ZP-bilety-rezat9

Пляжна зона встановлюються за проектом землеустрою при визначенні прибережної захисної смуги морів, навколо морських заток та лиманів у складі цієї смуги. Розмір пляжної зони визначається відповідно до ст. 88 ВКУ. Ця ж стаття визначає і режим пляжних зон.

Землі смуг відведення Положення, що стосуються смуг відведення, вміщені у ст. 63 ЗКУ: «1. Для забезпечення

експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

2.Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3.Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.»

Спірним є питання щодо того, чи дозволене в межах смуг відведення будівництва виробничих приміщень. Ч. З ст. 91 ВКУ передбачає таку можливість, а відповідна норма ЗКУ

(ст. 63) - ні.

Водоохоронні зони Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЗКУ,

«2. Для створення сприятливого режиму водних об´єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.»

За буквальним змістом закону, лише частина (в межах прибережних захисних смуг) водоохоронних зон входить до складу земель водного фонду. Між тим, поза сумнівом, включення земельної ділянки до прибережної захисної смуги означає спільність її режиму із землями водного фонду.

Правовий режим водоохоронних зон визначається ст. 87 ВКУ, зокрема, її ч. ч. 2-4: «Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що

регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар´єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням

здержавними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.» Зони санітарної охорони джерел водопостачання Зона санітарної охорони джерел водопостачання - територія і акваторія, де

запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд» (ст. 1 Водного Кодексу).

Положення про зони санітарної охорони вміщені у ст. ст.. 59, 93 та ін. ВКУ, ст. 113 ЗКУ, ст. 18 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», розділі VII ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання», ПКМ від 18.12.1998 № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об´єктів».

Зони санітарної охорони джерел та об´єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об´єктів централізованого питного водопостачання (ст. 35 ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання»).

Басейни малих річок Деякі важливі особливості використання земель водного фонду та інших земель в

басейнах малих річок передбачені ст. 80 ВКУ: «З метою охорони водності малих річок забороняється:

1)змінювати рельєф басейну річки;

2)руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

3)випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

4)зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

5)розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

6)проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок;

7)надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім

гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

!

4.Конституція як джерело ЗП.

Конституція України є основоположним законом України, який містить у собі правові норми, що лежать в основі земельного права і земельного законодавства. Положення Конституції України визначають права, свободи та обов'язки людини і громадянина, що повною мірою поширюються і на селян як основних землекористувачів.

Норми Конституції України можна умовно поділити на дві великі групи:

1.безпосередньо присвячена земельним відносинам;

2.опосередковано бере участь у регулюванні земельних відносин. До першої групи відносяться: ст. 13 - про землю та інші природні

ресурси; ст. 14 - про право власності на землю; ст. 16 - право кожного на сприятливе навколишнє середовище (довкілля); про обов'язки кожного зберігати природу, бережливо відноситись до її багатств.

В ст. 13 Конституції проголошено, що "земля, її надра, атмосферне повітря водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Другу групу норм Конституції України складають більш віддалені від земельних відносин, але не менш важливі для них приписи Основного Закону: про людину, її права і свободи (ст.ст. 21-42); про демократичний, правовий і соціальний характер держави Україна (ст.ст. 2-7); про гарантії державного захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 8); про

обов'язки кожного сплачувати податки (ст. 67).

!