські товариства», «Про оренду державного та комунального майна», установчих документів, договору оренди;

•має форму господарського товариства;

129

•учасниками такого товариства є члени трудового колективу підприємства (структурного підрозділу підприємства), майно якого передається в оренду;

•створення членами трудового колективу господарського товариства з метою оренди цілісного майнового комплексу (ЦМК) державного підприємства, на якому вони працюють, зумовлене участю в ньому більше ніж 50% членів трудового колективу; оренда ЦМК державного підприємства (його структурного підрозділу) можлива за умови відсутності на це заборони в законодавстві та наявності відповідних погоджень;

•учасники господарського товариства - орендного підприємства повинні брати обов'язкову трудову участь у виробничо-господарській діяльності такого підприємства;

•діє на базі орендованого цілісного майнового комплексу державного, комунального чи іншого підприємства;

•функціонує на базі змішаної власності: державної чи комунальної (основними фондами, що належать державі чи територіальній громаді, ОП володіє і користується на підставі договору оренди) та колективної (власністю ОП є: статутний капітал/складене майно підприємства, сформоване за рахунок вкладів учасників; прибуток, що залишається в розпорядженні такого підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і відсотків за банківський кредит, а також усе набуте за рахунок прибутку; цінні папери та грошові кошти як складова орендованого ЦМК, що береться на підставі договору кредиту; сировина, паливо, матеріали орендованого ЦМК, що викуповується ОП).

130