Problemi_gospodarskogo_protsesualnogo_prava
.pdf1.1.Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів.
1.2.Підстави для скасування рішення третейського суду.
1.3.Наслідки скасування рішення.
2.Видача виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду. Виконання рішень третейських судів. Підстави для відмови у виконанні рішення третейського суду.
4.2.2.Модульне тестування 2
При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.
|
|
Приклади тестів |
1. |
В яких спорах претензійний порядок врегулювання спору не може бути |
|
застосований: |
||
а) |
|
про визнання договору недійсним; |
б) про відшкодування збитків; |
||
в) |
про звернення стягнення на заставлене майно; |
|
г) |
про визнання недійсними актів державних та інших органів, |
|
підприємств та організацій. |
||
2. |
Яким судом може бути призначена судова експертиза: |
|
|
а) |
судом першої інстанції; |
б) |
судом апеляційної інстанції; |
|
в) |
Вищим господарським судом України; |
|
г) |
Верховним Судом України. |
|
3. Третейський суд – це: |
||
|
а) |
державний орган, що утворюється для вирішення спорів, які |
виникають із цивільних та господарських правовідносин; |
||
|
б) недержавний незалежний орган, що утворюється для вирішення |
|
спорів, що виникають із цивільних правовідносин; |
||
|
в) недержавний незалежний орган, що утворюються за угодою |
|
сторін |
для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських |
|
правовідносин. |
||
4. |
Третейський суд ad hoc – це: |
|
|
а) |
третейський суд для вирішення конкретного спору; |
б) |
постійно діючий третейський суд; |
|
в) |
третейський суд, який знаходиться за кордоном; |
|
г) |
третейський суд, непов’язаний нормами права при вирішенні спору. |
|
5. |
Постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації: |
|
а) у державного реєстратора;
21>
б) в міністерстві юстиції України або в його обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції, головному управлінні юстиції в Автономній Республіці Крим; в) взагалі не підлягає реєстрації.
6. Третейська угода – це:
а) угода про передачу спору на розгляд до третейського суду; б) угода про вибір права, що підлягатиме застосуванню при вирішенні спору; в) угода про створення постійно діючого третейського суду.
7. Принцип автономності третейської угоди полягає в:
а) передачі спорів на розгляд до третейського суду; б незалежності) третейської угоди від умов основного договору;
в) праві третейського суду самостійно визначати свою компетенцію.
8. Третейська угода повинна бути укладена в:
а) усній формі; б) письмовій формі; в) нотаріальній формі.
9.У випадку, коли одна зі сторін не призначає третейського суддю в третейському суді для вирішення конкретного спору, ці функції виконуються:
а) іншою стороною; б) державним компетентним судом;
в) розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду.
10.Підставою для відводу третейського судді є:
а) тривале, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі; б) тривале, більш як три місяці від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі; в) тривале, більш як шість місяців від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі.
4.3.Змістовний модуль 3. Міжнародний комерційний арбітраж
4.3.1.Тематика лекцій та наукових доповідей
Тема 17. Особливості укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Способи вирішення зовнішньоекономічних спорів
лекція (4 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1.Особливості укладення зовнішньоекономічних контрактів щодо форми, змісту.
2.Перевірка правоздатності іноземної організації та повноважень її представника.
3.Міжнародна дійсність юридичних документів. Легалізація.
22>
4. Порядок, способи визначення права, що застосовується до зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
5.Принцип автономії волі сторін.
6.Колізійні норми законодавства України.
7.Значення Правил Інкотермс і порядок їх застосування, обрання базису поставки.
8.Значення та зміст валютно–цінового застереження.
9.Значення та зміст форс–мажорного застереження.
10.Значення та зміст арбітражного застереження.
11.Способи вирішення зовнішньоекономічних спорів.
12.Альтернативні способи вирішення зовнішньоекономічних спорів.
Тема 18. Міжнародний комерційний арбітраж як спосіб вирішення спорів, що виникають у сфері міжнародних комерційних відносин лекція (2 год.)
та семінарське заняття (2 год.)
1.Поняття міжнародного комерційного арбітражу.
2.Правова природа міжнародного комерційного арбітражу.
3.Теорії міжнародного комерційного арбітражу.
4.Види міжнародного комерційного арбітражу. Різновиди арбітражної процедури.
5.Загальна характеристика інституційного арбітражу та арбітражу ad hoс.
6.Переваги і недоліки постійно діючого арбітражу та арбітражу ad hoс.
7.Основні центри міжнародного комерційного арбітражу в світі.
8.Переваги і недоліки арбітражного розгляду у порівнянні з вирішенням спорів в державних судах.
Тема 19. Правове регулювання міжнародного комерційного арбітражу
лекція (2 год.) та семінарське заняття (1 год.)
1.Універсальні і регіональні міжнародні угоди та конвенції з питань міжнародного арбітражу.
2.Двосторонні угоди та договори, в яких регулюються питання вирішення економічних спорів.
3. Типовий закон про міжнародний торговий арбітраж ЮНСІТРАЛ і уніфікація національного законодавства про комерційний арбітраж.
4.Рекомендаційні арбітражні регламенти міжнародних організацій (ЮНСІТРАЛ, Європейської економічної комісії ООН тощо).
5.Загальне і спеціальне законодавство України, яке регулює міжнародний арбітраж.
6.Значення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» для вирішення зовнішньоекономічних спорів.
7.Загальна характеристика зарубіжного законодавства, що регулює міжнародний комерційний арбітраж.
23>
8.Правове значення регламентів окремих арбітражних інститутів.
9.Роль і правове положення арбітражних інститутів в організації і здійсненні арбітражного розгляду міжнародних комерційних спорів.
Тема 20. Підвідомчість спорів міжнародному комерційному арбітражу
лекція (2 год.) та семінарське заняття (1 год.)
1.Суть інституту підвідомчості спорів арбітражу.
2.Підвідомчість спорів міжнародному комерційному арбітражу за законодавством України.
3.Підвідомчість міжнародному комерційному арбітражу спорів з участю держави.
Тема 21. Арбітражна угода як правова основа для передачі спору на розгляд третейського суду лекція (4 год.) та семінарське заняття (4 год.)
1.Арбітражна угода (третейський запис) як основа компетенції арбітражного (третейського) суду.
2.Позитивна і негативна дія арбітражної угоди.
3.Поняття, правова природа, види арбітражної угоди.
4.Правові наслідки дійсної арбітражної угоди.
5.Правові наслідки недійсної арбітражної угоди.
6.Право, що застосовується до арбітражної угоди.
7.Вимоги до форми арбітражної угоди, порядок укладення арбітражної угоди.
8.Зміст арбітражної угоди. Обов’язкові і факультативні умови.
9.Особливості змісту арбітражної угоди для арбітражу ad hoс.
10.Обсяг арбітражної угоди.
11.Випадки, коли арбітражна угода вважається такою, що втратила чинність.
12.Процесуальна співучасть в міжнародному комерційному арбітражі.
13.Концепція «автономності» арбітражної угоди..
14.Правові наслідки «автономності» арбітражної угоди.
15.«Автономність» арбітражної угоди і доктрина «компетенції компетенції».
Тема 22. Порядок розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі
(Арбітражний процес) лекція (4 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1.Правова основа діяльності Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України.
2.Порядок арбітражного розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суді при ТПП України.
3.Джерела процесуальних норм і правил, що застосовуються для ведення арбітражного розгляду.
4.Імперативні процесуальні правила арбітражного розгляду.
24>
5.Співвідношення між законодавчим регулюванням процедури арбітражного розгляду і арбітражними регламентами.
6.Здійснення арбітражного процесу за Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України.
7. Процесуальні особливості для арбітражу |
ad hoс за Арбітражним |
Регламентом ЮНСІТРАЛ. |
|
8.Початок арбітражного розгляду. Прохання про арбітраж і його відмінність від позовної заяви.
9.Порядок подання позовної заяви, зміст позовної заяви. Особливості змісту позовної заяви, що подається в міжнародний арбітраж.
10.Порушення провадження у справі. Значення порушення провадження у справі для резидентів України
11.Відвід арбітражного суду за непідсудністю.
12.Порівняльна характеристика порядку відводу арбітражного суду за непідсудністю за Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж і за Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
13.Право третейського суду на винесення постанови про свою компетенцію. Доктрина «компетенції – компетенції».
14.Правове положення арбітрів.
15.Порядок формування складу Арбітражного суду, що розглядає справу, за Регламентом МКАСу при ТПП України.
16.Відвід арбітра: підстави для відводу арбітрів, процедура відводу.
17.Особливості формування арбітражу у відповідності з факультативним регламентом, зокрема Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ.
18.Повноваження державного і т ретейського суду про вжиття забезпечувальних заходів.
19.Усне слухання як основна стадія арбітражного розгляду.
20.Мова арбітражного провадження.
21.Порядок зміни чи доповнення позовних вимог.
22.Зустрічний позов та вимога з метою зарахування.
23.Вступ до арбітражного розгляду третьої особи.
24.Особливості застосування міжнародним арбітражем колізійних норм при вирішенні спорів.
25.Порядок винесення арбітражного рішення, форма і зміст арбітражного рішення.
26.Виправлення і роз’яснення арбітражного рішення, винесення додаткового рішення.
27.Припинення арбітражного розгляду.
28.Арбітражне рішення на узгоджених умовах.
29.Постанова про припинення арбітражного розгляду. Підстави для припинення арбітражного розгляду винесенням постанови.
30.Основні риси процедури арбітражного розгляду у відповідності з Регламентами провідних центрів міжнародного арбітражного розгляду.
25>
31.Особливості арбітражного розгляду за Арбітражним Регламентом ЮНСІТРАЛ.
Тема 23. Оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу
лекція (2 год.) та семінарське заняття (2 год.)
1.Правові основи судового контролю за арбітражними рішеннями, винесеним в порядку міжнародного комерційного арбітражу.
2.Види судового контролю.
3.Міжнародне правове регулювання судового контролю.
4.Внутрідержавне правове регулювання судового контролю.
5. Клопотання про скасування як винятковий спосіб оспорювання арбітражного рішення.
6.Порядок і строк звернення з клопотанням, компетентний суд для розгляду клопотання про скасування рішення міжнародного арбітражу.
7.Підстави для скасування арбітражного рішення.
8.Роль державних судів в установленні наявності підстав для скасування арбітражного рішення.
9.Повноваження компетентного державного суду щодо арбітражного рішення.
Тема 24. Визнання та приведення у виконання арбітражних рішень лекція
(2 год.) та семінарське заняття (2,2 год.)
1.Поняття визнання та приведення у виконання арбітражного рішення.
2.Способи виконання іноземного арбітражного рішення.
3.Конвенція ООН про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью–Йорк, 1958 р.).
4.Підстави для відмови у виконанні арбітражного рішення.
5.Ініціатива і тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні рішень міжнародних арбітражних судів.
6.Особливості застосування концепції «публічного порядку» при оспорюванні і виконанні арбітражних рішень.
7.Застосування більш сприятливого регулювання при приведення до виконання іноземного арбітражного рішення.
8.Примусове виконання в Україні рішень міжнародного комерційного арбітражу, винесених на території України.
9.Визнання і примусове виконання в Україні іноземних арбітражних рішень.
4.3.2. Модульне тестування 3
При модульному тестуванні застосовуються розроблені викладачами, які ведуть семінарські заняття, тести на зразок нижченаведених.
26>
Приклади тестів
1.Які існують способи вирішення зовнішньоекономічних спорів?
а) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише мирним
шляхом безпосередньо сторонами без втручання будь – яких юрисдикційних органів;
б) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише державними судами за місцем знаходження відповідача;
в) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише державними судами за місцем знаходження позивача;
г) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися лише за допомогою посередника, в порядку, визначеному контрактом;
ґ) зовнішньоекономічні спори можуть вирішуватися як державними судами згідно з визначеною національним законодавством підвідомчістю, так і третейськими судами згідно з відповідним законодавством про міжнародний комерційний арбітраж.
2.Міжнародний комерційний арбітраж – це:
а) державний суд, який розглядає зовнішньоекономічні спори згідно з підвідомчістю, визначеною національним процесуальним законодавством; б) третейський суд, створений для вирішення зовнішньоекономічних
спорів; в) примірювальна процедура вирішення спорів без винесення рішення , яка
застосовується сторонами з участю посередника.
3. Після виконання арбітражем ad hoc своїх обов'язків в повному обсязі:
а) арбітраж ad hoc стає постійно діючим арбітражним органом; б) арбітраж ad hoc продовжує свої повноваження по розгляду інших
спорів, які можуть виникнути між сторонами;
в) арбітраж ad hoc набуває особливого статусу;
г) існування арбітражу ad hoc як третейського суду припиняється.
4. Які спори підвідомчі міжнародному комерційному арбітражу за законодавством України?
а) Міжнародному комерційному арбітражу підвідомчі всі спори, що можуть бути предметом розгляду в судах загальної юрисдикції;
б) до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися спори з договірних та інших цивільно–правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, крім випадків, якщо в силу закону певні спори не можуть передаватися до арбітражу;
в) міжнародному комерційному арбітражу підвідомчі лише спори, що виникають при неналежному виконанні договору поставки;
г) до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися будь – які спори, щодо яких є домовленість сторін в контракті.
5. В якій формі може бути укладена арбітражна угода, стороною якої є резидент України?
а) Арбітражна угода може бути укладена лише у письмовій формі;
27>
б) арбітражна угода може бути укладена в будь – якій формі, в тому числі в усній; в) арбітражна угода може бути укладена у формі, яка відповідає
застосованому до контракту матеріальному праву.
6. Концепція «автономності» арбітражної угоди полягає:
а) у повній свободі сторін обирати арбітражний орган; б) у повній свободі сторін обирати застосоване до арбітражного застереження право;
в) у праві Арбітражного суду самостійно визначати свою компетенцію.
7.З клопотанням про скасування арбітражного рішення може звернутися:
а) сторона в арбітражному процесі; б) треті особи; в) прокурор;
г) інші особи, щодо яких суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов’язків.
8.Відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, має право:
а) скасувати арбітражне рішення повністю або частково; б) змінити арбітражне рішення; в) скасувати арбітражне рішення і прийняти нове рішення;
г) скасувати арбітражне рішення і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
9.В Україні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядається:
а) господарськими судами за місцем знаходження боржника; б) районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами за місцезнаходженням боржника; в) органами Міністерства юстиції України; г) митними органами.
10.У виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути відмовлено у випадку, якщо:
а) арбітражне рішення було скасоване компетентною владою країни, де воно було винесене; б) арбітражний суд неправильно застосував норми застосовуваного матеріального права;
в) арбітражне рішення винесене арбітрами, які не мали юридичної освіти.
4.3.3.Зразок наукової доповіді
Вікторія Рєзнікова,
доктор юридичних наук, доцент кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
28>
МЕДІАЦІЯ (ПОСЕРЕДНИЦТВО) ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ
(цей зразок оформлення доповіді на семінарське заняття з спецкурсу «Проблеми господарського процесуального права» підготовлений на базі статті Рєзнікової В. В. Медіація (посередництво) як спосіб вирішення господарських спорів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2012. – № 90. –
С. 10–15. ).
План
Вступ
1.Поняття та форми альтернативного вирішення господарських спорів
2.Поняття, принципи та мета медіації
3.Переваги медіації як способу вирішення господарських спорів
4.Сторони медіації
Висновки Список використаних джерел
Вступ
Як показує досвід, за наслідками судового чи третейського розгляду господарського спору, добре, якщо хоча б одна сторона є задоволеною результатом. Здебільшого результатом повністю або частково є незадоволеними обидві сторони. На відміну від вітчизняної практики, де судовий порядок (в межах господарського та/або адміністративного судочинства) є переважаючим, у зарубіжній практиці позасудові (альтернативні судовим) способи вирішення спорів (комерційних, торгових, економічних тощо) зазнали більш широкого застосування.
Окремі питання визначення поняття, ознак медіації, практичних аспектів її застосування як альтернативного способу захисту прав учасників різних категорій спорів досліджувались, зокрема, у працях: Н. Бондаренко-Зелінської, Г. Єрьоменко, К. Канішевої, Л. Момот, Ю. Притики, Д. Проценко, Ю. Сліпченко, Г. Ульянової та ін. В той же час, актуальні питання впровадження практики вирішення господарських спорів у позасудовому порядку, зокрема за участю медіатора, не зазнали достатньо широкого висвітлення у вітчизняних наукових дослідженнях. Разом з тим, визначення правових засад запровадження медіації, визначення категорій господарських спорів, вирішення яких можливе за участі медіатора, має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки має сприяти більш ефективному захисту прав та інтересів суб’єкта господарювання.
1. Поняття та форми альтернативного вирішення господарських спорів
Альтернативне вирішення спорів визначається як група процесів, за допомогою яких вирішуються спори, конфлікти і справи, без звернення до судових розглядів . Це переговори,
медіація, арбітраж, технології оцінки справи й приватного суддівства, – всі вони призначені |
|
допомогти залученим у конфлікти сторонам дійти обопільної згоди у вирішенні справи [1]. |
|
Альтернативне врегулювання спорів – це також група процесів, за допомогою яких |
|
вирішуються спори і конфлікти без звернення до формальної системи судочинства |
. |
Альтернативне врегулювання спорів здійснюється, як правило, недержавним органом чи |
|
приватною особою, виходячи з принципів добровільності, нейтральності, конфіденційності, |
|
диспозитивності, рівноправності [5]. Основне призначення цих позасудових процесів, що в |
|
сукупності іменуються альтернативним врегулюванням спорів, полягає в тому, що за їх допомогою відбувається „фільтрування” тих правових спорів, які дійсно потребують повного судового розгляду, від тих, які можливо вирішити в позасудовому порядку. Їх запровадження
>29
в правові системи європейських держав обумовлене прагненням таких держав до забезпечення ефективного захисту прав своїх як громадян, так і юридичних осіб, до ліквідації правових конфліктів на добровільних засадах.
Розвиток альтернативних форм вирішення економіко-правових конфліктів, не дивлячись на відмінності правових систем в різних державах, має багато спільного. Зокрема, застосовуються одній й ті ж способи врегулювання спору, хоча частково різниться їх процедура. Загалом, європейська практика позасудового вирішення конфліктів здійснюється у таких основних формах: (а) третейський суд або арбітраж (arbitration) – вирішення спору
за допомогою незалежної, нейтральної особи – арбітра |
(або групи арбітрів), який |
|
уповноважений винести обов’язкове для сторін рішення; |
(б) |
посередництво або медіація |
(mediation), що передбачає врегулювання правового конфлікту за допомогою незалежного, нейтрального посередника, який сприяє сторонам у досягненні згоди; (в) переговори або негоціація (negotiation) – спосіб врегулювання економіко-правового спору безпосередньо сторонами без участі інших осіб [11, 163]. Критеріями такого розподілу є участь у врегулюванні розбіжностей третьої особи або її повноваження. Елементи цих трьох „чистих” форм входять складовою частиною до багатьох інших процедур (так, наприклад, посередництво часто використовується як посередня процедура до початку судового розгляду).
Відповідно одним із таких альтернативних способів вирішення економічних конфліктів, який дедалі більше привертає до себе увагу в Україні, є медіація як особлива форма посередництва при врегулюванні господарських спорів, що виникають між учасниками господарських відносин.
2.Поняття, принципи та мета медіації
Усучасній доктрині немає єдиного підходу до розуміння сутності такого альтернативного способу вирішення господарсько-правових конфліктів, як медіація. Поняття „медіація” походить від латинського „mediare” – бути посередником. Медіація – це міжнародний, загальновживаний термін, що відповідає українському терміну
„посередництво”. Медіація визначається як переговори за участі нейтрального посередника (медіатора), добровільний і конфіденційний процес, в якому нейтральна третя сторона (медіатор) допомагає конфліктуючим сторонам досягти взаємоприйнятої угоди, як метод, за яким сторони управляють і володіють як самим процесом, так і його результатом –
угодою, тобто нічого не вирішується без згоди сторін [6]. Медіація означає структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора [2]. Медіація – це діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу й урегулювання спору самостійно самими сторонами [4]. Зазначені визначення є нормативними.
В соціальній психології вчені розглядають |
медіацію як специфічну форму |
врегулювання спірних питань, конфліктів, узгодженні інтересів та/або як технологію |
|
вирішення конфлікту за участю нейтральної третьої сторони. В той же час, в правовій доктрині медіацією називають також процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається нейтральна сторона – медіатор (посередник), яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору й активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнить усіх учасників переговорів [3, 66]. Медіація (посередництво) розглядається також як добровільний і конфіденційний процес розв’язання будь-якого спору, в якому нейтральна третя особа допомагає сторонам досягнути домовленості (згоди) в їхньому спорі
30>