таКТИКА допиту

§ 4. Загальні положення тактики допиту підозрюваних і обвинувачуваних  Значення допиту обвинуваченого визначається тією роллю, яку відіграють його свідчення, що є, як відомо, не тільки джерелом доказів, а й засобом захисту від пред'явленого обвинувачення. До цього можна додати, що свідчення виражають оцінку скоєного, знати яку необхідно для ефективності заходів щодо виправлення злочинця.  Як і допит свідків чи потерпілого, допит обвинуваченого, крім підготовки до нього, включає в себе встановлення психологічного контакту, вільну розповідь, постановку питань, ознайомлення допитуваного з протоколом допиту і фонограмою. Додатково до сказаного в § 2 про підготовку необхідно згадати лише про особливості допиту раніше судимого. Такий обвинувачений звичайно добре знайомий з процедурою допиту і зі своїми правами; йому можуть бути знайомі і багато тактичні прийоми. Це необхідно врахувати при розробці тактики майбутнього. Відомим орієнтиром для слідчого можуть служити дані, почерпнуті з архівних кримінальних справ; про позицію, яку він займав; про його особистості і зв'язках, реакції на пред'явлення викривають доказів; хитрощах, до якихобвинувачений вдавався для дезорієнтацію слідства, маскування скоєного, применшення ступеня своєї провини . Ці дані корисно виписати на окрему картку, яка дозволить оперативно їх використовувати при допиті. Істотною підмогою може виявитися і схема зв'язків допитуваного з його співучасниками або іншими особами, що проходять у справі, складена при компонуванні плану розслідування. Готуючись до допиту, слід вивчити протоколи огляду речових доказів і висновки експертиз, особливо викривають допитуваного в присутності на місці події або в здійсненні тих або інших дій. Підбираються всі ті докази, пред'явлення яких може знадобитися по ходу допиту (готуються необхідні речові докази, виписуються номери аркушів справи, що відносяться до доказів або містять ті чи інші свідчення і т. п.). При цьому заздалегідь слід передбачити заходи забезпечення збереження доказів, тобто не допустити спроб допитуваного насильно їх знищити, пошкодити і т. д. Для цього виготовляють ксерокопії потрібних документів і пред'являють їх, а не оригінали. Свою специфіку при допиті обвинувачуваного має і встановлення психологічного контакту. Особа, яка вперше вчинила злочин, нерідко ще до допиту відчуває докори сумління, почуття сорому, жалю про скоєне. Бачачи в особі слідчого людини співчутлива, такий обвинувачений переймається довірою до нього і його словами, що щиросердне зізнання провини і правдива оповідь про те, що трапилося з'явиться пом'якшувальною провину обставиною. Ідея обопільної зацікавленості в дачі правдивих свідчень є в подібних випадках основою встановлення контакту. Важливу роль грає і емоційний стан слідчого, його налаштованість і зумовлений ними тон допиту. Неупередженість, яка повинна визначати дії слідчого, зовсім не означає бесстрастности. У літературі абсолютно правильно зазначалося, що гнів і презирство, які відчувають слідчим при допиті злочинця, - закономірні почуття. Мова повинна йти про форму їх прояву, про неприпустимість приниження обвинуваченого, грубості, образ. Рівний, спокійний тон - лише один з тактичних прийомів, що застосовується найчастіше тоді, коли обвинувачений навмисно прагне створити конфліктну ситуацію. В інших випадках слідчий вправі в розумних межах користуватися усією гамою інтонацій, а у виняткових випадках - і підвищеним тоном. Прояв слідчим свого ставлення до обвинуваченого і їм скоєного не тільки не перешкоджає встановленню потрібного контакту, але часом активно сприяє цьому, бо допитуваний бачить у слідчі не сухого чиновника, а живої людини, що приймає до серця те, з чим його зіштовхнули службові обов'язки. Повторюємо, що вся справа у формі прояви пережитих слідчим емоцій. Більш складним може виявитися встановлення контакту з обвинуваченим, які налаштувалися на дачу завідомо неправдивих показань, та ще й раніше судимим. Іноді в подібній ситуації контакт встановити не вдається. Допит набуває характер протиборства, і в таких умовах психологічна завдання слідчого - позбавити обвинуваченого надії обдурити слідство. Вільному розповіді передує питання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні. Вільну розповідь, по суті, і починається з відповіді на це питання.Обвинувачений може визнати себе винним повністю, частково плі не визнати взагалі. Слід відразу обмовитися, що визнання провини зовсім не означає, що його свідчення правдиві, як і невизнання провини ще не дозволяє у всіх випадках оцінити показання як помилкові. Допит обвинуваченого, повністю визнає себе винним, як правило, носить безконфліктний характер, за винятком випадків самообмови чи спроб приховати від слідства або применшити провину будь-кого із співучасників. Однак безконфліктність ситуації не зводить роль слідчого до простої фіксації. Обвинувачений повинен дати докладні свідчення по всіх обставинах, що підлягає доведенню у справі. Це не повинні бути спільні заяви про винність і про характер вчиненого злочину. Активно ведучи допит, слідчий отримує детальні дані не тільки про сам злочин, але і про його причини, мотиви, підготовці, обставини, що сприяли його вчиненню, способи приховування слідів злочину і злочинця. Відомо, що послідовність (порядок) викладу обвинуваченим обставин злочину може бути різною. При хронологічному порядку розповідь ведеться від обставин, що передували злочину, до настання злочинного результату і наступних дій обвинувачуваного. Якщо обраний логічний порядок, то розповідь ведеться від причин скоєння тих чи інших дій до їх наслідків (за фактами або епізодами). Нарешті, якщо слідчий обрав для вільної розповіді тактичний порядок (послідовність), то він пропонує обвинуваченому спочатку розповісти про той факт, який, на думку слідчого, тактично доцільніше висвітлити спочатку. Потім мова йде про інші факти. Спрямовуюча роль слідчого на цьому етапі допиту обвинуваченого і полягає у визначенні порядку викладу допитуваним обставин справи під час вільної розповіді; без особливої ​​необхідності він не повинен переривати допитуваного, квапити його, робити зауваження.  Після закінчення вільної розповіді слідчий ставить запитання. При цьому дуже важливо не тільки поповнити й уточнити отримані свідчення, але й отримати дані, за допомогою яких вони можуть бути перевірені, підтверджені іншими доказами. Це необхідно вже в силу того, що визнання, не підтверджене іншими доказами, не може лягти в основу обвинувального вироку. Такими контрольними даними можуть бути відомості про осіб, що підтверджують свідчення обвинувачуваного; місцях приховування знарядь злочину, викрадених цінностей, документів та інших об'єктів, які торік підтвердить показання; згадка про такі обставини, які об'єктивно підтверджують свідчення (наприклад, про скандал в кінотеатрі, при якому був присутній обвинувачений, або про аварію автомашини), так як ці факти в усіх деталях могли бути відомі допитуваному тільки в тому випадку, якщо він дійсно знаходився в зазначеному місці.  Слід мати на увазі, що питання, що задаються обвинуваченому, повинні бути сформульовані так, щоб виключити можливий відповідь, а також просте твердження чи заперечення. Потрібно уважно поставитися і до послідовності питань. Допит обвинуваченого, який визнає провину частково, відрізняється від описаного тим, що поряд з правдивими свідченнями слідчому доводиться мати справу в рамках одного допиту і з свідченнями помилковими, а значить, вирішувати завдання викриття допитуваного у брехні, як і при допиті обвинувачуваного, повністю заперечує свою провину . Особливості тактики допиту в цих випадках будуть розглянуті в наступному параграфі. Тут же зупинимося на іншій формі протидії - відмову від дачі показань. Закон не зобов'язує обвинуваченого давати свідчення, як і не забороняє йому давати неправдиві свідчення. Цим законодавець, як видається, покладає на слідчого обов'язок встановити істину незалежно від показань обвинуваченого, враховуючи ймовірність помилкових свідчень, у тому числі і самообмови. Але слідчий повинен завжди пам'ятати, що обвинувачений, як правило, краще ніж хто б то не було знає обставини підготовки, вчинення і приховування злочину, його мотиви і мета. Містяться в його свідченнях докази можуть виявитися незамінними, і тоді їх відсутність позначиться на повноті розслідування. Крім того, отримання повних і правдивих показань обвинуваченого істотно прискорить розслідування, так як з них слідчий дізнається про існування інших джерел доказів, на розшук яких йому не потрібно буде витрачати сили і час. Все це визначає завдання не тільки викрити обвинуваченого у брехні, якщо він обрав такий спосіб протидії слідчому, а й подолати відмову від дачі показань.  Тактичними прийомами подолання відмови є:  переконання обвинувачуваного в неправильності зайнятої ним позиції;  повідомлення про те, що співучасники обвинуваченого дають свідчення, в тому числі такі, які його викривають;  використання протиріч між інтересами співучасників. ^Для: того щоб переконати обвинуваченого в неправильності зайнятої ним позиції, слідчий повинен роз'яснити йому, до яких наслідків призведе його відмова: затягування розслідування, труднощі у визначенні ступеня винності співучасників, у виявленні обставин, що пом'якшують його вину або виключають відповідальність. Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, знайомити його з вмістом таких свідчень (до дачі показань їм самим) не слід. Нарешті, обвинувачений може змінити свою позицію з побоювання запізнитися з визнанням, якщо слідчому вдалося його переконати, що вигідніше дати показання до того, як заговорять співучасники, і в усякому разі не останнім.  Тактика допиту підозрюваного має деяку специфіку. Остання пояснюється тим, що дані про особу підозрюваного, якими володіє слідчий, звичайно бідніший; в розпорядженні ще немає такої кількості доказів, як при допиті обвинувачуваного. Але зате на стороні слідчого - особливо при першому допиті підозрюваного - фактор раптовості: допитуваний не встиг ще продумати лінію захисту, не уявляє, якими доказами його вини володіє слідчий.  Як у процесі допиту підозрюваного, так і обвинуваченого вирішується ще одне завдання - виявити дані про злочини, що вчинені або задуману іншими особами. Вирішення цієї задачі, яку можна назвати розвідувальної, дуже важливо як для розкриття злочинів минулих років, так і для попереджувальної роботи зматеріалами розслідування.  § 5. Особливості тактики допиту при викритті у брехні  Неправдиві свідчення можуть ставитися до будь-якого обставині справи і бути дані будь-яким з допитуваних, причому як у своїх інтересах, так і на шкоду їм (наприклад, самообмови).  Мотив дачі неправдивих показань свідком:  боязнь зіпсувати стосунки з іншими особами, що проходять у справі; боязнь помсти з боку підозрюваного, обвинуваченого, їхніх знайомих та родичів;  прагнення приховати свої власні непорядні вчинки, аморальну поведінку, боягузтво;  бажання виправдати або пом'якшити провину підозрюваного або обвинуваченого в силу родинних, сімейних, дружніх відносин або з корисливих міркувань, або, навпаки, посилити вину цих осіб - з помсти, ревнощів чи інших мотивів;  помилкова оцінка своїх дій як злочинних і прагнення приховати їх або описати інакше;  небажання в подальшому виступати в якості свідка, впізнаючого або учасника іншої слідчої дії, бути викликаним до суду і т. д.  Мотив неправдивих свідчень потерпілих:  боязнь помсти з боку злочинця, його родичів, знайомих;  дружні в минулому, родинні чи сімейні стосунки, злочинна зв'язок з підозрюваним або обвинуваченим (спільно скоєні злочини, що залишилися нерозкритими); прагнення перебільшити завдану йому злочином шкоди як з почуття помсти, так і з користі та інших спонукань (ревнощі, злість і ін);  бажання занизити заподіяну йому матеріальну шкоду, щоб приховати джерело придбання втрачених цінностей;  прагнення приховати власну непристойна поведінка (подружню невірність, користолюбство, боягузтво та ін);  скептичне ставлення до можливості органів дізнання і слідства розкрити злочин, забезпечити компенсацію матеріального збитку, безпеку потерпілого.  Мотивами дачі неправдивих показань підозрюваним і обвинуваченим є: бажання уникнути відповідальності за скоєне чи применшити свою провину або понести покарання не за зроблене, а за менш тяжкий злочин - дійсне або уявне; вигородити або пом'якшити провину співучасників у силу дружніх, сімейних чи родинних зв'язків, з корисливих міркувань; обумовити співучасників з помсти або з метою забезпечення власної безпеки в майбутньому, а також звести наклеп себе в силу хворобливого стану психіки, або виходячи з бажання потрапити в особливі умови життя - з причин сімейного, службового та іншого характеру, або з вихваляння і т . п. самообмову можливий при бажанні приховати непристойна, в тому числі і злочинна, поведінка близької людини. У криміналістиці розроблені спеціальні рекомендації викриття самообмови, коли підозрюваний чи обвинувачений бере на себе всю або частину провини співучасників або взагалі звинувачує себе в злочині, якого не скоював. При наявності даних про самообмови слід:  а) скрупульозно проаналізувати свідчення, зупиняючись на неправдоподібних деталях, суперечностях, збіги слів допитуваного з чутками, що циркулюють у даній місцевості і не відповідними матеріалами справи, формі викладу;  б) провести ретельний аналіз протоколу допиту з метою перевірки, чи немає в показаннях ознак, характерних для самообмови: надмірне словесне збіг свідчень, даних на різних допитах;  занадто загальний характер, схематичність показань; велика кількість протиріч між показаннями, в тому числі даних на різних допитах;  в) знову вивчити матеріали справи і додаткові дані про особу допитуваного, у тому числі особисті записи в щоденнику, листах, відгуки родичів, товаришів по службі, друзів, висновків судово-психіатричної та судово-психологічної експертиз, якщо вони проводилися; врахувати вольові якості, характер, темпераментдопитуваного, схильність до навіювання;.  г) провести повторний допит (допити) з дотриманням іншій послідовності з'ясування обставин справи по суті (це заважає відтворенню стереотипу показань);  д) з'ясувати, що стало причиною самообмови (намір взяти на себе відповідальність співучасників або применшити її, самопожертву, надання впливу та інших), хто, де і коли незаконно впливав на особу з метою схилити до самообмови; ніж об'єктивно може бути підтверджено заяву про самообмови.  Сумніви, в достовірності показань можуть виникнути у слідчого як під час, так і після допиту. У процесі допиту такі сумніви породжуються суперечливістю показань, їх зміною, відсутністю внутрішньої логіки, явним невідповідністю відомим обставинам справи, що є у розпорядженні слідчого доказів. Хибність отриманих свідчень може бути виявлена ​​в ході інших слідчих дій (перевірка та уточнення показань на місці, проведення слідчого експерименту, очної ставки та ін.) Неправдивість показань виявляється і при допитах інших осіб, і на підставі нових речових доказів, висновків експертів. Дача неправдивих показань визначаєконфліктний характер ситуації, в якій протікає допит. Встановлення контакту з допитуваним під час викриття його у брехні ускладнене або неможливе. Як допитуваний, так і слідчий зазвичай перебувають у стані емоційної напруги, їх реакції загострюються. Можливі психологічні зриви з боку допитуваного і провокація слідчого. Тактичні прийоми викриття за своїм характером і спрямованістю можуть бути розділені на три групи: прийоми емоційного впливу,прийоми логічного впливу, тактичні комбінації. Зрозуміло, це розподіл умовно, тому що один і той же прийом в одній ситуації може виявитися ефективнимсаме через свого емоційного впливу на допитуваного, в іншого - стати засобом логічного переконання.  Прийоми емоційного впливу. До їх числа при викритті свідка і потерпілого відносяться: переконання в неправильності зайнятої позиції, для роз'яснення шкідливих наслідків для близьких осіб з числа потерпілих, підозрюваних, обвинувачуваних; вплив на позитивні сторони особистості допитуваного - почуття власної гідності, благородство, ідейність і т . п.  Прийоми емоційного впливу на підозрюваного або обвинуваченого:  спонукання покаятися і щиросердно зізнатися шляхом роз'яснення як шкідливих наслідків заперечування і брехні, так і сприятливих наслідків визнання своєї провини і активного сприяння слідству, в тому числі за злочинами минулих років, що залишилися нерозкритими;  вплив на позитивні сторони особистості допитуваного, використання його уподобань, захоплень, високої професійної майстерності і турботи про професійний авторитет і т. п.;  використання антипатії, що живиться допитуваним до кого-небудь з співучасників, його залежності від них, що принижує його гідність, його сумнівів в їх "надійності" і здатності до кінця дотримуватися раніше обумовленої лінії поведінки на слідстві;  використання чинника раптовості шляхом постановки несподіваних питань у ситуації, коли допитуваний таких питань не чекає, внутрішньо демобілізувався, заспокоєний безпечним з його точки зору змістом і напрямом допиту (іноді цей прийом називають постановкою "лобових" питань). Цей прийом може бути елементом тактичної комбінації, поєднуючись з нейтральним, притупляють пильність допитуваного фоном, на якому задається несподіване запитання.  Прийоми логічного впливу полягають у демонстрації невідповідності показань дійсності. До їх числа належать:  пред'явлення доказів, що спростовують свідчення допитуваного. Відомі два порядки пред'явлення доказів допитуваному: послідовно, відповідно до їх доказової силою - від менш вагомих до більш вагомим; пред'явлення відразу найбільш важливого докази. Вибір порядку залежить від особистості допитуваного і характеру доказів;  пред'явлення доказів, що вимагають від допитуваного деталізації показань, яка призведе до суперечностей між ним і співучасниками;  логічний аналіз протиріч, що є в показаннях допитуваного;  логічний аналіз суперечностей між інтересами допитуваного і його співучасників;  доказ безглуздості зайнятій позиції. Прийоми логічного впливу з успіхом можуть бути використані і у випадках так званої "пасивної брехні" допитуваного, коли він приховує правду, заявляючи "не знаю", "не пам'ятаю", "не бачив" і т. п. Вони дуже ефективні і при викритті помилкового алібі.  Існує кілька способів створення помилкового алібі. Так, злочинець, передбачаючи можливість свого арешту, домовляється з близькими про дачу ними неправдивих свідчень. У цьому випадку спростування досягається шляхом детального допиту цих лжесвідків з метою виявити істотні суперечності в їхніх свідченнях, оскільки неможливо узгодити всі деталі вигаданого події, до того ж брехня запам'ятовується погано і при повторному допиті нерідко відтворюється в іншому варіанті. Інший спосіб створення неправдивого алібі більш витончений і викривається з працею. Злочинець проводить з обраними ним особами якийсь час, наприклад бере участь у спільному чаюванні і т. п., але условлівается, що час не зазначено іншого, ніж насправді. Засобом встановлення істини в цьому випадку служить також детальний допит плюс ретельне дослідження того, де насправді могли знаходитися ці особи в назване слідчому час. Нарешті,злочинець може ввести осіб, що підтверджують його алібі, в оману щодо того часу, коли він з ними був. У цьому випадку свідки будуть щиро вважати, що говорять правду. Слідчий повинен з'ясувати, як визначають такі свідки час, про який дають показання, виявити причину їх помилки і таким чином спростувати помилкове алібі.  Тактичні комбінації. Під тактичної комбінацією при допиті розуміється створення ситуації, розрахованої на неправильну оцінку її допитуваним, що об'єктивно призводить до його викриття. Тактичні комбінації не слід змішувати з обманом допитуваного. Обман - це повідомлення неправдивих відомостей або перекручення справжніх фактів. Тактичні комбінації - це створення ситуації на основі істинних фактів, які можуть бути двояко - правильно чи неправильно - витлумачені самим допитуваним. При тактичних комбінаціях використовують:  прийоми, які мають на меті приховати від допитуваного обізнаність слідчого про тих чи інших обставин справи;  метод непрямого допиту, який полягає в постановці питань, другорядних з точки зору допитуваного, але фактично маскують головне питання - про причетність до злочину. Наприклад, якщо на місці події виявлено сліди пальців рук обвинуваченого, то спочатку ставлять запитання, відповіді на які потім виключають можливість стверджувати, що ці відбитки залишені не в момент злочину, а раніше чи пізніше;  прийоми, спрямовані на створення ситуації, при якій допитуваний проговорюється: його спонукають докладно викласти свої пояснення події в розрахунку на те, що серед неправдивої інформації він повідомить достовірні дані, що потрапили в його показання внаслідок нерозуміння їх значимості;  пропозиція допитуваному, що стверджує, що він говорить правду, сказати своєму співучаснику або пов'язаному з ним попередньою змовою свідкові фразу приблизно такого змісту: "Я сказав всю правду, розкажи правду і ти". Допитуваний потрапляє в складну ситуацію: відмова означатиме визнання в дачі неправдивих свідчень, згоду ж може призвести до його викриття.  Тактичні комбінації, здійснювані в процесі допиту, відносяться до класу простих і бувають трьох видів: рефлексивні, щоб забезпечити і контрольні. У більшості своїй це рефлексивні комбінації, що переслідують яку мету отримати інформацію від допитуваного, або, крім того, створити такі умови, при яких допитуваний сам сформує собі неправильне уявлення про ступінь обізнаності слідчого з приводу тих чи інших обставин справи, або про його плани і наміри , або про стан розслідування.  Рефлексивні комбінації проводяться при допитах недобросовісних свідків (потерпілих) і дають неправдиві свідчення підозрюваних (обвинувачених); щоб забезпечити і контрольні тактичні комбінації можуть бути здійснені при допиті будь-якої особи. Метою забезпечує комбінації може бути збереження у таємниці факту допиту (наприклад, замаскований виклик на допит), надання допомоги сумлінному допитуваному у пригадуванні істотних для справи фактів і т. п. Метаконтрольної комбінації - отримати в процесі допиту дані для оцінки показань або орієнтує інформації, дозволяє слідчому з'ясувати правильність лінії своєї поведінки при допиті і т. д. 

Зміст тактичних комбінацій складають прийоми допиту. Оскільки їх поєднання в тактичних комбінаціях навіть у рамках одного слідчого дії настільки велике, що практично не піддається опису, то доцільно, на наш погляд, звернутися до окремого розгляду тих прийомів, які можуть бути використані з найбільшим успіхом.  Раптовість. Суть цього прийому трактується як несподівана постановка допитуваному питання, не пов'язаного з попередніми, на який він повинен дати негайну відповідь.  Не заперечуючи принципової допустимості таких питань, слід врахувати обгрунтовані побоювання, висловлені О. М. Васильєвим. Добросовісний допитуваний, будь то обвинувачений або свідок, сприйме це як прояв недовіри до його свідчень, а іноді і як обман, що може викликати настороженість і порушення психологічного контакту. Г.Ф. Горський та Д.П. Котов абсолютно справедливо зауважують, що "раптовий питання має завжди спиратися не на" голу "слідчу інтуїцію, не на оперативні дані, які не закріплені процесуальним шляхом, а на які-небудь докази. Тоді в будь-якому випадку слідчий не потрапляє в незручне становище. Навіть якщо раптовий питання "не пройшов", слідчий завжди може пояснити обвинуваченому, чому це питання було задано, пославшись на докази, які лежали в основі питання ".  Про інші формах використання чинника раптовості вже говорилося в гл.31.  Послідовність. Прийом полягає в послідовному пред'явленні допитуваному доказів у порядку наростання їх сили. Іноді можна зустріти рекомендацію пред'являти докази у зворотному порядку - починаючи з самого вагомого. Ця рада вельми сумнівний: якщо найвагоміше доказ справила належний вплив, нема чого пред'являти інші; якщо ж пред'явлення самого вагомого докази не дало потрібного ефекту, то навряд чи він буде досягнутий пред'явленням менш вагомих.  У тактичної комбінації цей прийом поєднується з іншими - "допущення легенди" і "припинення брехні".  Створення напруги забезпечується шляхом пред'явлення безлічі доказів, нагадуванням про моральну оцінку скоєного злочину. У тактичної комбінації цей прийом може поєднуватися з прийомом, що має назву "зняття напруги", що досягається різними засобами: голосом, інтонацією, репліками слідчого і т. п. Г. Ф. Горський і Д. П. Котов, вважаючи ці прийоми морально допустимими, справедливо вважають, що "іноді доцільно", об'єднуючи прийоми, спершу створити напругу, а потім зняти його. Проте створення напруги не повинно відбуватися за рахунок грубості чи іншого психологічного насильства з боку слідчого.  "Допуск легенди" - допитуваному надається можливість безперешкодно викладати свою помилкову легенду. Даний прийом поєднується з іншими прийомами, такими, як "припинення брехні", раптовість, послідовність, повторність допиту.  Непрямий питання, згадуваний раніше, комбінаційно може поєднуватися з прийомом "форсування темпу допиту" і "інерція". Під останнім розуміють непомітнийпереклад допиту з однієї сфери в іншу в розрахунку на те, що допитуваний "за інерцією" проговориться.  З приводу етичності розрахунку на проговорки допитуваного також існують полярні думки. Г.Ф. Горський та Д.П. Котов висловлюють думку більшості криміналістів, коли вказують, що "даний прийом можна вважати моральним, бо опора тут робиться не на випадкову обмовку, а на проговорки про обставини, як правило, відомих тільки особі, причетному до злочину".  В основі багатьох тактичних комбінацій при допиті лежить такий прийом, як створення умов для неправильної оцінки недобросовісним допитуваним пережитої ситуації. Як елемент рефлексивного управління, цей прийом розрахований на можливу помилкову оцінку того чи іншого обставини допиту особою, дійсно причетним до цієї обставини. Тут немає ні обману, ні примусу допитуваного до вибору однієї, помилкову позицію, ні впливу, що носить наводить характер. Дезінформація допитуваного, яка може бути наслідком застосування цього прийому, - "справа рук" самого допитуваного. Слід погодитися з А.Р. Ратінова і Ю.П. Адамовим, вказують, що "слідчому немає потреби вдаватися до помилкових тверджень, в його розпорядженні є необмежений запас таких засобів, як пряму відмову в повідомленні даних, які хочуть вивідати зацікавлені особи, замовчування, репліки і заяви, що допускають багатозначне тлумачення, створення ситуацій, що приховують дійсне становище, різноманітні питання, які здатні породити ті чи інші здогади у допитуваного. Такий образ дій, на наш погляд, не суперечить ... критеріям допустимості тактичних прийомів ". Вичікування полягає в тому, що в допиті робиться перерва для того, щоб у психічному стані допитуваного відбулися зміни під впливом наданого впливу; створення "заповнювання" - це підкреслення слідчим нез'ясованих місць у справі, що викликає у допитуваного прагнення "заповнити" прогалини у відповідності з логікою ; виклик має на меті спонукати допитуваного до пояснення логічним шляхом обставин, забезпечених доказами. Розглянутий прийом добре комбінується з такими тактичними ходами, як вичікування, створення "заповнювання", виклик. На закінчення зупинимося на одному з різновидів оперативно-тактичних комбінацій, безпосередньо пов'язаної з допитом підозрюваного. Ми маємо на увазі комбінацію з використанням так званих трансферів - спеціальних пристосувань для захисту різних об'єктів шляхом залишення на суб'єкті посягання слідів його злочинних дій. Трансферти можуть бути хімічної дії, можуть являти собою пристрій для отримання фото-і кінозображення злочинця в момент його діяння і т. п.  Дія більшості трансферів розраховане не на захоплення злочинця на місці злочину (хоча можуть бути і такі варіанти), а на подальше викриття з використанням комбінації слідчих дій:  затримання підозрюваного, його огляду з метою виявити ознаки впливу на тіло або одяг трансферів, допиту. У процесі цього допиту можуть бути використані всі згадуються прийоми, причому найбільш ефективним, як показує практика, виявляються послідовність, створення і зняття напруги, допущення легенди в поєднанні з припиненням брехні.  Викриття допитуваного у брехні може призвести до наслідків двоякого роду: до дачі ним правдивих показань або до заміни новими помилковими. У другому випадку процес викриття в брехні повинен бути продовжений, але вже за допомогою інших тактичних прийомів.  § 6. Особливості тактики допиту неповнолітніх  Тактика допиту неповнолітніх в значній мірі обумовлена ​​особливостями їхньої психіки (підвищеної сугестивністю і самовнушаемость, схильністю до фантазування, високою емоційністю, нестійкістю поведінки тощо), незначним життєвим досвідом, що нерідко призводить до неправильної оцінки ними розслідуваної події в цілому або окремих його елементів. Слідчий, готуючись до допиту неповнолітнього, повинен звернути особливу увагу на ступінь розвитку дитини чи підлітка, впливу на нього дорослих, особливостей його характеру. Від цього в першу чергу залежить вибір місця допиту. Дітей молодшого віку доцільно допитувати у звичній для них обстановці: у школі, дитячому закладі, іноді у них вдома. Навпаки, на неповнолітніх у віці 15-17 років офіційна обстановка місця допиту надає позитивний вплив: переймаючись почуттям відповідальності, вони швидше скажуть правду. Враховуючи швидку стомлюваність дитини, його нездатність довгий час зосереджується на одному і тому ж об'єкті, слідчий не повинен затягувати допит. Якщо допит все ж виявляється тривалим, то доцільно влаштовувати спеціальні перерви, під час яких малолітнім слід надати можливість відволіктися, відпочити за грою, заспокоїтися. Помилкові свідчення неповнолітніх у віці до 14 років, крім свідомої відмови говорити правду, можуть пояснюватися самонавіюванням, підвищеним впливом дорослих, у чому неповнолітні не віддають собі звіт, можуть бути плодом їх фантазії чи наслідком невмотивованого бажання збрехати. При фантазуванні в показаннях неповнолітніх брехня змішалась з правдою чи вигаданими нелогічними подробицями. Основним засобом викриття в брехні малолітніх є прийоми емоційного впливу, бо засоби логічного переконання можуть виявитися малоефективними як внаслідок нерозуміння допитуваним самого факту викриття, так і в силу "духу протиріччя", властивого дітям і що приводить до впертому повторення явно безглуздої брехні. Ефективним може виявитися і повторний допит з урахуванням наступних моментів. Якщо на повторному допиті дитина (підліток) слово в слово повторює раніше дані показання, вживаючи при цьому вислови, не властиві для його віку, слідчий вправі припустити, що такі свідчення є результатом впливу дорослого. Істотні відмінності в деталях вказують на фантазування дитини: вигадані деталі звичайно погано утримуються в пам'яті і замінюються новими. Однак слідчий повинен при цьому враховувати і вселяє вплив власних питань, тому особливо важливо правильно формулювати запитання і визначати їх послідовність. При допиті неповнолітніх підозрюваних і обвинувачуваних слідчий повинен триматися спокійно, впевнено і разом з тим доброзичливо, але не на шкоду наполегливості і твердості. Така манера поведінки сприяє потрібному контакту з підлітком, має його. Нервозність слідчого, його зриви швидше, ніж при допиті дорослих, приведуть до того, що допитуваний озлобився, замкнеться або від переляку і хвилювання почне плутатися і брехати. Страх перед слідчим може спонукати до самообмови.  Неповнолітньому слід полегшити перехід від помилкових показань до правдивим. Це досягається встановленням причин брехні і роз'ясненням можливості і необхідності змінити свою позицію як в інтересах слідства, так і для полегшення власної долі.  Порядок притягнення як обвинуваченого  1. За наявності достатніх доказів, що дають підстави для звинувачення особи у вчиненні злочину, слідчий виносить постанову про притягнення даної особи як обвинуваченого.  2. У постанові повинні бути зазначені:  1) дата і місце його складання;  2) ким складено постанову;  3) прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягається в якості обвинуваченого, число, місяць, рік і місце його народження;  4) опис злочину із зазначенням часу, місця його вчинення, а також інших обставин, що підлягають доведенню відповідно до пунктів 1 - 4 частини першої статті 73 цього Кодексу;  (В ред. Федерального закону від 04.07.2003 N 92-ФЗ)  (Див. текст в попередній редакції)  5) пункт, частина, стаття Кримінального кодексу Російської Федерації, що передбачають відповідальність за даний злочин;  6) рішення про притягнення особи як обвинуваченого у кримінальній справі.  3. При обвинуваченні особи у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними пунктами, частинами, статтями Кримінального кодексу Російської Федерації, в постанові про притягнення його в якості обвинуваченого повинно бути вказано, які діяння ставляться йому по кожній з цих норм кримінального закону.  4. При залученні в одній кримінальній справі в якості обвинувачуваних кількох осіб постанова про притягнення як обвинуваченого виноситься щодо кожного з них.  Порядок пред'явлення обвинувачення  1. Обвинувачення повинно бути пред'явлено особі не пізніше 3 діб з дня винесення постанови про притягнення його в якості обвинуваченого в присутності захисника, якщо він бере участь у кримінальній справі.  2. Слідчий сповіщає обвинуваченого про день пред'явлення обвинувачення і одночасно роз'яснює йому право самостійно запросити захисника або клопотати про забезпечення участі захисника слідчим у порядку, встановленому статтею 50 цього Кодексу.  3. Обвинувачений, що міститься під вартою, сповіщається про день пред'явлення обвинувачення через адміністрацію місця утримання під вартою.  4. Обвинувачений, що перебуває на волі, сповіщається про день пред'явлення звинувачення у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.  5. Слідчий, упевнившись в особистості обвинуваченого, оголошує йому і його захисникові, якщо він бере участь у кримінальній справі, постанова про притягнення даної особи як обвинуваченого. При цьому слідчий роз'яснює обвинуваченому істота пред'явленого обвинувачення, а також його права, передбачені статтею 47 цього Кодексу, що засвідчується підписами обвинуваченого, його захисника та слідчого на постанові із зазначенням дати і часу пред'явлення звинувачення.  6. У разі неявки обвинуваченого або його захисника в призначений слідчим термін, а також у разі, коли місце знаходження обвинуваченого встановлено, обвинувачення пред'являється в день фактичної явки обвинуваченого або в день його приводу за умови забезпечення слідчим участі захисника.  7. У разі відмови обвинуваченого підписати постанову слідчий робить у ньому відповідний запис.  8. Слідчий вручає обвинуваченому і його захиснику копію постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого.  9. Копія постанови про притягнення як обвинуваченого направляється прокурору.  Допит обвинуваченого  1. Слідчий допитує обвинуваченого негайно після пред'явлення йому обвинувачення з дотриманням вимог пункту 9 частини четвертої статті 47 та частини третьої статті 50 цього Кодексу.  2. На початку допиту слідчий з'ясовує у обвинуваченого, чи визнає він себе винним, чи бажає дати показання по суті пред'явленого обвинувачення і на якій мові. У разі відмови обвинуваченого від дачі показань слідчий робить відповідний запис у протоколі його допиту.  3. Допит проводиться в порядку, встановленому статтею 189 цього Кодексу, з винятками, встановленими цією статтею.  4. Повторний допит обвинуваченого за тим же звинуваченням у разі його відмови від дачі показань на першому допиті може проводитися тільки на прохання самого обвинуваченого.  Протокол допиту обвинуваченого  1. При кожному допиті обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням вимог статті 190 цього Кодексу.  2. У протоколі першого допиту вказуються дані про особу обвинуваченого:  1) прізвище, ім'я та по батькові;  2) дата і місце народження;  3) громадянство;  4) освіта;  5) сімейний стан, склад його сім'ї;  6) місце роботи або навчання, рід занять або посада;  7) місце проживання;  8) наявність судимості;  9) інші відомості, що мають значення для кримінальної справи.  3. У протоколах допитів наступних дані про особу обвинуваченого, якщо вони не змінилися, можна обмежити зазначенням його прізвища, імені та по батькові.  Зміна і доповнення обвинувачення. Часткове припинення кримінального переслідування  1. Якщо в ході попереднього слідства з'являться підстави для зміни пред'явленого обвинувачення, то слідчий відповідно до статті 171 цього Кодексу виносить нову постанову про притягнення особи як обвинуваченого і пред'являє його обвинувачуваному в порядку, встановленому статтею 172 цього Кодексу.  2. Якщо в ході попереднього слідства пред'явлене звинувачення в якій-небудь його частини не знайшло підтвердження, то слідчий своєю постановою припиняє кримінальне переслідування у відповідній частині, про що повідомляє обвинуваченого, його захисника, а також прокурора.  Місце і час допиту  1. Допит проводиться за місцем провадження попереднього слідства. Слідчий має право, якщо визнає це необхідним, провести допит в місці перебування допитуваного.  2. Допит не може тривати безперервно більше 4 годин.  3. Продовження допиту допускається після перерви не менш ніж на одну годину для відпочинку і прийняття їжі, причому загальна тривалість допиту протягом дня не повинна перевищувати 8 годин.  4. При наявності медичних показань тривалість допиту встановлюється на підставі висновку лікаря.  Порядок виклику на допит  1. Свідок, потерпілий викликається на допит повісткою, в якій вказуються, хто і в якій якості викликається, до кого і за якою адресою, дата і час явки на допит, а також наслідки неявки без поважних причин.  2. Повістка вручається особі, що викликається на допит, під розписку або передається за допомогою засобів зв'язку. У разі тимчасової відсутності особи, що викликається на допит, повістка вручається повнолітньому члену її сім'ї або передається адміністрації за місцем його роботи або за дорученням слідчого іншим особам і організаціям, які зобов'язані передати повістку особі, що викликається на допит.  3. Особа, що викликається на допит, зобов'язана з'явитися в призначений термін або заздалегідь повідомити слідчого про причини неявки. У разі неявки без поважних причин особа, що викликається на допит, може бути піддано приводу або до нього можуть бути застосовані інші заходи процесуального примусу, передбачені статтею 111 цього Кодексу.  4. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, викликається на допит через його законних представників або через адміністрацію за місцем його роботи або навчання. Інший порядок виклику на допит допускається лише у разі, коли цього вимагають обставини кримінальної справи.  5. Військовослужбовець викликається на допит через командування військової частини.  Загальні правила проведення допиту  1. Перед допитом слідчий виконує вимоги, передбачені частиною п'ятою статті 164 цього Кодексу. Якщо у слідчого виникають сумніви, чи володіє допитувана особа мовою, якою ведеться провадження у кримінальній справі, то він з'ясовує, якою мовою допитувана особа бажає давати свідчення.  (В ред. Федерального закону від 04.07.2003 N 92-ФЗ)  (Див. текст в попередній редакції)  2. Задавати навідні запитання забороняється. В іншому слідчий вільний у виборі тактики допиту.  3. Допитувана особа має право користуватися документами та записами.  4. За ініціативою слідчого або за клопотанням допитуваного особи в ході допиту можуть бути проведені фотографування, аудіо-та (або) відеозапис, кінозйомка, матеріали яких зберігаються при кримінальній справі і після закінчення попереднього слідства опечатуються.  5. Якщо свідок з'явився на допит з адвокатом, запрошеним їм для надання юридичної допомоги, то адвокат присутній при допиті і користується правами, передбаченими частиною другою статті 53 цього Кодексу. Після закінчення допиту адвокат має право робити заяви про порушення прав і законних інтересів свідка. Зазначені заяви підлягають занесенню до протоколу допиту. (В ред. Федерального закону від 04.07.2003 N 92-ФЗ)  Протокол допиту  1. Хід і результати допиту відображаються в протоколі, який складається згідно зі статтями 166 і 167 цього Кодексу.  2. Показання допитуваного особи записуються від першої особи і по можливості дослівно. Питання та відповіді на них записуються в тій послідовності, яка мала місце в ході допиту. До протоколу записуються всі питання, в тому числі і ті, які були відведені слідчим або на які відмовилося відповідати допитувана особа, із зазначенням мотивів відводу чи відмови.  3. Якщо в ході допиту допитуваному особі пред'являлися речові докази та документи, оголошувалися протоколи інших слідчих дій і відтворювалися матеріали аудіо-та (або) відеозаписи, кінозйомки слідчих дій, то про це робиться відповідний запис у протоколі допиту. У протоколі також повинні бути відображені показання допитуваного особи, дані при цьому.  4. Якщо в ході допиту проводилися фотографування, аудіо-та (або) відеозапис, кінозйомка, то протокол має також містити:  1) запис про проведення фотографування, аудіо-та (або) відеозаписи, кінозйомки;  2) відомості про технічні засоби, про умови фотографування, аудіо-та (або) відеозаписи, кінозйомки і про факт призупинення аудіо-та (або) відеозаписи, кінозйомки, причини і тривалості зупинки їх запису;  3) заяви допитуваного особи з приводу проведення фотографування, аудіо-та (або) відеозаписи, кінозйомки;  4) підписи допитуваного особи і слідчого, які засвідчують правильність протоколу.  5. Допитуваним особою в ході допиту можуть бути виготовлені схеми, креслення, малюнки, діаграми, які долучаються до протоколу, про що в ньому робиться відповідний запис.  6. Після закінчення допиту протокол пред'являється допитуваному особі для прочитання або за його прохання оголошується слідчим, про що в протоколі робиться відповідний запис. Клопотання допитуваного про доповнення і про уточнення протоколу підлягає обов'язковому задоволенню.  7. У протоколі вказуються всі особи, що брали участь у допиті. Кожен з них повинен підписати протокол, а також всі зроблені до нього доповнення і уточнення. 8. Факт ознайомлення з показаннями та правильність їх запису допитувана особа засвідчує своїм підписом у кінці протоколу. Допитувана особа підписує також кожну сторінку протоколу.  9. Відмова від підписання протоколу допиту або неможливість його підписання особами, які брали участь у допиті, засвідчується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.  Особливості допиту неповнолітнього потерпілого чи свідка  1. Допит потерпілого або свідка у віці до чотирнадцяти років, а на розсуд слідчого і допит потерпілого та свідка у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років проводяться з участю педагога. При допиті неповнолітнього потерпілого або свідка має право бути присутнім його законний представник.  2. Потерпілі та свідки у віці до шістнадцяти років не попереджаються про відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань. При роз'ясненні зазначених потерпілим і свідкам їх процесуальних прав, передбачених відповідно статтями 42 і 56 цього Кодексу, їм вказується на необхідність говорити правду.