Практикум_СП

Відносна непряма адресація (EA = BASE + DISP або INDEX + DISP)

В даному випадку виконувана адреса визначається як сума вмісту регістра бази або регістра індексу із зсувом, що задається константою або символьним ім’ям. Даний режим зручний для доступу до окремих елементів усередині масивів, таблиць, вікон і т.п., при цьому символьне ім’я, якщо воно використовується, визначає початок масиву або таблиці, а вміст регістра задає зсув. Якщо не використовується регістр з константою, то вміст регістра визначає початок оброблюваної області пам’яті, а константа задає зсув. За умовчанням для базового регістра ВХ операнд розміщується в сегменті даних (DS), проте за допомогою префікса заміни сегменту можна вказати будь-який інший сегмент (CS, SS, ЕS). Якщо ж використовується базовий регістр ВР, то операнд за умовчанням передбачається в стековому сегменті (SS), але при необхідності його можна замінити на будь-який інший сегмент (CS,DS, ES).

Базово-індексна адресація (ЕА = BASE + INDЕХ)

Виконувана адреса при даному режимі адресації виходить у результаті підсумовування вмісту вказаного в команді базового і індексного регістрів. Зазвичай при такій адресації вміст базового регістра указує на початок деякої області пам’яті, а вміст індексного регістра, змінюючись в програмі, ідентифікує окремі елементи або ділянки цієї області. За умовчанням (DS), проте за допомогою префікса заміни сегменту можна вказати будь-який інший сегмент (CS, SS, ES). Якщо ж використовується базовий регістр ВР, то операнд за умовчанням передбачається в стековому сегменті (SS), але при необхідності його можна поміняти на будь-який інший сегмент (CS, DS, ES).

;же позиції масиву в додатковому сегменті даних (ВР - база)

Відносна базово-індексна адресація (EA = BASE + INDEX + DISP)

Цей режим адресації є найбільш складним, хоча б тому що в утворенні виконуваної адреси беруть участь три компоненти: база, індекс і зсув. Ефективно такий режим адресації може застосовуватися, наприклад, для обробки таблиць, коли символьним ім’ям задається початок таблиці, базовим регістром – початок поля в таблиці, а індексним регістром - окремий елемент або ділянка у цьому полі. Якщо ж зсув заданий константою, то зазвичай базовий регістр указує на початок деякої області пам’яті, індексний регістр – на

11

окремий елемент або ділянку цієї області, а константа визначає зсув від цього елементу або ділянки. За умовчанням для базового регістра ВХ операнд передбачається в сегмент даних (DS), проте за допомогою префікса заміни сегменту можна вказати будь-який інший сегмент (CS, SS, ES). Якщо ж використовується базовий регістр ВР, то операнд за умовчанням розташовується в стековому сегменті (SS), але при необхідності його можна поміняти на будь-який інший сегмент (CS, DS, ES).

Адресація стекових операцій

Укомандах стекових операцій один з операндів може бути в регістрі або

впам’яті, що задається одним з розглянутих вище режимів адресації, а другий операнд завжди знаходиться в стековій пам’яті, що задається логічною адресою SS:SP, що завжди неявно визначено самою командою стекової операції. Під час виконання цих команд здійснюється автоматична зміна покажчика стека: SP = SP – 2 (для команди PUSH занесення в стек) або SP = SP + 2 (для команди POP читання зі стеку). В результаті цього покажчик стека SP завжди вказує на верхівку стека. Як покажчик елементів стека можна використовувати і регістр ВР, що дозволяє обробляти їх не за принципом "LIFO – останнім прийшов, першим пішов", а шляхом прямого доступу до потрібного елементу.

;змінну DS_Save кодового сегменту

Адресація рядкових даних

У командах обробки рядкових даних не використовується жоден з перерахованих вище режимів адресації. При виконанні цих команд неявно визначається, що виконувана адреса операнда-джерела міститься в регістрі SІ, а операнда-приймача – в регістрі DІ. Причому операнд-приймач завжди передбачається в додатковому сегменті (ЕS) і не допускається його перевизначення за допомогою префікса заміни сегменту. Операнд-джерело за умовчанням завантажується у поточний сегмент даних, проте при необхідності його можна перепризначувати у будь-який інший сегмент (СS, ES, SS), використовуючи префікс заміни сегменту. Команди обробки рядкових даних призначені для того, щоб за один раз можна було обробити відразу декілька байт (або слів), тому при їх виконанні відбувається автоматична зміна (збільшення або зменшення) вмісту регістрів-покажчиків SІ і/або DІ. При використанні префікса повторення автоматично змінюється і вміст регістралічильника CX. Слід зазначити, що, оскільки адресація в цих командах визначена неявно, вони мають довжину тільки один байт.

12

400 - це адреса сегменту, яка записується як 40 (останній нуль мається на увазі) і 13 - це зсув від початку сегменту. Таким чином, можна ввести наступний запит:

D 40:13 (і натиснути Return)

Перші два байти, що з'явилися в результаті на екрані, містять розмір пам'яті в кілобайтах і в «h» уявленні, причому байти розташовуються в зворотній послідовності. Декілька наступних прикладів показують «h». зворотне, «h». нормальне і десяткові уявлення.

2.Серійний номер. Серійний номер комп'ютера "зашитий" у ROM за адресою «h». FE000. Щоб побачити його, слід ввести:

D FE00:0 (і натиснути Return)

В результаті на екрані з'явиться семизначний номер комп'ютера і дата копірайт як показано на рисунку 2.1.

3.Дата ROM BIOS. Дата ROM BIOS у форматі mm/dd/yy знаходиться за «h» адресою FFFF5. Введіть

D FFFF:05 (і натисніть Return)

Для закінчення роботи і виходу з відладчика в DOS введіть команду Q

(Quit). Розглянемо тепер використовування відладчика DEBUG для безпосереднього введення програм в пам'ять і трасування їх виконання.

Для наочного прикладу виконання команди трасування введіть текст лістингу програми, збережіть його під ім’ям minus.asm, відкомпілюйте та скомпонуйте його.

14

Тепер введіть таку команду: Debug minus.asm. Після чого на екрані з’явиться символ «-», що свідчить про те, що програма готова приймати команди від користувача. Щоб побачити покроково, які операції виконуватиме програма – оберіть команду трасування «-t», та натисніть Enter. Повторіть операцію декілька разів. У результаті на екрані з’явиться вміст регістрів, як показано на рисунку 2.2. Команда -t, дозволяє продивитися як відбувається трасування та як змінюється вміст регістрів, при виконанні процесором чергової команди з вище приведеним лістингом програми.

Рисунок 2.2 Приклад виконання команди трасування.

15

Контрольні питання

1.У яких сегментах можуть знаходитися оброблювані програмою дані і чим при цьому визначається їх адреса?

2.Яким способом можна визначити вікно в стеку і який з режимів адресації найбільш ефективний для доступу до окремих елементів в цьому вікні?

3.Як можна схематично зобразити спосіб формування виконуваної адреси для непрямої, відносної непрямої, базово-індексної і відносної базовоіндексною адресацій?

4.Чи можна визначити стек в кодовому сегменті або ланцюговоприймача в сегменті даних?

5.Скільки і які регістри необхідно підготувати для виконання ланцюгової команди, що працює з двома операндами і префіксом повторення?

6.Яким чином виконується перевірка розміру пам’яті, серійного номеру та дати ROM BIOS вашого комп’ютера?

Індивідуальні завдання

1.Написати програму обнулення масиву слів завдовжки 100 елементів, використовуючи всі можливі режими адресації.

2.Написати програму пересилки масиву байтів завдовжки 256 елементів

вінший масив такої ж довжини, використовуючи всі можливі режими адресації.

3.Написати програму, яка переписує вміст змінної Tmp_Type (довжина 15 байтів) у полі Type елементів таблиці з прикладу 3.

4.Написати програму, яка побудує стек наступного змісту:

Адреса Z

<-----SP

Адреса Y

Адреса X, а потім, використовуючи роботу з вікном стека, виконає операцію Z = X + Y. Змінні X, Y і Z являють собою подвійні слова.

16

;переповнювання, якщо ж вони розглядаються як числа із знаком, то ;0F = 1 позначає переповнення

; Віднімання двійкових чисел без знаку (і із знаком)

;

;Складання десяткових чисел упакованого BCD-формату

19

;зчитування байтів, якщо CF = 1, те переповнювання

Для двійкових чисел із знаком і без знаку є відповідні команди множення і ділення (IMUL, IDIV і MUL, DIV). Команди множення (IMUL, MUL) дозволяють умножати байт в AL на байт в регістрі або пам'яті і отримати результат у вигляді слова в AX або умножати слово в AX на слово в регістрі або пам'яті і отримати результат у вигляді подвійного слова в регістрах DX і AX. При використанні команди IMUL операнди і результат є числами із знаком, а у разі команди MUL – вони обробляються як беззнакові двійкові величини. За допомогою команд ділення (IDIV, SIV) можна ділити слово в AX на байт в регістрі або пам'яті і одержати частку в AL і залишок в AH або розділити подвійне слово в DX, AX на слово в регістрі або пам'яті і одержати частку у AX і залишок у DX. При використанні команди IDIV операнди і результат обробляються як двійкові числа із знаком, а у разі команди DIV - як числа без знаку. При діленні можливо переповнювання, якщо частка перевищує допустимий діапазон або якщо дільник дорівнює нулю. У будь-якому випадку ця ситуація викликає переривання по нульовому вектору, при обробці якого DOS видає повідомлення "Dividing Overflow" і аварійно завершує виконання програми. Якщо це небажано, то програміст повинен перед виконанням ділення перевірити можливість переповнювання або використовувати свою процедуру обробки переповнювання при діленні. Перевірити можливість переповнювання можна через порівняння старших розрядів діленого з дільником: якщо вони більше, ніж дільник (для чисел із знаком перевіряються абсолютні значення), то

20